Овсієнко Василь Васильович

Васи́ль Васи́льович Овсіє́нко — український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв'язень радянських концтаборів, філософ, публіцист, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи.

Василь Овсієнко
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Але, як відомо, у кожній політичній зоні завжди українці переважали, становлячи приблизно половину або й більше половини контингенту. Де я тільки не бував, зокрема й на суворому режимі, так було всюди. І це враховуючи той факт, що українці становили 16% населення Совєтського Союзу. І це засвідчує те, що Україна ніколи не припиняла опору. тоталітарному режиму. Боротьба завжди була. [1]уривок запису розмови з Василем Овсієнком і Вахтангом Кіпіані в радіопрограмі Ольги Іванової «Зона тривоги нашої»

  •  

І знаєте, коли пригадую тих людей, то в мене таке враження. На волі я все шукав тих людей, з якими хотілося б спілкуватись. І так тяжко було їх знаходити, навіть ризиковано, адже правозахисна діяльність чи якась політична діяльність в умовах тоталітарного режиму — це завжди справа небезпечна. А тут, у камерах, вони всі готові, «наловлені» тобі для спілкування. То справді була ціла когорта потужних особистостей, людей потужного інтелекту. І потрапити в це середовище можна вважати за щастя. Бо де б я тих людей здибав на волі?[2]уривок запису розмови з Василем Овсієнком і Вахтангом Кіпіані в радіопрограмі Ольги Іванової «Зона тривоги нашої»

  •  

То гідність народу складається з гідностей кожного з нас, її треба обстоювати до кінця.[3]уривок запису розмови з Василем Овсієнком і Вахтангом Кіпіані в радіопрограмі Ольги Іванової «Зона тривоги нашої»

  •  

А тюрма — це, власне, постійний страх, постійне очікування погіршення. У тебе й так усе до краю обмежене: у тебе обмежений простір, обмежена можливість спілкування з людьми, у тебе дві книжечки, у тебе пара білизни, і ти весь час боїшся це втратити, бо в тебе можуть відібрати. Режим не дозволяє, щоб ти тримав те й те в себе. П’ять книг тримати в камері можна було, п’ять книг, журналів і брошур разом узятих. Та як з п’ятьма книгами я можу жити, коли я звик жити в бібліотеці, принаймні в домашній бібліотеці.[4]уривок запису розмови з Василем Овсієнком і Вахтангом Кіпіані в радіопрограмі Ольги Іванової «Зона тривоги нашої»

  •  

Знаєте, я на той час не знав молитов. Я їх уже вивчив в ув’язненні від віруючих людей, просто з вуст записував і вивчив собі. Молитва рятує тебе, і заспокоює, і знімає тривогу. [4]уривок запису розмови з Василем Овсієнком і Вахтангом Кіпіані в радіопрограмі Ольги Іванової «Зона тривоги нашої»

  •  

«Донєцкій» – це вже майже «русскій». Кажуть, на Донеччині небезпечно на вулицю виходити: зараз хапають, везуть в іншу область і ставлять якимось начальником, хоч би й дрібненьким. Навіть директори кладовищ уже «донєцкіє» – прибуткове місце! «Всё будет Донецк!».[5]

  •  

Тільки сліпий, забамбулений хохол не бачить, не хоче бачити, що в Україні вже відверто російська влада. Кадри в неї добираються за національною ознакою. Щоправда, беруть і українців, які втратили свої національні ознаки і стали на бік окупанта. Тобто зрадників українського народу. Ця чужа, ворожа українському народові влада готує – ні, вже здійснює тихий державний переворот. Залишилося лише ввести «другу державну мову» – і Україна буде розтоптана остаточно, її можна буде «упразднить за ненадобностью». [5]про політику зросійщення часів Януковича

  •  

P.S. Читач запитає: а чому я назвав статтю «Варяги внутрішні і варяги зовнішні»? За аналогією до статті Михайла Драгоманова 1876 року «Турки внутрішні і зовнішні». Щоб застерегти: росіянам внутрішнім і росіянам зовнішнім держава Україна не потрібна. А якщо вона, всупереч їхній волі, з΄явилася, то вони взяли в ній гору, щоб попанувати над дурними хохлами – недобитками українського народу. Якщо ж цей «проект» не вдасться, то не шкода цю країну покинути напризволяще і втекти за кордон, де в іноземних банках вони зберігають «з пожару вкрадений покров». Адже Україна для них – не Батьківщина, а лише територія і населення. Для пограбування. А поки що – за нашою, панове виборці, мовчазною згодою! – вони будують в Україні Росію № 2. Малоросію. Де ми, абориґени, потрібні хіба як робоче бидло, чисельність якого вони реґулюватимуть на свій розсуд. [5]про політику зросійщення часів Януковича

Про себе

ред.
  •  

Я, мабуть, усе життя писатиму одну книжку — «Світло людей». Раз Господь зводив мене з багатьма світлими позитивними особистостями, то мушу засвідчити про них, щоб їхнє світло осявало якомога більше сердець. Щоб таким чином цей світ ставав світлішим.[6]

  •  

Справді, мабуть, зона мене ніколи не відпустить. Більшість снів у мене досі в’язничні. І, мабуть, я вже ніколи від того не звільнюся.[7]уривок запису розмови з Василем Овсієнком і Вахтангом Кіпіані в радіопрограмі Ольги Іванової «Зона тривоги нашої»

Про нього

ред.
  •  

Василь Овсієнко відомий як учасник Гельсінкського руху опору і в’язень сумління. Він менш відомий як автор. Тим часом його перу
належать винятково вартісні в документальному і літературному відношенні спогади-нариси про Василя Стуса, Оксану Мешко, Юрія Литвина та інших в’язнів сумління.[8]з передмови до першого видання книжки «Світло людей»

  Євген Сверстюк
  •  

Я Василя Овсієнка знаю з 1968 року, коли я вступив в університет Тараса Шевченка, а Василь був курсом старше. Він до читальної зали буквально біг. І не виходив з неї, коли всі розважалися. Василь нас багато чому навчив, скажімо, коли співають зі сцени «Заповіт» Тараса Шевченка, треба всім підводитись. Для нас, сільських хлопців та дівчат — це було новим. А потім, після повернення із заслання вже, Василь надрукував першу книгу «Світло людей»[9]

  Василь Шкляр
  •  

Завдяки йому народ України багато знає про правозахисний рух. Це був героїчний видатний рух. Я пригадую британський журнал "Індекс" написав, що 45% дисидентів та правозахисників були українцями. Так що внесок цього руху у здобуття Незалежності й становленні державності величезний. Якраз Незалежність і державність Україні не подарував ніхто — її здобули дуже великою кров’ю і ціною. У тому числі подвигами таких скромних і дуже сильних людей як Василь[9]

  Мустафа Джемілєв
  •  

Він був тихою і дуже скромною людиною. У нього був дуже міцний внутрішній стрижень. І це вело його через все життя — і через зону і поза зоною. Він не привертав увагу, але зробив таку величезну роботу — ми на нього всі молились останні 30-40 років. Василь зібрав дані про всіх політв’язнів, краще нього це ніхто не знав. У нього всі записи були систематизовані, він їх публікував. Дуже багато хто брався за такі матеріали, правозахисні групи — Харківська, наприклад, і всі звертались до нього по допомогу. Бо він був попереду всіх![9]

  — Йосип Зісельс, громадський діяч та дисидент єврейського походження, діяч українського єврейського руху
  •  

Я вважаю, що це був подвиг — він вивчив всі вірші Василя на зоні напам’ять. І він їх виніс на волю. Завдяки йому вони не втрачені для українців! Оце я вважаю, чи не найбільша заслуга. Адже ця поезія — загальнонаціональний здобуток. Овсієнку Бог недарма дав таку добру пам’ять, не у всіх вона є. Така була його місія![9]

  Степан Хмара
  •  

Фактично два найбільші покоління — ті, що зі зброєю воювали за Україну, і ті, що словом — культурницькими ініціативами чи правозахисною діяльністю, він поєднав і застав. А у Незалежній Україні він став таким "провайдером" цінностей ідей дисидентства у молодіжному середовищі. Він мав тисячі зустрічей зі школярами, ніколи не відмовлявся йти до дітей, щоб розповісти свідчення історії. Ніхто так не їздив до дітей! Багатьом людям він голосом свого покоління розповів про тих, хто сидів у таборах. 90% свідчень Овсієнка — не про себе, а про інших[9]

  Вахтанг Кіпіані

Виноски

ред.

Джерела

ред.


 


Зовнішні посилання

ред.