Сойчине крило
«Сойчине крило» — новела українського письменника і поета Івана Франка, що вперше побачила світ у збірці «На лоні природи» (1905).
Цитати ред.
Хома ред.
Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя, не зробився артистом життя![1] |
Суспільність, держава, народ! Усе се подвійні кайдани. Один ланцюг укований із твердого заліза — насилля, а другий паралельний із ним, виплетений із м'якої павутини — конвенціональної брехні. Один в’яже тіло, другий душу, а оба з одною метою — опутати, прикрутити, обезличити і упідлити високий, вольний витвір природи — людську одиницю.[2] |
Не слід бажати нічого над те, що здоровий розум показує можливим до осягнення. Печеного леду не слід бажати. Нехай молокососи та фантасти бажають неможливого! Мої бажання повинні йти і йтимуть рука в руку з можністю виконання.[3] |
І подумай собі, що іноді досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим![4] |
Нерозв'язана загадка цікавить, навіває жаль або тугу — все те приємні почуття. Розв'язана може зранити або вбити.[4] |
Я віддав тобі все, що було найкраще в моїй душі, без домішки хоч би атомика низького, підлого, брудного, а ти погралася моїми святощами і кинула їх у болото.[5] |
Женщина жиє чуттям і, як геліотроп до сонця, обертається все до тих, що вміють найліпше грати на струнах чуття.[6] |
Коли б у всіх людей не було віри в чуда, женщини витворили б її.[6] |
Коли суспільність почне емансипуватися від клерикалізму, женщини силою своєї чутливої вдачі знов затягнуть її в сутінь сповідальниці.[6] |
«Дай їм сьогодні рівноправність у державі, вони зробляться незламною опорою всіх реакційних, назадницьких, клерикальних та бюрократичних напрямів. |
Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка![9] |
Маня ред.
Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене.[10] |
Тямиш той чудовий уступ у Біблії: степом проходила буря, та в тій бурі не було Єгови. Гуркотів грім, та в громі не було Єгови. Свистів вітер, та в вітрі не було Єгови. Гуло землетрясіння, та в землетрясінні не було Єгови. Та коли прояснилося, і засяло сонце, і повіяв легесенький легіт понад цвітами — глянь, і в подуві того леготу був Єгова.[11] |
Зигмунт ред.
Ми, панно Маню, треба вам знати, такі доброчинці людськості, що вменшуємо багатим людям клопоту.[12] — Про свою банду. |
Про новелу ред.
Конфлікт між Манею та Массіном психологічний і базується на неспівмірності їхніх характерів, психологічних темпераментів. Важливо одначе підкреслити, що Франко поставив тут суспільно-психологічну проблему — це конфлікт між особистим і громадським. З одного боку людина, яка знає лише себе, своє вузькоособисте щастя і хоче жити тільки своїми пристрастями, не думаючи про загал, здатна полетіти з зажмуреними очима в прірву на крилах своєї пристрасті; а з другого боку — глибока, суспільна, людяна натура, для якої інтимного щастя замало, котра прагне боротися зі злом за поступ свого народу. І в тому контрасті характерів і світоглядів увесь драматизм і складність стосунків героїв.[13] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“» |
|||||
| — Іван Денисюк |
Немає сумніву, що почуття обох глибокі і сильні. Але за вдачею Маня — людина експресивно-імпульсивна, тип холерика. Тимчасом Массіно — меланхолік; психічні процеси його протікають глибинно, десь у підземеллі. Його пасивність і врівноваженість видаються Мані байдужістю, егоїзмом і сибаритством.[14] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“» |
|||||
| — Іван Денисюк |
Жінка, яка глибоко кохає і, як їй здається, не знаходить повної взаємності, почуває себе ображеною у найсвятішому, у своїй жіночій гідності. Ображене почуття домагається помсти.[14] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“» |
|||||
| — Іван Денисюк |
Образ сойчиного крила — це фокус, що вбирає всю багатопромінність твору, це епіцентр психологічних катаклізмів, зав’язка, кульмінація і розв’язка, а водночас символ великого почуття.[15] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“» |
|||||
| — Іван Денисюк |
Письменник-гуманіст вірить у перемогу добра над злом, великодушності над невдячністю. І пронесене крізь жахи упадку сойчине крило свідчить, що людина здатна зберегти від життєвого бруду незаплямлену душу.[16] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“» |
|||||
| — Іван Денисюк |
Хоча за розміром «Сойчине крило» може вкластися в рамки більшого оповідання, та за обсягом змальованих подій наближається до повісті. А з другого боку діють тут і суто новелістичні прийоми економії, концентрації та психологічної наснаженості, несподіваності поворотів і розв’язки. Беручи до уваги психологізм і контрастність темпераментів героїв, твір цей можна назвати й новелою характерів.[16] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“» |
|||||
| — Іван Денисюк |
Примітки ред.
- ↑ а б в г Сойчине крило, 1979, с. 54
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 54-55
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 57
- ↑ а б Сойчине крило, 1979, с. 59
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 62
- ↑ а б в Сойчине крило, 1979, с. 71
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 72
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 76
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 92
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 65
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 70-71
- ↑ Сойчине крило, 1979, с. 84
- ↑ Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 61
- ↑ а б Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 62
- ↑ Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 64
- ↑ а б Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 65
Джерела ред.
- Денисюк І. О. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 томах, 4 книгах. — Львів: [У надзаг.: Львівський національний університет імені Івана Франка], 2005. — Т. 2: Франкознавчі дослідження. — 528 с. — ISBN 966-613-375-X
- Франко І. Зібрання творів: в 50 т. // за ред. Н. Є. Крутікова; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979. — Т. 22. — 511 с.