Сойчине крило

«Сойчине крило» — новела українського письменника і поета Івана Франка, що вперше побачила світ у збірці «На лоні природи» (1905).

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Сойчине крило

Цитати

Хома

…оптимізм — се признак дитячої наївності, що бачить у житті те, чого нема, і надіється того, чого життя не може дати.^[1]

…песимізм — се признак хоробливої малодушності, се testimonium paupertatis, яке сам собі виставляє чоловік.^[1]

Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя, не зробився артистом життя!^[1]

Життя — се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого.^[1]

Суспільність, держава, народ! Усе се подвійні кайдани. Один ланцюг укований із твердого заліза — насилля, а другий паралельний із ним, виплетений із м'якої павутини — конвенціональної брехні. Один в’яже тіло, другий душу, а оба з одною метою — опутати, прикрутити, обезличити і упідлити високий, вольний витвір природи — людську одиницю.^[2]

Не слід бажати нічого над те, що здоровий розум показує можливим до осягнення. Печеного леду не слід бажати. Нехай молокососи та фантасти бажають неможливого! Мої бажання повинні йти і йтимуть рука в руку з можністю виконання.^[3]

І подумай собі, що іноді досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим!^[4]

Нерозв'язана загадка цікавить, навіває жаль або тугу — все те приємні почуття. Розв'язана може зранити або вбити.^[4]

Я віддав тобі все, що було найкраще в моїй душі, без домішки хоч би атомика низького, підлого, брудного, а ти погралася моїми святощами і кинула їх у болото.^[5]

Женщина жиє чуттям і, як геліотроп до сонця, обертається все до тих, що вміють найліпше грати на струнах чуття.^[6]

Коли б у всіх людей не було віри в чуда, женщини витворили б її.^[6]

Коли суспільність почне емансипуватися від клерикалізму, женщини силою своєї чутливої вдачі знов затягнуть її в сутінь сповідальниці.^[6]

«Дай їм сьогодні рівноправність у державі, вони зробляться незламною опорою всіх реакційних, назадницьких, клерикальних та бюрократичних напрямів.
Дай їм рівноправність, коли для них усяка просвіта, всяка наука — се тілько окремий рід туалети, спорт, спосіб приманити спеціального рода женихів.^[7] — Про жінок.

Щастя — се факт, який не потребує доказу.^[8]

Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!^[9]

Маня

Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене.^[10]

Тямиш той чудовий уступ у Біблії: степом проходила буря, та в тій бурі не було Єгови. Гуркотів грім, та в громі не було Єгови. Свистів вітер, та в вітрі не було Єгови. Гуло землетрясіння, та в землетрясінні не було Єгови. Та коли прояснилося, і засяло сонце, і повіяв легесенький легіт понад цвітами — глянь, і в подуві того леготу був Єгова.^[11]

Зигмунт

Ми, панно Маню, треба вам знати, такі доброчинці людськості, що вменшуємо багатим людям клопоту.^[12] — Про свою банду.

Про новелу

	Конфлікт між Манею та Массіном психологічний і базується на неспівмірності їхніх характерів, психологічних темпераментів. Важливо одначе підкреслити, що Франко поставив тут суспільно-психологічну проблему — це конфлікт між особистим і громадським. З одного боку людина, яка знає лише себе, своє вузькоособисте щастя і хоче жити тільки своїми пристрастями, не думаючи про загал, здатна полетіти з зажмуреними очима в прірву на крилах своєї пристрасті; а з другого боку — глибока, суспільна, людяна натура, для якої інтимного щастя замало, котра прагне боротися зі злом за поступ свого народу. І в тому контрасті характерів і світоглядів увесь драматизм і складність стосунків героїв.^[13] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“»
	— Іван Денисюк

	Немає сумніву, що почуття обох глибокі і сильні. Але за вдачею Маня — людина експресивно-імпульсивна, тип холерика. Тимчасом Массіно — меланхолік; психічні процеси його протікають глибинно, десь у підземеллі. Його пасивність і врівноваженість видаються Мані байдужістю, егоїзмом і сибаритством.^[14] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“»
	— Іван Денисюк

	Жінка, яка глибоко кохає і, як їй здається, не знаходить повної взаємності, почуває себе ображеною у найсвятішому, у своїй жіночій гідності. Ображене почуття домагається помсти.^[14] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“»
	— Іван Денисюк

	Образ сойчиного крила — це фокус, що вбирає всю багатопромінність твору, це епіцентр психологічних катаклізмів, зав’язка, кульмінація і розв’язка, а водночас символ великого почуття.^[15] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“»
	— Іван Денисюк

	Письменник-гуманіст вірить у перемогу добра над злом, великодушності над невдячністю. І пронесене крізь жахи упадку сойчине крило свідчить, що людина здатна зберегти від життєвого бруду незаплямлену душу.^[16] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“»
	— Іван Денисюк

	Хоча за розміром «Сойчине крило» може вкластися в рамки більшого оповідання, та за обсягом змальованих подій наближається до повісті. А з другого боку діють тут і суто новелістичні прийоми економії, концентрації та психологічної наснаженості, несподіваності поворотів і розв’язки. Беручи до уваги психологізм і контрастність темпераментів героїв, твір цей можна назвати й новелою характерів.^[16] — «Про родово-видові особливості „Сойчиного крила“»
	— Іван Денисюк

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Сойчине крило, 1979, с. 54
↑ Сойчине крило, 1979, с. 54-55
↑ Сойчине крило, 1979, с. 57
↑ ^а ^б Сойчине крило, 1979, с. 59
↑ Сойчине крило, 1979, с. 62
↑ ^а ^б ^в Сойчине крило, 1979, с. 71
↑ Сойчине крило, 1979, с. 72
↑ Сойчине крило, 1979, с. 76
↑ Сойчине крило, 1979, с. 92
↑ Сойчине крило, 1979, с. 65
↑ Сойчине крило, 1979, с. 70-71
↑ Сойчине крило, 1979, с. 84
↑ Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 61
↑ ^а ^б Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 62
↑ Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 64
↑ ^а ^б Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 65

Джерела

Денисюк І. О. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 томах, 4 книгах. — Львів: [У надзаг.: Львівський національний університет імені Івана Франка], 2005. — Т. 2: Франкознавчі дослідження. — 528 с. — ISBN 966-613-375-X
Франко І. Зібрання творів: в 50 т. // за ред. Н. Є. Крутікова; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979. — Т. 22. — 511 с.

[Сойчине_крило—1979——54-1] а ^б ^в ^г Сойчине крило, 1979, с. 54

[Сойчине_крило—1979——54-55-2] Сойчине крило, 1979, с. 54-55

[Сойчине_крило—1979——57-3] Сойчине крило, 1979, с. 57

[Сойчине_крило—1979——59-4] а ^б Сойчине крило, 1979, с. 59

[Сойчине_крило—1979——62-5] Сойчине крило, 1979, с. 62

[Сойчине_крило—1979——71-6] а ^б ^в Сойчине крило, 1979, с. 71

[Сойчине_крило—1979——72-7] Сойчине крило, 1979, с. 72

[Сойчине_крило—1979——76-8] Сойчине крило, 1979, с. 76

[Сойчине_крило—1979——92-9] Сойчине крило, 1979, с. 92

[Сойчине_крило—1979——65-10] Сойчине крило, 1979, с. 65

[Сойчине_крило—1979——70-71-11] Сойчине крило, 1979, с. 70-71

[Сойчине_крило—1979——84-12] Сойчине крило, 1979, с. 84

[Про_родово-видові_особливості_«Сойчиного_крила»—2005——61-13] Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 61

[Про_родово-видові_особливості_«Сойчиного_крила»—2005——62-14] а ^б Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 62

[Про_родово-видові_особливості_«Сойчиного_крила»—2005——64-15] Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 64

[Про_родово-видові_особливості_«Сойчиного_крила»—2005——65-16] а ^б Про родово-видові особливості «Сойчиного крила», 2005, с. 65

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]