Іллєнко Пилип Юрійович
Пили́п Ю́рійович Іллє́нко (нар. 30 вересня 1977, Київ, УРСР) — український актор, продюсер, політик. Голова Державного агентства України з питань кіно (з 6 серпня 2014).
| Іллєнко Пилип Юрійович | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати ред.
Боюся помилитися, але дефіцит акторів сприятиме підвищенню гонорарів по мірі того, як актори здобуватимуть популярність. Особливо після випуску фільмів та серіалів, які робитимуть їх впізнаваними. Це правильна тенденція, бо нам треба будувати систему власних зірок. Саме кінозірок, слава яких будується не на тому, що вони були відомими гравцями в КВК, телеведучими або музикантами[1]. |
Майже 25 років, з 1991 по 2012 рік, українських фільмів у національному прокаті практично не було. Виріс глядач, який взагалі ніколи не дивився українського кіно. Уявіть, що 23 роки вас поїли кока-колою, а потім запропонували узвар. І питання не в тому, що краще, популярніше, корисніше для здоров’я, а в тому, що для вас узвар — абсолютно невідомий продукт. Природа людини така, що все нове вона сприймає з предосторогою. Ви пили кока-колу, а паралельно вам доводили, що стандартом якості будь-якого напою є саме кока-кола. Все, що не кока-кола — не напій. Й останнє: вам нав’язували комплекс меншовартості і зневіри у будь-якому продукті, який вироблений в Україні[1]. |
Що було раніше: курка чи яйце? Нам треба дбати і про «курку», і про «яйця». Бізнес кіно складається з чотирьох основних ланок: виробнича, дистриб’юція, прокат і споживач. Усі в Україні недорозвинені. Зокрема, і глядач. В першу чергу через те, що він має дуже обмежену кількість коштів. Саме тому мережа кінозалів зосереджена тільки у великих містах. У містах до 150 тис. жителів подекуди взагалі немає кінотеатрів[1]. |
У школах вивчається література, музика, образотворче мистецтво, проводяться екскурсії архітектурними пам’ятками, але, чомусь, не вивчається історія кіно. Ні українського, ні світового. Хоча саме через кіно сьогодні відбувається формування націооб’єднуючих символів, архетипів, смислів і міфів, у хорошому сенсі цього слова[1]. |
Є міждержавна конкуренція за залучення кіновиробників. Вона існує у всій Європі, а в США навіть між штатами. Це не просто неповернена інвестиція в економіку. Очевидно, що до знімального процесу будуть залучені представники знімальних груп, місцевий локейшн-менеджмент, сервісні послуги, орендоване обладнання, павільйони. Іноземна знімальна група буде споживати інші послуги — транспорт, готелі, ресторани, туризм, телекомунікації, побутові послуги, розваги тощо. Нашими консультантами було пораховано, що на одне євро в якості стимулу за проведення подібних кіновиробничих проектів в країну, які сплачуються продюсеру (ми пропонуємо це робити на рівні 25% його бюджету, витраченого в Україні), економіка держави повертає мінімум півтора євро, а в деяких випадках значно більше[1]. |
Якби зник фактор безпекової нестабільності, то, думаю, ми були би ідеальною країною для зйомок фільмів. До України стояли би черги[1]. |
Кіно є формою художньої рефлексії автора на події в суспільстві. Навіть комерційне кіно все одно залишається мистецтвом. І не рефлексувати автор не може[1]. |
Шароварщина, за яку так часто дорікають українському кіно, це не проблема шаровар, це проблема окремого ідіота, який жахливо шаровари зняв. Зафільмував, звісно[1]? |
Я взагалі не бачу загрози в кіно. Є загроза у пропаганді. Ми ж не забороняли російське кіно, заборонено пропаганду. Ніхто не забороняв мистецтво[1]. |
Примітки ред.
