Чубач Ганна Танасівна

українська поетеса

Ганна Чубач (1941-2019) — українська письменниця, член Національної спілки письменників України.

Ганна Чубач
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


  •  

Це велике щастя — чути, як дитячими голосами звучать мелодії твого серця. Мабуть, всю дитячу літературу треба творити так, як для своїх дітей.[1]

  •  

Теперішні пісні гарно аранжують, голосно співають, гонорово рекламують — але маю сумнів, що колись назвуть їх народними.[1]

  •  

А я встаю раніше голубів
Це дуже рано? Чи занадто пізно?
Ясну реальність додаю до снів
І вам дарую світанкову пісню
Чому це так — не відаю сама.
Співоча доля? Чи душа відкрита?
Чи може, просто: лагідні слова
щоранку хочуть мною говорити?[2]

  •  

Гаденку
Стане важко у світі цім жити,
Та нікого й себе не вини —
Все згоріло у полум'ї літа,
Все втопили дощі восени.[3]

  •  

Залишу допитливiй донi
На обрiї небо погоже,
Днi роботящi, ночi безсоннi
Все те, що прожити не зможу. — “Лишають дiтям”[4]

  •  

Залишу батькiв заповiти:
Добро на землi засiвати,
Щоб їй, коли виростуть дiти,
Було що у спадок лишати. — “Лишають дiтям”[4]

  •  

Ідуть дощі на наші душі.
На наші голови ідуть.
Такі холодні і бездушні.
Такі важкі неначе ртуть…
Хіба що будуть якісь зміни…
За обрій хмари відпливуть.
А поки що — на Україні
Дощі ідуть… Дощі ідуть…[3]

  •  

І так невтішено болить
Ця ніч тривожна і лукава.
І так оглушено звучить:
“Героям слава!”, “Вічна слава!” — “Ніч лукава”[1]

  •  

І мудрий Гоголь ще “хохол” комусь,
Що душу віддавав російській мові.
Прости, Росіє, ти таки не Русь,
А тільки назва вкрадена чудова! — “Не Русь!”[1]

  •  

Не умію стрілять —
Буду вбивць проклинать.
А прокльони мої —
Як набої! — “Я піду і впаду…”[1]

  •  

О бідний мій народе,
Важка твоя дорога:
Реліктові дерева
Рубали дуже довго!
Вже думала: минуло.
Воно ж й тепер на часі:
Реліктові дерева
Рубають на Донбасі.[2]

  •  

Сильніші — умирали.
А виживали — кволі.
Реліктових — так мало.
А виродків — доволі. — “Реліктові дерева”[1]

  •  

Хоч над обривом виснуть крила,
А я надіюсь: Бог спасе,
Бо я життя не розлюбила
І не зробила ще усе.[1]

  •  

Як журитися
В краї чужому,
Краще мерзнуть
У рідному домі. — “Повернулися гусоньки рано…”[4]

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж Ганна ЧУБАЧ. Із книжки «Реліктові дерева». Слово Просвіти (07.12.2017). Процитовано 21.10.2023.
  2. а б Рідні обрії, 2018, с. 255
  3. а б Рідні обрії, 2018, с. 256
  4. а б в Rozumitilo: Для розуму, душі і тіла. Процитовано 21.10.2023.

Джерела

ред.