Сорока Михайло Михайлович
Миха́йло Миха́йлович Соро́ка — український громадський та військовий діяч, провідник Крайової екзекутиви ОУН(1934—1936), член Крайового Проводу ОУН, політв'язень радянських концтаборів.
| Михайло Сорока | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.«Наша «провина» заключається лише в тому, що ми вирішили вмерти стоячи, а не лежачи, бо вважаємо негідним віддати своє життя насильникам без протесту. Мимо того, що в нас забрали волю, але гідність ми зберегли.[1] — з промови на останньому суді |
Про нього
ред.Михайло Сорока був одним із орґанізаторів повстання політв'язнів у таборах Півночі (Кенґір, 1954). Леґендарна особа, найбільший авторитет з-поміж в’язнів-українців упродовж цілої чверті століття. Про нього написані спогади по закордонах, навіть у Японії (бо хто тільки не сидів у совєтських концтаборах!)...[2] |
|||||
| — Василь Овсієнко |
...подвиг Михайла Сороки полягав у тому, що він зберіг пружність особистості, не зважаючи на довгі, довгі роки вогкого тюремного холоду, який покриває все шаром іржі. Пружина його «Я» ніколи не заіржавіла.[3] |
|||||
| — Валентин Мороз |
Я ніколи не сидів разом з покійним М.М. Сорокою. Я тільки чув про нього і про його життя від сусідів по камерах, яким випало на долю спілкуватися з ним. Серед них були різні люди: такі, що люблять Україну, байдужі до неї, ті, що її ненавидять, але я не пам’ятаю нікого, хто насмілився б сказати погане слово про Михайла Сороку. Говорили про нього тільки з пошаною й щирим захопленням. В його присутності не можна було замислити підлоту, гидко висловитися, виявити слабість. Ця людина жила й пішла з життя героїчно, як лицар, спокійно, як учений, світло, як святий, гідно, як державний діяч. Своїм життям та своєю смертю він назавжди й остаточно відповів моїм опонентам і скептикам. Він міг бути прикрасою кожної держави, міг створити кожну державність. Я вірю, що прийде час, коли при його імені будуть вставати і стоятимуть мовчазно й урочисто, як встають американці при імені Вашінґтона, угорці при імені Кошута, євреї при імені Герцля. Мир прахові його![4] |
|||||
| — Анатоль Радигін |
Михайло Сорока, то якийсь стовп, навколо якого все духовне життя оберталося[5] |
|||||
| — Опанас Заливаха |
Протягом п’яти років мого ув’язнення в Омську чи Караганді, Канчетаві, я відважно йшов назустріч невідомому, зберігаючи в серці святе ім’я вчителя, – згадує про Сороку колишній політв’язень-львів’янин Василь Заєць. – Я бачив його очі, його усмішку. Згадка про нього піднімала мені настрій у хвилину знемоги[5] |
|||||
| — колишній політв’язень Василь Заєць |
Виноски
ред.- ↑ Мороз Валентин. Тверкі мелокії. Пам’яті Михайла Сороки// Поступ. - Львів. - 2000. - № 103 (547).
- ↑ Світло людей, 2018, с. 17
- ↑ Радиґін Анатоль. Життя в мордовських концтаборах зблизька. - 1974. - 92 с., с.19
- ↑ Анатоль Радигін. Розповідь про бачене і пережите «Сучасність», 1974, Ч 1
- ↑ а б «Він міг би прикрасити будь-яку державу»: до 110-ї річниці від дня народження Михайла Сороки, Український інститут національної пам'яті
