Микитенко Тетяна Олексіївна

українська журналістка, блогер, телеведуча
(Перенаправлено з Тетяна Микитенко)

Тетяна Олексіївна Микитенко  (нар. 28 липня 1981, Київ) — українська журналістка, блогерка, телеведуча. Засновниця і ведуча блогу й щотижневої інформаційно-розважальної програми «Рагулі» на Youtube-каналі Ragulivna.

Тетяна Микитенко
Стаття у Вікіпедії

Цитати

ред.

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


  •  

Загалом рагулізм — це брак критичного ставлення до себе й відповідальності за те, що робиш. Особливо він помітний серед нашого політикуму й медіа[1].

  •  

Зараз немає репресій, але є нашестя рагулів, що прагнуть собою підмінити українську культуру. А по-справжньому круті митці нечасто потрапляють на великий екран. От зовсім недавно як гостей запросили на програму «Голос країни» гурт «ДахаБраха». Їхній виступ супроводжувався коментарями «О Боже, це ж відкриття року!». Так само, як трохи раніше «відрили» Катю Чілі, що була цілком успішною співачкою наприкінці 1990 років. Натомість Камалію в нас без зволікань нарікають «душею країни»[1].

  •  

Інколи можна почути: та в багатьох західних країнах жінки отримали право голосу в 1960–1970 роках, а от у нас (себто в СРСР!) це право з’явилося значно раніше. Але річ у тім, що, наприклад, у Швеції жінки прожили той досвід, боролися за право голосу, свідомо йшли до нього. А нам його просто дали згори. Та й то умовно й номінально[1].

  •  

Кожна людина відповідальна за ті меседжі, які вона несе в цей світ. Це рагуль може жити за принципом «мені всі винні, а я нікому й нічого». Якщо кожен забуде про відповідальність, то настане апокаліпсис[1].

  •  

Коли я вчилася в університеті, то свою дипломну роботу присвятила реаліям — явищам, які є в одній мові, а в іншій їх пояснити можна лише описово. Ну от, наприклад, борщ — це якраз та реалія, що потребує детального пояснення для іноземців. Те саме й із рагулями. Щось подібне десь може бути, але важко знайти стовідсотковий збіг[1]. — Про переклад слова «рагуль» іншими мовами

  •  

Ми маємо чималий рівень сексуального й домашнього насильства, наявне суспільне виправдання ґвалтівників, є стигматизація молодих матерів у громадських закладах, нерідко трапляється дика реакція на вигодовування груддю. Ось цими проблемами треба опікуватися передусім[1].

  •  

Нам прописали певні культурні коди. Ну от, наприклад, радянські фільми: ти бачив їх ще в дитинстві, але досі цитуєш, часто навіть несвідомо. Такої спадщини нелегко позбутися[1].

  •  

Проблема в тому, що рагулі агресивніші, а отже, і помітніші. Адекватним людям властива певна вихованість, скромність, почуття такту. Нерагулям треба бути активнішими. Інакше їх просто не почують[1].

  •  

Російська пропаганда часто досягає своїх цілей, треба ретельна розібратися, як їм це вдається, і, можливо, якоюсь мірою змусити ці механізми працювати на нашу користь. Потрібна агресивність у донесенні правди. Добро має бути з кулаками[1].

  •  

Споживацьке ставлення до чоловіків, яке культивує середовище різних жіночих журналів і тематичних передач, це ракова пухлина, що починає вражати людей ще із самого дитинства. Звідси всі ці хибні налаштування, що «головне вдало вийти заміж», «чоловік повинен утримувати жінку». У нас немає такої ситуації, що одна частина суспільства — це жертва, а інша — агресор. Від хибних гендерних ролей потерпають усі. Тому потрібен якісний діалог на цю тему, але в ньому чомусь небагато зацікавлених[1].

  •  

Хочеться поширювати антиреакцію на несмак. Якщо я зможу достукатися до якоїсь частини суспільства, то ці люди ставатимуть кращими й змінюватимуть світ навколо себе[1].

  •  

Щодо медіа та блогерів, то їм слід не забувати, що в їхніх руках є потужний інструмент, який здатен змінювати соціум. Треба лише не лінуватися, не слідувати хибному правилу «піпл хаваєт», а вміло застосовувати його[1].

  •  

Що таке участь жінки в радянських виборах? Та в принципі будь-якої людини? Це ж була суцільна імітація, а не волевиявлення. Нас позбавили того еволюційного процесу, який відбувся в інших суспільствах. І що маємо тепер? Подивіться рейтинг топ-100 найбагатших людей України — серед них лише троє жінок! У рівноправному суспільстві цифри були б іншими[1].

  •  

Я не готова називати Ткаченка міністром культури, для мене він радше міністр ментальної окупації, адже більше переймається гіпотетичним приниженням, що можливо (!) матиме місце від появи україномовного контенту в українському телевізорі (ти диви яка зухвалість!), аніж реальною дискримінацією і ігноруванням українського, що існує роками і яскраво проілюстроване вищенаведеним співвідношенням озвучених українською серіалів у пропорції 14 до 29[2].

  •  

Я хочу, щоб наші люди бодай трохи замислювалися над тим, що їх оточує. Мені часто пишуть, що тільки завдяки Рагу.лі вони збагнули, що об’єктивація жінок — це гидотно та принизливо[1].

Примітки

ред.