Іоанн Тобольський

Іоанн Тобольський (в миру Іван Максимович Максимович; 1651–1715) — єпископ Руської Православної церкви та Православної російської церкви, з 1697 року — архієпископ Чернігівський, з 1711 року митрополит Тобольський і всія Сибірі. Відомий своєю місіонерською і богословською діяльністю, засновник Чернігівського колегіуму.

Іоанн Тобольський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Іоанна Тобольського

З книги «Алфавіт», Чернігів, 1705 р.

Ті, хто лає, нам користь уділяють, До подвигів належних вони нас надихають, Бо ті, котрі у вічі приємно похваляють, Нас ласкою своєю в праці послабляють.

У кожнім ділі ворог твій гріх розкриє ревно, А друг прикриє неміч, осмішить тебе певно. То ж, друже мій, як хочеш життя і світ пізнати, Ти ворога та друга старайся придбати.

Як добре діло твориш — це друг тобі каже, А чиниш зле у світі — то ворог тобі скаже.

Той погибний, що, бува, брата осуджає, Співрозмовника й себе в прірву укидає.

Беріть мене глибини, бо вас не збагнути!

Лев грізний в їжу птасі найменшій буває, Здорового й міцного черв’як поїдає.

У світі цім широкім немає твердого, Що годі сокрушити, немає міцного.

Не вір багатим людям, о царю, так сильно, Прийде час, зубожіє багач неомильно.

Всі влади і начала на нитці висять І тим своє падіння прийдешнє вістять.

Тримай, що маєш, твердо, нехай не маліє, Щоб голим не лишитись, як щастя одвіє.

Царство світу все таке: в усьому нестійне І нічого в нім нема, що стало б надійне.

Як розум чоловічий не може пізнати Нічого, що є поруч, навіщо бажати Заховане взнавати? Ні, то безрозум'я, Шукати досконалість найвищу — безум'я.

Наруга щастя буває наслідить.

Із збірки «Театрон», Чернігів, 1706 р.

Не велика сторожа, на зброю багата, А любов ворожнечу могла б подолати.

В добрім мирі триває премудре правління.

Любов, не страх, у світі є знаком багатства.

Веселощі в спокої не зникнуть ніколи.

Золотий тепер наш вік, на гріш все береться, В нас за золото й любов, бува, продається.

Сили на малих річках вітер не з’являє, Вітру з півночі в собі герб не зберігає.

Чи ж не сріблом та злотом все у нас зміряють? Хто підсуне дар більший, ліпшим називають.

Не зловонить, в житті він чудово пахтіє, А помре — сморід лютий од нього повіє.

Нема віри друзям в царстві влади нетерпимім.

Епіграми

Однакова чеснота царство заслужити Й заслужене у світі потім не згубити.

З кожним ближнім не раджу надміру дружити: Хоч не будеш радіти — не будеш тужити.

Хто скипетром жорстоко в царстві управляє, Той страханих страшиться, себе ж погубляє.

Тисячі людських облич, різні всі напрочуд, І в людських шуканнях так — не одного хочуть.

Хоч світ цей сокрушиться, він увесь не зникне, Не стертий при падінні, ще буйніш заквітне.

Під шкірою овечки вовк себе ховає, Тож серце на ворожі вчинки нас штовхає.

Коли білу свою честь ти встиг почорнити, Забагато треба вод — її відбілити.

В добрий час і друзі є, віднайдеш багато, Хоч одного у лихий спробуй відшукати.

Що твердіш од каменю, що води м’якіше? Твердий камінь од води крушиться сильніше.

Добробут, наче місяць, бо змінно він ясніє, То більшає нестало, то щербиться й маліє.

Хоч в безмірних хвилях судно пробуває, Під воду не пірнувши, ще біди не знає.

Із книги «Ось блаженства євангельскії», Чернігів 1709 р.

Коли вода в краплині одній прибуває, Від сонячного вару відразу ж зникає, А в море увіллється, єднається з морем, Живе в стихії рідній, не знається з горем.

Любов зника у людях, злоба виростає, Всі заздрісні зробились — і це не збуває.

Із книги «Царський путь Хреста Господнього», Чернігів, 1709 р.

Хто хоче, в домах славних славно пробуває. Мене безмовне місце завжди всолоджає.

Чим є життя протягле в світі двох супряжник? Важке іго, що повне недугів поганих.

Велику слава силу душі учиняє. Є добродійність добра, як ліні немає.

Харч, що в забороні, їсти непотрібно.

В речах доброприємних серце непокірне. Ніколи не бажає бути добротвірне.

Розум власнеє серце завжди прикрашає. Світлом сяє, хоч сумом вмитеє буває.

Держи лодію легко, як плавом пускаєш, Але ліпше, як човен преміцно тримаєш.

Інші цитати

• Всі влади і начала на нитці висять

І тим своє падіння прийдешнє вістять.

• Як розум чоловічий нічого пізнати

Не може, що є поруч, навіщо бажати

Заховане взнавати?

• Царство світу все таке: в усьому нестійне

І нічого в нім нема, щоб стало надійне.

У світі цім широкім немає твердого,

Що годі сокрушити…

• Розум власнеє серце завжди прикрашає,

Світлом сяє, хоч сумом вмитеє буває.

З кожним ближнім не раджу надміру дружити:

Хоч не будеш радіти — не будеш тужити.

• Той погибний, що, бува, брата осуджає.
• Любов, не страх — у світі є знаком багатства.
• Хто скипетром жорстоко в царстві управляє,

Той страханих страшиться, себе ж погубляє.

• Тримай, що маєш, твердо, нехай не маліє,

Щоб голим не лишитись, як щастя одвіє.

• Ті, хто нас лає, нам користь уділяють,

До подвигів належних вони нас надихають,

Бо ті, котрі у вічі приємно похваляють,

Нас ласкою своєю у праці послабляють.

• Як добре діло твориш — це друг тобі укаже,

А чиниш зле у світі — то ворог тобі скаже.

• Як хочеш життя і світ пізнати,

То ворога і друга старайся придбати.

• В добрий час і друзі є, їх знайдеш багато,

Хоч одного у лихий спробуй відшукати.

• Коли білу свою честь ти встиг почорнити,

Забагато треба вод — її відбілити.

• Шукати досконалість найвищу — безум'я!

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7