Скрипка Олег Юрійович

Оле́г Ю́рійович Скри́пка (нар. 24 травня 1964) — український музикант, вокаліст, композитор, лідер гурту «Воплі Відоплясова».

Олег Скрипка

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

В Україні ми маємо два культурні світи — справжню культуру й обгортку, яка насправді не є культурним життям.

Для мене справжні музиканти — це ті, хто грає наживо, уміють створити перформенс. Сприйняття музики в записі і на сцені відрізняється радикально, часто різні музиканти вміють одне або інше й не поєднують ці два виміри.

Є носії відсутності культури. Ці носії переважно виїхали з України, частина з них повернуться. Частина з них змінить своє цинічне ставлення до України, але не більшість. І питання в тому, як побудувати нове суспільство так, щоб ці люди не впливали на нього негативно. Це головне завдання.

• Є такий феномен: свій серед чужих, чужий серед своїх. Коли ти їдеш, ти там все одно емігрант. Коли ти повертаєшся, ти тут все одно вже чужий.
• Йти в депутати, це все одно, що одягти майку з написом: «я — кон'юнктурник».

Метафоричний совок за кордоном збережеться, навіть якщо не буде Росії. В Америці, Канаді, Європі і так далі збережеться совок — і всі земфіри продовжуватимуть там гастролювати. Рускій мір збережеться довше, ніж сама Росія.

Людина — пластична, вона може виховуватися естетично.

• Ми маємо війну, тому що в нашій країні витіснялися українська мова і культура. Особливо там, де українська мова та музика були майже під забороною, тепер ці території окуповані або залиті кров'ю. І я не думаю, що це збіг. Радіо і телеканали настирливо продовжують нас годувати продуктом країни, з якою ми в стані війни (уявіть собі в блокадному Ленінграді по радіо лунає „Дойчен Золдатен“).

Ми маємо будувати нову державу, боротися за український гуманітарний простір, підтримувати національний культурний продукт. Держава, нарешті, має відчувати соціальну відповідальність і зважати на духовні потреби людей. Усвідомити, що тільки справжня культура виховує громадян. А інфекційна попса і кримінальний шансон — інкубатор для ті тушок.

Ми постійно перебували під культурним впливом Російської імперії, яка закатувала бетоном паростки на нашому плідному ґрунті. Сьогодні ми маємо цю війну, бо наш народ вирішив не загинути.

Мрії бодай на трохи дозволяють зняти блоки. Діти — мрійники, бо їм ще не знайома структура світу. А світ також пластичний, як і наші мрії. Світ, у якому ми живемо, — це повільні мрії. Це треба знати, бо тоді ми втілюємо мрії наполегливіше.

• Попса завжди намагається бути лояльною до режиму. Але не можна дружити з усіма — народ відчуває фальш і починає ненавидіти тих, хто зраджує його, облизуючи ніжні місця у можновладців.

Раніше треш був російськомовний, а українськомовна музика переважно була якісна. Зараз зʼявився масовий українськомовний треш — і я не певен, чи це краще, бо така музика мене як українця ганьбить. Це теж про рівень полички, такий продукт потрапляє на найдоступніші позиції.

Сьогодні для нас головна музична подія в країні — це Євробачення, і це дуже смішно. Насправді це реальне варварство з огляду на те, який культурний спадок ми маємо.

Сьогодні музика підпадає під правила суспільства споживання, це феномен полички супермаркету на рівні очей. Ні для кого не секрет, що люди купують те, що в них перед очима. Ця поличка коштує дуже дорого, потрібно вкласти кошти, щоб твій товар був саме на ній, і при цьому тримати цінове обмеження. Таким чином ти не можеш інвестувати в сам продукт, його розвиток.

• У Франції я вивчив мову, наблизився до їхньої культури. І відбулася трансформація понять. Я зрозумів, що людина не може бути перекотиполе. Ти повинен визначити для себе, хто ти такий. Тому що без коренів рослина рідко може існувати повноцінно. Я для себе вирішив: так, моє місто — це Київ, я українець.
• У нас зараз спостерігається підйом олігархічного мистецтва. Олігархія має вільні кошти, вона вкладає або в себе, або в своїх родичів, тощо. І сім'ї олігархів — вони присутні в ефірі. Але це порожній бізнес: гроші вкладаються, а вони не відбиваються.
• У мене 100 разів була така ситуація, коли ти зустрінешся з якоюсь людиною і вона тобі каже "О, у вас така класна музика, ми вас так любимо, пісні ваші переписуємо… і особливо класні у вас оце «Чуваки, всьо чотко» і «Наркомани на городі». Тобто до якогось там року нас постійно плутали з Гадюкіними…

Увесь цей час ялове врядування всередині країни сприяло зовнішній агресії. У свій час насаджується низький стиль — певний «формат», шансон, «мєнти», «бригади». Тепер ці гопніки матеріалізувалися і убивають українців у реальному житті.

Український культурний всесвіт винятковий — він поєднує високий смак пропозиції та низький смак споживання. Мабуть, це складник постімперського синдрому. Люди виховані споживати чуже й неякісне.

• Феномен року в період розвалу Радянського Союзу — це підйом самосвідомості людей і броунівський рух, який може здатися, випадковим, але все-таки це був організований процес.

Я мислю ідеалістично, але вірю, що в нас є шанс збудувати суспільство, на яке Шевченко сказав би: оце нащадки молодці.

Я мрію про те, що буде після перемоги. У казках усе як: полюбили одне одного, жили довго й померли в один день. Але насправді після умовного хепіенду є довгі роки життя, які якраз і треба вимріяти. Це новий світ.

Якби на карті України позначити умовними прапорцями регіони, де я регулярно виступав останні 10 років, менш охопленими залишаться два — Крим і Схід. Окупація і війна сьогодні там, де завжди існувала негласна заборона на українську музику і загалом — на українську культуру. Саме тому ці території виявилися беззахисними перед хаосом і тероризмом. Це — наслідок випалювання нашого національного духу.

Я хочу й надалі робити фестиваль «Країна мрій». Фестивальна культура базується на артистах, але в цьому я в Україні ніколи не сумнівався. У нас дуже багато якісних митців. Проблема в іншому — треба створити подію, на яку люди прийдуть, довірившись мені. Люди прагнуть ходити на те, що вони знають, але знайоме — не завжди круте.

Джерела

• Радіо «Промінь»
• Воплі Відоплясова — це не естрада. (рос.)
• Рок-цитати. Олег Скрипка
• Олег Cкрипка: «під Дебальцево тільки-но я заспівав гімн, як почався обстріл»