Мороз Валентин Якович

український політик

Валенти́н Яко́вич Моро́з (15 квітня 1936, с. Холонів, Волинське воєводство, Польська республіка, нині Луцький район, Волинська область, Україна — 16 квітня 2019, Львів) — український історик, один із найрадикальніших представників українського національного руху, політв'язень, дисидент.

Мороз Валентин Якович
Стаття у Вікіпедії

Цитати

ред.
  • Віра виникає тоді, коли є мученики
  • Коли води мало, краще не дратувати вогню.
  • Бува, мовчанка голосніша за крик.
  • Знищені деколи значать більше за живих.
  • Знищені — це кремінь, із якого будують кришталеві фортеці в чистих душах.
  • Ідея егалітаризму неминуче призводить до домінації сірого кольору.
  • Мало в нас тих, для кого Україна — біль, а не слово.
  • Вугілля очищає горілку, а жар — кров.
  • Бути і не звершувати Буття — для нації гріх найвищий.
  • Для одного істина є просто інформацією, знанням. Для іншого — відвертістю, без якої життя втрачає сенс.
  • Україна живе завдяки логіці одержимості.
  • Людина, позбавлена вміння самостійно розрізняти добро і зло, стає вівчаркою, яка запалюється гнівом тільки з наказу.
  • Істина конкретна. Істина — національна.
  • Брехня має короткі ноги — так! Але правда має довгі руки!
  • Людина, в якої розум загриз серце, — шкаралупа без ядра.
  • Апостол не навертає в свою віру аргументами.
  • Що дужче людина боїться, то більше вважає себе великомучеником.
  • Найтяжче мучиться той, хто найдужче боїться.
  • Напівосвіта — це коли у людини спочатку вкрали традиції, а потім дали освіту.
  • Національне почуття живе в душі кожної людини, навіть тієї, яка, здавалося б, давно померла духовно.
  • Щуку можна оцінювати лише за законами водної стихії.
  • Волячі шиї бувають дужими. Гарними — ніколи.
  • Коли беремо чужий взірець за норму — завжди стаємо «не такі».
  • Великі правди пишуться вогнем.
  • Найсолодшу музику добуває сталь.
  • До світу сильних одна дорога — через вогонь.

«Есеї, листи й документи» (1975)

ред.
  • Сталін не визнавав кібернетики. І все ж йому належить в цій галузі видатна заслуга: він винайшов запрограмовану людину. Сталін — творець Гвинтика.
(Репортаж із заповідника імені Берії. (1967). — С. 36)
  • Вони [шістдесятники] повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного світу. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір'я у щось повірити. І запалити вірою інших.
(Серед снігів. (1970). — С. 77)
  • Одержимість — це не художність. І не науковість. І навіть не публіцистичність. Одержимість — це зовсім окрема субстанція, необхідний поряд з іншими компонент для повноцінного духовного життя.
(Серед снігів. (1970). — С. 78)
  • Люди русифікуються не тому, що не люблять України. Люди русифікуються тому, що їм не вистачає сили повірити в Україну.
(Серед снігів. (1970). — С. 84)
  • І тут на допомогу приходить інстинкт самозбереження. Він — головна підвалина Опору. Того Опору, яким тримається нація, і духовність взагалі.
(Хроніка опору. (1970). — С. 114)
  • Напівосвіта — це коли у людини спочатку вкрали традиції, а потім дали освіту. Напівосвіта — це коли культура не виростає органічно з власного коріння, а натовкується в людину поспіхом, за п'ятирічку — за скороченою програмою.
(Хроніка опору. (1970). — С. 121)
  • На українському пустирі пасуться всі...
(Хроніка опору. (1970). — С. 124)
  • Дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, масове переселення з села до міста — усе це було небаченим в історії України розбиттям традиційних структур, катастрофічні наслідки якого виявились ще далеко не повністю.
(Хроніка опору. (1970). — С. 126)
  • Створювати традиції так само безглуздо, як робити культурну революцію. «Культура» і «революція» — поняття несумісні, протилежні.
(Хроніка опору. (1970). — С. 127)
  • Є мільйони людей з вищою освітою, які все знають, але нічого не мають — нічого святого.
(Хроніка опору. (1970). — С. 131)
  • Національне відродження є процесом, що має практично необмежені ресурси, бо національне почуття живе в душі кожної людини — навіть тієї, яка, здавалося б, давно умерла духовно.
(Замість останнього слова. (1972). — С. 138–139)
  • Сидіти за ґратами нікому не легко. Але ж не поважати себе — ще важче. І тому будемо битись!
(Замість останнього слова. (1972). — С. 140)

Джерела

ред.