белл гукс

Глорія Джин Воткінс (англ. Gloria Jean Watkins), більш відома під псевдонімом белл гукс («bell hooks») — американська письменниця, професорка, феміністка та громадська активістка. Псевдо «bell hooks» запозичила від прабабусі по материнській лінії Белл Блер Гукс.

Белл гукс

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

У центрі уваги белл гукс була інтерсекційність (переплетіння) раси, капіталізму та гендеру, і те, що вона описує як їхню здатність виробляти та увічнювати системи утиску та класового панування. Опублікувала понад 30 книг та численні наукові статті, знялася у документальних фільмах та брала участь у публічних лекціях. Зверталася до раси, класу та статі в освіті, мистецтві, історії, сексуальності, ЗМІ та фемінізмі.

Цитати

	Я хотіла, щоб вони читали це просте визначення знову і знову, щоб вони знали: фемінізм — це рух, спрямований на подолання сексизму, сексистської експлуатації та гноблення.
	I have wanted them to have this simple definition to read again and again so they know: Feminism is a movement to end sexism, sexist exploitation, and oppression.
	— «Фемінізм для всіх: Пристрасна політика» (2014), стор. 12

	Сучасні модні журнали можуть публікувати статті про небезпеку анорексії, бомбардуючи своїх читачів зображеннями виснажених молодих тіл, які представляють вершину краси та бажаності.
	Today’s fashion magazines may carry an article about the dangers of anorexia while bombarding its readers with images of emaciated young bodies representing the height of beauty and desirability.
	— «Фемінізм для всіх: Пристрасна політика» (2014), стор. 23

	Відкриті, чесні люди, які говорять правду, цінують конфіденційність. Нам усім потрібні місця, де ми можемо побути наодинці з думками та почуттями, де ми можемо відчути здорову психологічну автономію та можемо вибрати, чим поділитися, коли захочемо.
	Open, honest, truth-telling individuals value privacy. We all need spaces where we can be alone with thoughts and feelings - where we can experience healthy psychological autonomy and can choose to share when we want to.
	— «Все про кохання: Нові бачення» (2000)

	У класі я часто слухала, як групи студентів казали мені, що расизм справді більше не формує контурів нашого життя, що не існує такого поняття, як расова різниця, що «ми всі просто люд ». Потім через кілька хвилин я даю їм вправу. Я запитую, якби вони були на порозі смерті й могли б повернутися білим чоловіком, білою жінкою, чорною жінкою чи чорним чоловіком, яку б ідентичність вони вибрали. Кожного разу, коли я роблю цю вправу, більшість людей, незалежно від статі чи раси, незмінно обирають білизну, і найчастіше білизну чоловіків. Чорношкірих жінок вибирають найменше. Коли я прошу студентів пояснити свій вибір, вони переходять до складного аналізу привілеїв на основі раси (з точки зору, яка враховує стать і клас).
	In classroom settings I have often listened to groups of students tell me that racism really no longer shapes the contours of our lives, that there is no such thing as racial difference, that "we are all just people." Then a few minutes later I give them an exercise. I ask if they were about to die and could choose to come back as a white male, a white female, a black female, or a black male, which identity would they choose. Each time I do this exercise, most individuals, irrespective of gender or race invariably choose whiteness, and most often male whiteness. Black females are the least chosen. When I ask students to explain their choice they proceed to do a sophisticated analysis of privilege based on race (with perspectives that take gender and class into consideration).
	— «Викладацька спільнота: Педагогіка надії» (2003)

	Перший акт насильства, якого патріархат вимагає від чоловіків, не є насильством щодо жінок. Натомість патріархат вимагає від усіх чоловіків, щоб вони брали участь у актах психічного самокалічення, щоб вони вбивали емоційні частини себе. Якщо людині не вдається емоційно калічити себе, вона може розраховувати на те, що патріархальні чоловіки запровадять ритуали влади, які завдадуть шкоди її самооцінці.
	The first act of violence that patriarchy demands of males is not violence toward women. Instead patriarchy demands of all males that they engage in acts of psychic self-mutilation, that they kill off the emotional parts of themselves. If an individual is not successful in emotionally crippling himself, he can count on patriarchal men to enact rituals of power that will assault his self-esteem.
	— «Воля до змін: чоловіки, маскулінність і кохання» (2004), с. 66

	Криза, з якою стикаються чоловіки, — це не криза маскулінності, це криза патріархальної маскулінності. Доки ми не зробимо чіткого розмежування, люди продовжуватимуть боятися, що будь-яка критика патріархату становить загрозу.
	The crisis facing men is not the crisis of masculinity, it is the crisis of patriarchal masculinity. Until we make this distinction clear, men will continue to fear that any critique of patriarchy represents a threat.
	— «Воля до змін: чоловіки, маскулінність і кохання» (2004)

	Коли сучасний феміністичний рух тільки почався, феміністські твори та наука темношкірих жінок були новаторськими. Твори чорношкірих жінок, як-от Селестин Вейр, Тоні Кейд Бамбара, Мішель Воллес, Барбара Сміт та Анджела Девіс, якщо назвати декілька, були роботами, які прагнули сформулювати, визначити, виступити проти та проти кричущих упущень у феміністській роботі, стирання присутності чорної жінки.
	When contemporary feminist movement first began, feminist writings and scholarship by black women was groundbreaking. The writings of black women like Cellestine Ware, Toni Cade Bambara, Michele Wallace, Barbara Smith, and Angela Davis, to name a few, were all works that sought to articulate, define, speak to and against the glaring omissions in feminist work, the erasure of black female presence.
	— «Навчати переступати: Освіта як практика свободи» (1994)

	Брехня набуває форми засобів масової інформації, створюючи міф про те, що феміністичний рух повністю змінив суспільство, настільки, що політика патріархальної влади була перевернута, а чоловіки, особливо білі, так само як і вихолощені чорні чоловіки, стали жертвами домінування жінки. Таким чином, усі чоловіки (особливо чорношкірі) повинні об'єднатися (як на слуханнях у справі Кларенса Томаса), щоб підтримати та підтвердити патріархальне панування. Додайте до цього широко поширені припущення про те, що чорні, інші меншини та білі жінки відбирають роботу у білих чоловіків, і що люди є бідними та безробітними, тому що вони цього хочуть, і стане найбільш очевидним, що частина нашої сучасної кризи породжена відсутність значущого доступу до правди.
	Lying takes the form of mass media creating the myth that feminist movement has completely transformed society, so much so that the politics of patriarchal power have been inverted and that men, particularly white men, just like emasculated black men, have become the victims of dominating women. So, it goes, all men (especially black men) must pull together (as in the Clarence Thomas hearings) to support and reaffirm patriarchal domination. Add to this the widely held assumptions that blacks, other minorities, and white women are taking jobs from white men, and that people are poor and unemployed because they want to be, and it becomes most evident that part of our contemporary crisis is created by a lack of meaningful access to truth.
	— «Навчати переступати: Освіта як практика свободи» (1994)

	Очевидно, що багато жінок привласнили фемінізм, щоб служити своїм цілям, особливо ті білі жінки, які були в авангарді руху; але замість того, щоб змиритися з цим присвоєнням, я вирішила змінити термін «фемінізм», щоб зосередитися на тому факті, що бути «феміністкою» в будь-якому автентичному сенсі цього терміну означає бажати для всіх людей, жінок і чоловіків, звільнення від сексистських ролей, домінування та гноблення.
	It is obvious that many women have appropriated feminism to serve their own ends, especially those white women who have been at the forefront of the movement; but rather than resigning myself to this appropriation I choose to re-appropriate the term “feminism,” to focus on the fact that to be “feminist” in any authentic sense of the term is to want for all people, female and male, liberation from sexist role patterns, domination, and oppression.
	— «Хіба я не жінка» (1981)

	Расизм завжди був роз'єднуючою силою, яка розділяла чорношкірих і білих чоловіків, а сексизм був силою, яка об'єднувала ці дві групи.
	Racism has always been a divisive force separating black men and white men, and sexism has been a force that unites the two groups.
	— «Хіба я не жінка» (1981)

	Маркус Гарві, Елайджа Мухаммед, Малкольм Ікс, Мартін Лютер Кінг, Стоклі Кармайкл, Амірі Барака та інші лідери чорношкірих чоловіків справедливо підтримували патріархат. Усі вони стверджували, що темношкірим чоловікам абсолютно необхідно поставити чорношкірих жінок у підлегле становище як у політичній сфері, так і в сімейному житті.
	Marcus Garvey, Elijah Muhammad, Malcolm X, Martin Luther King, Stokely Carmichael, Amiri Baraka and other black male leaders have righteously supported patriarchy. They have all argued that it is absolutely necessary for black men to relegate black women to a subordinate position both in the political sphere and in home life.
	— «Хіба я не жінка» (1981)

	Страх залишитися самотньою або бути нелюбимою змушував жінок усіх рас пасивно сприймати сексизм і сексистське гноблення.
	The fear of being alone, or of being unloved, had caused women of all races to passively accept sexism and sexist oppression.
	— «Хіба я не жінка» (1981)

	Не всім жінкам, насправді дуже небагатьом, пощастило жити й працювати серед жінок і чоловіків, які активно беруть участь у феміністичному русі. Багато з нас живуть в обставинах і середовищі, де нам доводиться брати участь у феміністичній боротьбі поодинці, маючи лише випадкову підтримку та підтвердження.
	Not all women, in fact, very few, have had the good fortune to live and work among women and men actively involved in the feminist movement. Many of us live in circumstances and environments where we must engage in feminist struggle alone, with only occasional support and affirmation.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Подяки.

	Хоча я очікувала серйозної, суворої оцінки своєї роботи, я був абсолютно не готова до ворожості та презирства, які виявляли до мене жінки, яких я не вважаю ворогами. Незважаючи на їхні відповіді, я поділяю з ними постійну відданість феміністичній боротьбі. Для мене це не означає, що ми повинні підходити до фемінізму з однакової точки зору. Це означає, що у нас є основа для спілкування, що наші політичні зобов'язання мають спонукати нас до спільної розмови та боротьби. На жаль, часто простіше ігнорувати, відкидати і навіть завдавати шкоди один одному, ніж брати участь у конструктивній конфронтації. Якби не надзвичайно позитивні відгуки на книгу від темношкірих жінок, які відчували, що вона змусила їх переосмислити або вперше задуматися про вплив сексизму на наше життя та важливість феміністичного руху, я могла б стати жахливо зневіреною і розчарованою. Завдяки їм та багатьом іншим жінкам і чоловікам ця книга не була написана окремо.
	While I expected serious, rigorous evaluation of my work, I was totally unprepared for the hostility and contempt shown me by women whom I did not and do not see as enemies. Despite their responses I share with them an ongoing commitment to feminist struggle. To me this does not mean that we must approach feminism from the same perspective. It does mean we have a basis for communication, that our political commitments should lead us to talk and struggle together. Unfortunately it is often easier to ignore, dismiss, reject, and even hurt one another rather than engage in constructive confrontation. Were it not for the overwhelmingly positive responses to the book from black women who felt it compelled them to either re-think or think for the first time about the impact of sexism on our lives and the importance of feminist movement, I might have become terribly disheartened and disillusioned. Thanks to them and many other women and men this book was not written in isolation. ... Such encouragement renews my commitment to feminist politics and strengthens my conviction that the value of feminist writing must be determined not only by the way a work is received among feminist activists but by the extent to which it draws women and men who are outside feminist struggle inside.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Подяки.

	Боротьба за припинення сексистського гноблення, яка зосереджена на знищенні культурної основи такого панування, посилює інші визвольні змагання. Люди, які борються за викорінення сексизму, не намагаючись покінчити з расизмом чи класовістю, підривають власні зусилля. Особи, які борються за викорінення расизму чи класизму, одночасно підтримуючи сексистське гноблення, допомагають підтримувати культурну основу всіх форм групового гноблення.
	.The struggle to end sexist oppression that focuses on destroying the cultural basis for such domination strengthens other liberation struggles. Individuals who fight for the eradication of sexism without struggles to end racism or classism undermine their own efforts. Individuals who fight for the eradication of racism or classism while supporting sexist oppression are helping to maintain the cultural basis of all forms of group oppression.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Подяки.

	Значення феміністичного руху (якщо його не кооптують опортуністичні, реакційні сили) полягає в тому, що він пропонує новий ідеологічний майданчик для зустрічі статей, простір для критики, боротьби та трансформації.
	The significance of feminist movement (when it is not co-opted by opportunistic, reactionary forces) is that it offers a new ideological meeting ground for the sexes, a space for criticism, struggle, and transformation.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Подяки.

	Фемінізм — це боротьба за припинення сексистського гноблення. Тому це обов'язкова боротьба за викорінення ідеології домінування, яка пронизує західну культуру на різних рівнях, а також прагнення реорганізувати суспільство таким чином, щоб саморозвиток людей міг мати перевагу над імперіалізмом, економічною експансією та матеріальними бажаннями.
	Feminism is the struggle to end sexist oppression. Therefore, it is necessarily a struggle to eradicate the ideology of domination that permeates Western culture on various levels, as well as a commitment to reorganizing society so that the self-development of people can take precedence over imperialism, economic expansion, and material desires.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Подяки.

	Феміністична думка та практика були докорінно змінені, коли радикально налаштовані кольорові жінки та білі жінки-союзниці почали суворо заперечувати поняття «стать» як основний фактор, що визначає долю жінки. Я досі пам'ятаю, як це засмутило всіх у першому уроці жіночих студій, які я відвідала — у класі, де всі, окрім мене, були білими, жінками й переважно з привілейованих верств населення, — коли я перервала дискусію про походження домінування, у якій стверджувалося, що коли дитина виходить з утроби матері, найважливішим фактором є стать. Я сказала, що коли дитина двох темношкірих батьків виходить із утроби матері, фактором, який враховується в першу чергу, є колір шкіри, а потім стать, оскільки раса та стать визначатимуть долю цієї дитини. Погляд на взаємопов'язану природу статі, раси та класу був тим поглядом, який змінив напрямок феміністичної думки.
	Feminist thought and practice were fundamentally altered when radical women of color and white women allies began to rigorously challenge the notion of "gender" was the primary factor determining a woman's fate. I can still recall how it upset everyone in the first women's studies class I attended—a class where everyone except me was white and female and mostly from privileged backgrounds—when I interrupted a discussion about the origins of domination in which it was argued that when a child is coming out of the womb the factor deemed most important is gender. I stated that when the child of two black parents is coming out of the womb the factor that is considered first is skin color, then gender, because race and gender will determine that child's fate. Looking at the interlocking nature of gender, race, and class was the perspective that changed the direction of feminist thought.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Передмова. ст. 13

	Мої думки були сформовані переконанням, що фемінізм повинен стати масовим політичним рухом, якщо він хоче мати революційний , трансформуючий вплив на суспільство.
	My thoughts have been shaped by the conviction that feminism must become a mass based political movement if it is to have a revolutionary, transformative impact on society.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Передмова. ст. 13

	Фемінізм у Сполучених Штатах ніколи не виникав із жінок, які найбільше постраждали від сексистського гноблення; жінок, яких щодня пригнічують розумово, фізично та духовно, жінок, які безсилі змінити свій життєвий стан. Вони мовчазна більшість. Ознакою їхньої віктимізації є те, що вони приймають свою долю в житті без видимих ​​питань, без організованого протесту, без колективного гніву чи злості.
	Feminism in the United States has never emerged from the women who are most victimized by sexist oppression; women who are daily beaten down, mentally, physically, and spiritually-women who are powerless to change their condition in life. They are a silent majority. A mark of their victimization is that they accept their lot in life without visible question, without organized protest, without collective anger or rage.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Розділ 1: Чорношкірі жінки: формування феміністської теорії. ст. 1

	Книга Бетті Фрідан «Жіноча містика» досі вважається такою, що проклала шлях для сучасного феміністичного руху — вона була написана так, наче цих жінок не існувало. Відома фраза Фрідан «проблема, яка не має назви», яку часто цитують для опису становища жінок у цьому суспільстві, насправді стосується тяжкого становища вибраної групи осіб із вищою освітою, середнього та вищого класу, заміжніх білих жінок — домогосподарок, яким нудно з відпочинком, з домом, з дітьми, з купівлею продуктів, хто хотів від життя більшого. Фрідан завершує свою першу главу словами: «Ми більше не можемо ігнорувати той жіночий голос, який каже: «Я хочу чогось більшого, ніж мій чоловік, мої діти та мій будинок». Це «більше» вона визначила як кар'єру. Вона не обговорювала, кого було б покликано піклуватися про дітей і підтримувати дім, якщо більше жінок, подібних до неї, будуть звільнені від домашньої праці та отримають рівний з білими чоловіками доступ до професій. Вона не говорила про потреби жінок без чоловіків, без дітей, без дому. Вона ігнорувала існування всіх небілих жінок і бідних білих жінок. Вона не розповіла читачам, чи було б більш повноцінним бути покоївкою, нянею, фабричною робітницею, клерком чи повією, ніж бути домогосподаркою на дозвіллі. Вона зробила своє становище та становище білих жінок, як вона сама, синонімом стану, що стосується всіх американських жінок. Роблячи це, вона відвернула увагу від своєї класовості, свого расизму, свого сексистського ставлення до мас американських жінок. У контексті своєї книги Фрідан чітко пояснює, що жінки, яких вона вважала жертвами сексизму, були білими жінками з вищою освітою, які були змушені через сексистські умови залишатися вдома. ... Специфічні проблеми та дилеми білих домогосподарок класу дозвілля були реальними проблемами, які заслуговували на розгляд і зміни, але вони не були нагальними політичними проблемами мас жінок. Маси жінок були стурбовані питаннями економічного виживання, етнічної та расової дискримінації тощо. Коли Фрідан писала «Жіночу містику», більше однієї третини всіх жінок були працюючими. Хоча багато жінок прагнули бути домогосподарками, лише жінки, які мали вільний час і гроші, могли формувати свою ідентичність за моделлю жіночої містики.
	Betty Friedan's The Feminine Mystique is still heralded as having paved the way for contemporary feminist movement-it was written as if these women did not exist. Friedan's famous phrase, "the problem that has no name," often quoted to describe the condition of women in this society, actually referred to the plight of a select group of college-educated, middle and upper class, married white women-housewives bored with leisure, with the home, with children, with buying products, who wanted more out of life. Friedan concludes her first chapter by stating: "We can no longer ignore that voice within women that says: 'I want something more than my husband and my children and my house.'" That "more" she defined as careers. She did not discuss who would be called in to take care of the children and maintain the home if more women like herself were freed from their house labor and given equal access with white men to the professions. She did not speak of the needs of women without men, without children, without homes. She ignored the existence of all non-white women and poor white women. She did not tell readers whether it was more fulfilling to be a maid, a babysitter, a factory worker, a clerk, or a prostitute, than to be a leisure class housewife. She made her plight and the plight of white women like herself synonymous with a condition affecting all American women. In so doing, she deflected attention away from her classism, her racism, her sexist attitudes towards the masses of American women. In the context of her book, Friedan makes clear that the women she saw as victimized by sexism were college-educated, white women who were compelled by sexist conditioning to remain in the home. ... Specific problems and dilemmas of leisure class white housewives were real concerns that merited consideration and change but they were not the pressing political concerns of masses of women. Masses of women were concerned about economic survival, ethnic and racial discrimination, etc. When Friedan wrote The Feminine Mystique, more than one third of all women were in the work force. Although many women longed to be housewives, only women with leisure time and money could actually shape their identities on the model of the feminine mystique.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Розділ 1: Чорношкірі жінки: формування феміністської теорії. ст. 1-2

	Центральним принципом сучасної феміністичної думки було твердження, що «всі жінки пригноблені». Це твердження означає, що жінки мають спільну долю, що такі фактори, як клас, раса, релігія, сексуальні уподобання тощо, не створюють різноманітності досвіду, який визначає ступінь, до якої сексизм буде гнітючою силою в житті окремих жінок. Сексизм як система панування інституціоналізована, але вона ніколи не визначала абсолютним чином долю всіх жінок у цьому суспільстві. Бути пригнобленим означає відсутність вибору. Це головна точка контакту між пригнобленими та гнобителями. Багато жінок у цьому суспільстві дійсно мають вибір (яким би неадекватним він був), тому експлуатація та дискримінація – це слова, які більш точно описують долю жінок у Сполучених Штатах. Багато жінок не приєднуються до організованого опору проти сексизму саме тому, що сексизм не означає повної відсутності вибору. Вони можуть знати, що їх дискримінують за ознакою статі, але вони не ототожнюють це з пригнобленням. За капіталізму патріархат структурований так, що сексизм обмежує поведінку жінок у деяких сферах, навіть якщо свобода від обмежень дозволена в інших сферах. Відсутність крайніх обмежень змушує багатьох жінок ігнорувати сфери, в яких їх експлуатують або дискримінують; це може навіть змусити їх уявити, що жодна жінка не є пригнобленою. У Сполучених Штатах є пригноблені жінки, і це доречно та необхідно, щоб ми виступили проти такого гноблення.
	A central tenet of modern feminist thought has been the assertion that "all women are oppressed." This assertion implies that women share a common lot, that factors like class, race, religion, sexual preference, etc. do not create a diversity of experience that determines the extent to which sexism will be an oppressive force in the lives of individual women. Sexism as a system of domination is institutionalized but it has never determined in an absolute way the fate of all women in this society. Being oppressed means the absence of choices. It is the primary point of contact between the oppressed and the oppressor. Many women in this society do have choices, (as inadequate as they are) therefore exploitation and discrimination are words that more accurately describe the lot of women collectively in the United States. Many women do not join organized resistance against sexism precisely because sexism has not meant an absolute lack of choices. They may know they are discriminated against on the basis of sex, but they do not equate this with oppression. Under capitalism, patriarchy is structured so that sexism restricts women's behavior in some realms even as freedom from limitations is allowed in other spheres. The absence of extreme restrictions leads many women to ignore the areas in which they are exploited or discriminated against; it may even lead them to imagine that no women are oppressed. There are oppressed women in the United States, and it is both appropriate and necessary that we speak against such oppression.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Розділ 1: Чорношкірі жінки: формування феміністської теорії. ст. 5

	У міру того як все більше і більше жінок здобували престиж, славу або гроші завдяки феміністичним творам або прибуткам від феміністичного руху за рівність у робочій силі, індивідуальний опортунізм підривав заклики до колективної боротьби. Жінки, які не були проти патріархату, капіталізму, класовості чи расизму, називали себе «феміністками». Їхні очікування були різними. Привілейовані жінки бажали соціальної рівності з чоловіками свого класу; деякі жінки хотіли рівної оплати за однакову працю ; інші хотіли альтернативного способу життя . Багато з цих законних проблем були легко підхоплені правлячим капіталістичним патріархатом.
	As more and more women acquired prestige, fame, or money from feminist writings or from gains from feminist movement for equality in the workforce, individual opportunism undermined appeals for collective struggle. Women who were not opposed to patriarchy, capitalism, classism, or racism labeled themselves "feminist." Their expectations were varied. Privileged women wanted social equality with men of their class; some women wanted equal pay for equal work; others wanted an alternative lifestyle. Many of these legitimate concerns were easily co-opted by the ruling capitalist patriarchy.
	— «Феміністська теорія: Від краю до центру» (1984). Розділ 1: Чорношкірі жінки: формування феміністської теорії. ст. 7

	Оскільки ми як нація шукаємо конструктивні способи кинути виклик расизму та перевазі білої раси, абсолютно важливо, щоб прогресивні жіночі голоси були почуті.
	As we search as a nation for constructive ways to challenge racism and white supremacy, it is absolutely essential that progressive female voices gain a hearing.
	— «Вбивча лють: покінчити з расизмом» (1995)

	Чоловіки вчаться брехати як спосіб отримати владу, а жінки не тільки роблять те саме, але й брешуть, вдаючи безсилля.
	Males learn to lie as a way of obtaining power, and females not only do the same but they also lie to pretend powerlessness.
	— «Все про кохання: Нові бачення» (2000). Розділ 3, стор. 59

	Педагоги-націоналісти часто не усвідомлюють, що просте навчання чорношкірих вчителів не вирішує і не вирішить проблему, якщо вчителі були соціалізовані для засвоєння расистського мислення.
	What nationalist educators often fail to recognize is that merely being taught by teachers who are black has not and will not solve the problem if the teachers have been socialized to internalize racist thinking.
	— Розкачайте мою душу (2003)

	Людям зі здоровою самооцінкою не потрібно створювати удавану ідентичність.
	People with healthy self-esteem do not need to create pretend identities.
	— Розкачайте мою душу (2003)

	Дійсно, велика частина літератури, написаної про темношкірих людей в епоху після громадянських прав, наголошувала на необхідності роботи. Матеріальне підвищення вважалося невідкладним завданням. Проблеми психічного здоров'я не були пріоритетними.
	Indeed much of the literature written about black folks in the post-civil rights era emphasized the need for jobs. Material advancement was deemed the pressing agenda. Mental health concerns were not a high priority.
	— Розкачайте мою душу (2003)

Цитати про белл гукс

	Я багато чому навчилася в русі чорних мисткинь. Мені подобалося самостійно читати чорних феміністських мислительок (не з академічних кіл) — Одрі Лорд, Барбара Сміт, Анджела Девіс, Джун Джордан, Белл Гукс тощо.
	I learned a lot from the black arts movement. I loved reading black feminist thinkers on my own (outside of academia)—Audre Lorde, Barbara Smith, Angela Davis, June Jordan, bell hooks, etc.
	— Мерилін Чін (2020)

	Ми повинні визнати деструктивну роль, яку відіграють засоби масової інформації в роздмухуванні «чорно-єврейського конфлікту». Корнел Вест, Белл Гукс, Річард Грін, Барбара Крістіан, Генрі Луїс Гейтс, Меріан Райт Едельман, Нелл Пейнтер, Альберт Рейбі... Чому ці імена не такі відомі за межами афроамериканської спільноти, як імена Луїса Фаррахана чи Леонарда Джеффріс? Чи вони своєю різноманітністю та динамізмом є менш репрезентативними для афроамериканської спільноти?
	We need to recognize the destructive role played by the media in fanning the flames of the "Black-Jewish Conflict." Cornel West, bell hooks, Richard Green, Barbara Christian, Henry Louis Gates, Marian Wright Edelman, Nell Painter, Albert Raby....Why are these names not as well known outside the African American community as the names of Louis Farrakhan or Leonard Jeffries? Are they, in their diversity and dynamism, less representative of the African American community?
	— Мелані Кей/Кантровіц (1992)

	Радикальні темношкірі феміністки ніколи не обмежували своє бачення лише емансипацією темношкірих жінок чи жінок загалом, чи взагалі всіх темношкірих людей. Швидше, вони є теоретиками та прихильниками радикального гуманізму, спрямованого на звільнення людства та повну реконструкцію соціальних відносин. Коли Белл Гукс каже: «Фемінізм для всіх», вона повторює те, що завжди було основним припущенням чорних феміністок. Ми говоримо не про політику ідентичності, а про революційну розмову про те, як усі ми можемо уявити та переробити світ, що постійно розвивається, часто суперечливо.
	Radical black feminists have never confined their vision to just the emancipation of black women or women in general, or all black people for that matter. Rather, they are the theorists and proponents of a radical humanism committed to liberating humanity and reconstructing social relations across the board. When bell hooks says "Feminism is for everybody," she is echoing what has always been a basic assumption of black feminists. We are not talking about identity politics but a constantly developing often contested, revolutionary conversation about how all of us might envision and remake the world.
	— Робін Келлі (2002)

	Гукс — суперечлива письменниця, і я не завжди погоджуюся з її твердженнями, але «Хіба я не жінка» має інтелектуальну життєву силу та сміливість, які повинні встановити нові стандарти для обговорення раси та статі.
	Hooks is a contentious writer, and I don't always agree with her contentions, but Ain't I a Woman has an intellectual vitality and daring that should set new standards for the discussion of race and sex.
	— Еллен Вілліс у фільмі «Більше немає хороших дівчат: Контркультурні нариси» (1992)