Трику́тник в евклідовій геометрії — геометрична фігура, яка складається з трьох точок, що не лежать на одній прямій, і трьох відрізків, які їх сполучають.

Трикутник
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Книга філософії складається з того, що постійно в нас перед очима, але оскільки написана вона літерами, відмінними від нашої абетки, її не можуть прочитати всі: літери такої книги — трикутники, чотирикутники, круги, кулі, конуси, піраміди та інші математичні фігури.

  Г. Галілей[1]
  •  

Можна давати словам ті значення, які бажані; власне, можна було б створити точні (але кумедні) елементи геометрії, назвавши трикутником те, що звичайно називають кругом.

  Ж. Даламбер[2]
  •  

Прийняте у звичайній геометрії явно чи приховано припущення, що сума трьох кутів будь-якого прямолінійного трикутника постійна, не є необхідним наслідком наших понять про простір. Самий тільки досвід може підтвердити істину цього припущення.

  М. І. Лобачевський[3]
  •  

Арифметико! Алгебро! Геометріє! Трійце достославна! Трикутнику променистий! Дурень той, хто вас не пізнав.

  Де Лотреамон (Ізідор Дюкас)[4]
  •  

Існує геометрія двох родів: геометрія у вузькому розумінні слова — геометрія Евкліда — і геометрія астральна [«зоряна»]. В останній трикутники мають ту особливість, що сума трьох кутів не дорівнює двом прямим кутам.

  — Ф. К. Швейкарт[5]
  •  

Ідея нескінченності проймає всю математику, оскільки математичні об'єкти вивчають звичайно не як індивідів — кожен зокрема, а як члени класів чи сукупностей, що містять безліч того самого типу; такими є сукупності натуральних чисел, дійсних чисел чи трикутників на площині.

  Р. Курант, Г. Роббінс[6]

Примітки

ред.

Джерела

ред.

Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях / Н. О. Вірченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 272 с.