Мороз Валентин Якович
український політик
Валенти́н Яко́вич Моро́з (15 квітня 1936, с. Холонів, Волинське воєводство, Польська республіка, нині Луцький район, Волинська область, Україна — 16 квітня 2019, Львів) — український історик, один із найрадикальніших представників українського національного руху, політв'язень, дисидент.
Мороз Валентин Якович | |
Стаття у Вікіпедії |
Цитати
ред.- Віра виникає тоді, коли є мученики
- Коли води мало, краще не дратувати вогню.
- Бува, мовчанка голосніша за крик.
- Знищені деколи значать більше за живих.
- Знищені — це кремінь, із якого будують кришталеві фортеці в чистих душах.
- Ідея егалітаризму неминуче призводить до домінації сірого кольору.
- Мало в нас тих, для кого Україна — біль, а не слово.
- Вугілля очищає горілку, а жар — кров.
- Бути і не звершувати Буття — для нації гріх найвищий.
- Для одного істина є просто інформацією, знанням. Для іншого — відвертістю, без якої життя втрачає сенс.
- Україна живе завдяки логіці одержимості.
- Людина, позбавлена вміння самостійно розрізняти добро і зло, стає вівчаркою, яка запалюється гнівом тільки з наказу.
- Істина конкретна. Істина — національна.
- Брехня має короткі ноги — так! Але правда має довгі руки!
- Людина, в якої розум загриз серце, — шкаралупа без ядра.
- Апостол не навертає в свою віру аргументами.
- Що дужче людина боїться, то більше вважає себе великомучеником.
- Найтяжче мучиться той, хто найдужче боїться.
- Напівосвіта — це коли у людини спочатку вкрали традиції, а потім дали освіту.
- Національне почуття живе в душі кожної людини, навіть тієї, яка, здавалося б, давно померла духовно.
- Щуку можна оцінювати лише за законами водної стихії.
- Волячі шиї бувають дужими. Гарними — ніколи.
- Коли беремо чужий взірець за норму — завжди стаємо «не такі».
- Великі правди пишуться вогнем.
- Найсолодшу музику добуває сталь.
- До світу сильних одна дорога — через вогонь.
«Есеї, листи й документи» (1975)
ред.- Сталін не визнавав кібернетики. І все ж йому належить в цій галузі видатна заслуга: він винайшов запрограмовану людину. Сталін — творець Гвинтика.
- (Репортаж із заповідника імені Берії. (1967). — С. 36)
- Вони [шістдесятники] повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного світу. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір'я у щось повірити. І запалити вірою інших.
- (Серед снігів. (1970). — С. 77)
- Одержимість — це не художність. І не науковість. І навіть не публіцистичність. Одержимість — це зовсім окрема субстанція, необхідний поряд з іншими компонент для повноцінного духовного життя.
- (Серед снігів. (1970). — С. 78)
- Люди русифікуються не тому, що не люблять України. Люди русифікуються тому, що їм не вистачає сили повірити в Україну.
- (Серед снігів. (1970). — С. 84)
- І тут на допомогу приходить інстинкт самозбереження. Він — головна підвалина Опору. Того Опору, яким тримається нація, і духовність взагалі.
- (Хроніка опору. (1970). — С. 114)
- Напівосвіта — це коли у людини спочатку вкрали традиції, а потім дали освіту. Напівосвіта — це коли культура не виростає органічно з власного коріння, а натовкується в людину поспіхом, за п'ятирічку — за скороченою програмою.
- (Хроніка опору. (1970). — С. 121)
- На українському пустирі пасуться всі...
- (Хроніка опору. (1970). — С. 124)
- Дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, масове переселення з села до міста — усе це було небаченим в історії України розбиттям традиційних структур, катастрофічні наслідки якого виявились ще далеко не повністю.
- (Хроніка опору. (1970). — С. 126)
- Створювати традиції так само безглуздо, як робити культурну революцію. «Культура» і «революція» — поняття несумісні, протилежні.
- (Хроніка опору. (1970). — С. 127)
- Є мільйони людей з вищою освітою, які все знають, але нічого не мають — нічого святого.
- (Хроніка опору. (1970). — С. 131)
- Національне відродження є процесом, що має практично необмежені ресурси, бо національне почуття живе в душі кожної людини — навіть тієї, яка, здавалося б, давно умерла духовно.
- (Замість останнього слова. (1972). — С. 138–139)
- Сидіти за ґратами нікому не легко. Але ж не поважати себе — ще важче. І тому будемо битись!
- (Замість останнього слова. (1972). — С. 140)
Джерела
ред.- Валентин Мороз: Есеї, листи й документи. — [Б. м.]: Сучасність, 1975. — 288 с.
- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001