Симеон Полоцький

Симео́н По́лоцький (Самуїл Гаврилович Петровський-Ситнянович, пол. Samuel Piotrowski-Sitnianowicz; 1629 — 25 серпня 1680) — один із видатних діячів східнослов'янської культури XVII століття, богослов, письменник, поет, драматург.

Симеон Полоцький

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Із книги «Багатоквітний сад», 1677-1678 рр.

О знайте, що під сонцем злоба невідкупна, Як мудрі свідчать, — жінка лиха і підступна.

Коли захочеш жінку до себе узяти, Здобудеш собі мудрість марнотну пізнати.

Собі нові убори жона вибирає, А на свої потреби і дім спорожняє.

Злого не змінити, не можна й продати.

Якщо дружину гарно в убір одягаєш, До неї ти немало очей привертаєш.

Коли спокусник схоче, своє пýстить око І через загорожі, хоч дуже високо.

Як красна, не одному кохана буває, Не гарна — то сама вже красивих бажає.

Та як же непорушно стіні устояти, Як зусібіч на неї почнуть напирати!

Чуть солов’їні приємно нам трелі, Як не завадять круки невеселі.

Ладу додержим, як згідність тримаєм З ділом житейським, а буде інакше, Мертвим моління поробиться наше.

Завше так! В лютні як струн не ладнати, Слух при незгоді почнуть уражати.

Світ славі марнотній погано сприяє — Й години безпечно вона не буває.

О скільки державців, князів тих бувало І все у миг ока у прірву упало.

Злого не угамуєш і не упрохаєш Злі учинки покинуть, хоч правом страхаєш.

Хто утримати може падучого з вежі, Той і злому спроможний поставити межі.

Вірю, що годі усім догодити, Маючи долю по світі ходити.

Із книги «Вечеря духовна», 1681 р.

Із Божою поміччю мужньо ідіть у похід на наші супостати, смиряйте їхню горду силу, а непокірних топчіть переможними ногами.

З’єднаних воєдино, ворожа сила здолати не зможе, як і стріл ніхто не зламає, коли будуть вони в одному снопці, а тих, що розлучені по одному, й мала сила ламає.

Про Симеона Полоцького

	Симеон Полоцький писав вірші, духовні комедії навіть оди в честь цареві Олексієві, його сім'ї і на всякі празники. Сі всі вірші були зібрані в його збірникові, що звався «Ритмологіон»: Симеон Полоцький переложив віршами ввесь псалтир, по котрому вчився писати віршами сам Ломоносов, великоруський писальник, од котрого почався новий клясичний період великоруської літератури. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
	— Іван Нечуй-Левицький

	Драми Симеона Полоцького та Дмитрія Ростовського грали на театрі як при царському дворі, так і при школах в Москві, в Ростові та в Новгороді. Язик сього другого періоду української літератури був інший, ніж язик першого періоду: він був в основі церковно-слов'янський, але в нього багато ввійшло слів українських, білоруських та польських. Не вважаючи на те, сей язик все-таки був церковнослов'янський, близький до того язика, котрим писали в Великоросії в XVI та в XVII віку. Українські й великоруські писальники розуміли одні других, коли українські вчені так легко пересадили своє літературне діло на московський ґрунт. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
	— Іван Нечуй-Левицький

Джерела

• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7