Гоголь Микола Васильович

Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь; 1809–1852) — український письменник. Автор таких відомих творів як «Мертві душі», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Вій», «Пропала грамота», «Ревізор», «Тарас Бульба» та інші.

Микола Гоголь

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.
• Безцінним даром є вміння чути душу людини.
• Бути у світі й нічим не позначити свого існування — це здається мені жахливим.
• Варто тільки дотепному посміятися з одного боку справи, як слідом за ним тупіший і дурніший глузуватиме з усіх боків справи.
• Гнів скрізь недоречний, а більш за все у справі справедливій, тому що затемнює і каламутить її.
• Глупота є особливою принадою гарненької жінки.
• Дивіться на те, чи любите ви інших, а не на те — чи люблять вас інші.
• Зі сміхом слід поводитися обережно, бо він заразний.
• Мерці так само втручаються у справи наші і діють разом з нами, як живі.
• Жінці легше поцілуватися з чортом, ніж назвати когось красунею.

Мені нудно в хаті жить. Ой, вези ж мене із дому, Де багацько грому, грому, Де гопцюють все дівки, Де гуляють парубки! — «Вечори на хуторі біля Диканьки»

• Молодість щаслива тим, що в неї є майбутнє.
• Хоч які дурні слова дурня, а іноді буває і їх достатньо, щоб розумна людина зніяковіла.
• У кожнім слові безодня простору.
• Кожне слово неосяжне.

...Сам не знаю, яка в мене душа — хохлацька чи російська. Знаю лише те, що не дав би переваги ні малоросіянинові перед росіянином, ані росіянину перед малоросіянином. — з листа до О.Смирнової

• Стражданнями і горем визначено нам добувати зернини мудрості, не видобуті із книг.
• Поети з'являються не звідкись з-за моря, а виходять зі свого народу.
• Навряд чи є вища з насолод, ніж насолода творити.
• Театр — це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра.
• Якщо навіть трапиться розгніватись на когось, тоді розгнівайся і на себе самого.
• У глибині холодного сміху можуть віднайтися гарячі іскри вічної могутньої любові.
• Часто крізь видимий світу сміх ллються невидимі світу сльози.

Чиновники віку похилого і поважні кричать, що для мене нема нічого святого, коли я насмілився так говорити про служивих людей. Поліцейські проти мене, купці проти мене, літератори проти мене. Сварять і ходять на п’єсу... Найменша примара істини — і проти тебе повстають, і не одна людина, а цілі стани. — з листа до М.С.Щепкіна в квітні 1836 року

...Чого міг чекати народ, такий відмінний від росіян, який дихав вольністю і молодецьким козацтвом, хотів пожити своїм життям? Йому загрожувала втрата національності, більше чи менше зрівняння прав з власним народом самодержця». — з начерку «Роздуми Мазепи»

• Потрібно зі сміхом бути дуже обережним, — тим більше, що він заразливий.
• Поріднитися душею, а не кров'ю, може лише людина.
• Слава не може наситити і дати насолоду тому, хто украв її, а не заслужив; вона викликає постійний трепет тільки в гідних їх.
• У письменника тільки один вчитель: самі читачі.
• У літературному світі немає смерті.
• У людській душі так багато прекрасного, що треба, не сормлячись, відкривати її.
• Що більше в людині зла, то більше треба її любити.
• Стань спершу сам чистішим душею, а потім намагайся, щоб інші були чистіші.
• Якби не існувало смерті, життя не здавалося б нам таким прекрасним.
• Якого горя не забирає час? Яка пристрасть вціліє у нерівній боротьбі з ним?
• ... світ задрімав би без таких побасеньок, обміліло би життя, пліснявою й тиною покрились би душі (Театральный разъезд, 1842)

Про Миколу Гоголя

	Гоголь був полтавець, родом українець, прожив молоді літа на Україні; його вдача була українська і він не міг дати своїм типам кольориту національного великоруського, бо для того ще мало досвіду, мало назираючого виучування: тут потрібна ще своя суб'єктивна природа, бо художні поетичні твори – продукт обидводіяння художника й натури. Між його типами, ніби великоруськими, є багато типів зовсім українських, до котрих не догляділись великоруські критики, не розуміючи ні язика, ні характеру, ні національности українців. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
	— Іван Нечуй-Левицький

	Гоголів Манілов, м'який, делікатний, з багатими мріями в голові, ледачий і разом сердечний – це щирий українець, а не кацап. Таких солодких людей ми не знаходимо в великоруській літературі після Гоголя. Гоголева Коробочка нагадує скоріше старосвітську полтавську поміщицю, а ще більше стару попадю, а не кацапку, а його московська сваха в «Женитьбе» говорить і лається зовсім так, як київська або полтавська міщанка на базарі, а не московська сваха. Собакевич – це чисто полтавське або чернігівське неповертайло, тільки не великоруське. Так й хочеться вкласти в його уста українську мову. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
	— Іван Нечуй-Левицький

	Гоголь наш!... Він є дзеркалом нашої неповторності.
	— Дмитро Чижевський

	Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. А що вродить з того плачу? Богилова, брате…
	— Т. Шевченко «Гоголю»; 30. XII 1844, С.-Петербург

	Гоголь — це безодня, а в безодню завжди зазирнути хочеться.
	— В. Троїцький

	Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити... тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури.
	— А. Перетц

	Випадково якось зайшла мова у мене з вами про «Мертві душі». І ви відгукнулися надзвичайно сухо. Мене це неприємно вразило, тому що я завжди читав Гоголя з насолодою і тому що я в глибині душі поважав ваш шляхетний розум, ваш смак і ваші ніжно піднесені почуття. Мені було боляче, я подумав, невже я настільки нерозумний і грубий, що не можу ні розуміти, ні відчувати прекрасного. Так, ви правду кажете, що упередження ні в якому раз не дозволено, як почуття без підстави. Мене захоплють ваші теперішні думки - і про Гоголя, і про його безсмертний твір! я в захваті, що ви зрозуміли істинно християнську мету його! так!.. Перед Гоголем потрібно благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей! Сю, по-моєму, схожий на живописця, який, не вивчивши порядно анатомії, заходився малювати людське тіло, і щоб прикрити своє невігластво, він його напівосвітлює. Щоправда, подібне напівосвітлення ефектне, але враження від нього миттєве! - Так і твір Сю, поки читаєш - подобається і пам’ятаєш, а прочитав - і забув. Ефект і більше нічого! Не такий наш Гоголь - справжній знавець серця людського! Наймудріший філософ! і найбільш піднесений поет повинен благоговіти перед ним як перед людинолюбцем! Я ніколи не перестану шкодувати, що мені не вдалося познайомитися особисто з Гоголем. Особисте знайомство з такою людиною є неоціненним, в особистому знайомстві іноді випадково відкриваються такі принади серця, які не в силах жодне перо зобразити!
	Случайно как-то зашла речь у меня с вами о «Мертвых душах». И вы отозвались чрезвычайно сухо. Меня это поразило неприятно, потому что я всегда читал Гоголя с наслаждением и потому что я в глубине души уважал ваш благородный ум, ваш вкус и ваши нежно возвышенные чувства. Мне было больно, я подумал, неужели я так груб и глуп, что не могу ни понимать, ни чувствовать прекрасного. Да, вы правду говорите, что предубеждение ни в каком случае не позволительно, как чувство без основания. Меня восхищает ваше теперешнее мнение — и о Гоголе, и о его бессмертном создании! я в восторге, что вы поняли истинно христианскую цель его! да!.. Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям! Сю, по-моему, похож на живописца, который, не изучив порядочно анатомии, принялся рисовать человеческое тело, и чтобы прикрыть свое невежество, он его полуосвещает. Правда, подобное полуосвещение эффектно, но впечатление его мгновенно! — так и произведение Сю, пока читаешь — нравится и помнишь, а прочитал — и забыл. Эффект и больше ничего! Не таков наш Гоголь — истинный ведатель сердца человеческого! Самый мудрый философ! и самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем! Я никогда не перестану жалеть, что мне не удалося познакомиться лично с Гоголем. Личное знакомство с подобным человеком неоцененно, в личном знакомстве случайно иногда открываются такие прелести сердца, что не в силах никакое перо изобразить!
	— Лист Т. Шевченка до В. М. Рєпніної; 7. III 1850, Оренбург

	Микола Гоголь надто глибоко перейнявся вірою в своє покликання, у свою місію — ставив собі надмету, досягти якої було неможливо. Особливо коли власна душа роздвоєна, ніяк не могла пройти безболісно процес асиміляції в системі іншої — інонаціональної — культури. Його світовідчуття базувалося на духовних формах освоєння світу і вимагало чуттєвої достовірності пізнання, а це неминуче приводило до зазирання у безодню. — «Дві половинки українського серця: Шевченко і Гоголь»
	— Микола Жулинський

	Художні до високого ступіня типи він списав з натури (окрім декотрих типів). Всі впізнали в тих типах живих людей, дармоїдів-панів, хабарників-урядників. Пани й урядники розсердились і почали лаяти Гоголя і в книжках і просто в вічі: то був знак, що його твори реальні, коли зачепили за душу живих людей. Але не можна того сказати про національність Гоголевих художніх типів; його типи в тих творах, де описується великоруська жизнь, тільки пополовині національні, великоруські. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
	— Іван Нечуй-Левицький

З п'єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша

Тьотя Мотя: Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад… Дядько Тарас: Хто? Тьотя Мотя: Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє! Дядько Тарас: Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га? Тьотя Мотя: Що? Дядько Тарас: Говорили по-московському? Тьотя Мотя: Що з вами? Дядько Тарас: По-московському, га? Тьотя Мотя: А ви думали по-вашому, по-хохлацькому? Дядько Тарас: Тарас Бульба?.. Ніколи в світі! Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському… Тьотя Мотя: Єтого нє может бить! Дядько Тарас: Га? Тьотя Мотя: Єтого нє может бить! Дядько Тарас: Доводи? Тьотя Мотя: Доводи? Будь ласка,— доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада. Рина Мазайло: Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли. Тьотя Мотя: Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?.. Дядько Тарас: Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш. — Микола Куліш «Мина Мазайло» (третя дія, 4).

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3