Вавилон XX
«Вавилон XX» — український радянський художній кінофільм режисера Івана Миколайчука. Займає 10-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Цитати про фільм
ред.За «Вавілон» я взявся тому, що мені здалося, що в цьому романі є можливість витягти те, що я називаю народним бароко. Де зовні стилі ніби сплутані, різні, а придивишся — стиль оригінальний, чистий. Ось мене питають: який жанр «Вавілона»? Це не жанр — це стиль, тому що жанр у кіно для мене — це взагалі складно, я не хочу про це говорити, я не вірю в нього. Та й чи потрібний він, чистий жанр, у кіно? Як буває у житті? Гуде весілля, а повз вікна проносять людину на той світ. Усе просто в одному кадрі. Хронікальному. Який це жанр? Життя[1]. |
|||||
— Іван Миколайчук, режисер стрічки |
Ми хотіли, аби у кадрі було саме життя села 20-х років – таким, яким його витворив багатовіковий плин розвитку народної культури. Дуже важко виділити у формах цього життя те, що гальмує, уповільнює його течію. Тим більше, що революція порушила, не могла не порушити звичний, віками вироблений спосіб життя, його організацію. Люди заговорили різними мовами – між багатьма з них пролягла безодня тисячоліть. Адже свідомість одних нерідко набагато випереджає свідомість інших у часі – люди живуть поруч, але це люди різних епох[2]. |
|||||
— Іван Миколайчук |
Багато можна говорити про метафоричність мови «Вавилона XX». Бодай про те, як виразив він сенс життя: Фабіян шукає його, не поспішаючи висловлювати судження про інших людей, але перед лицем смерті, не задумуючись затуляє від націлених гвинтівок Мальву, а, отже, й нове життя, майбутнє. Жертовність — вищий сенс життя. Тобто, сенс знаходять не в словах, а в діях, вчинках, в мовчанні[3]. — Зі статті «Реабілітація духовності. Парадокс Івана Миколайчука». |
|||||
— Лариса Брюховецька |
Екранізація роману В. Земляка «Лебедина зграя» була б випробуванням і для досвідченого професіонала, не те, що для дебютанта. Іван Миколайчук змусив повірити в те, що він режисер. Як написала у висновку худрада студії, «картина вільно і природно виходить на роздуми про призначення людини на землі, про смисл людського існування. <...> Народна за своїм світовідчуттям, картина проникнута духовним оптимізмом, насичена тими комедійними деталями та елементами самоіронії, які як ніщо інше свідчать про моральне здоров'я народу[4]... — Зі статті «Безсмертний дух народу: історія створення фільму "Вавилон ХХ"» |
|||||
— Лариса Брюховецька |
Іван Миколайчук визначив жанр майбутньої картини — народна романтична бувальщина. Це було важливо, аби захистити її своєрідність. Читаючи нескінченні претензії, думаєш: як можна витримати їх і не втратити творчої форми? Таким було тодішнє професійне життя талановитих радянських режисерів — з них пили кров. Саме тому передчасно пішли Василь Шукшин, Леонід Биков, емігрував і передчасно помер Андрій Тарковський. Та й Іван Миколайчук прожив усього 47 років[4]. — Зі статті «Безсмертний дух народу: історія створення фільму "Вавилон ХХ"» |
|||||
— Лариса Брюховецька |
Інколи філософ бачиться мені на екрані просто один, можливо, зі своїм немеркнучим цапом, як великий коментатор смислу життя вавилонського, що все в чеканні чогось невідомого й доконче нового. Адже над світом, до якого належить і Вавилон, плинуть буремні тридцяті роки, і філософ їх прихід вже ніби передчуває своєю душею. <...> Кілька сцен з Даньком Соколюком, чиє поле поруч з Мальвиною десятиною. Коні, ніч, віз і любов. <...> Пріся, дружина Явтушка, що сипала і сипала хлопчиків, Вавилон же пересудливий приписував їх братам Соколюкам, розпалюючи до них ненависть Явтушка[4]. — Про сценарій роману «Лебедина зграя» |
|||||
— Василь Земляк |
У центрі оповіді – декілька днів життя звичайного подільського села з незвичайною назвою Вавилон. На подвір’ї початок 1920-х. Зміна епох та часи переосмислення віковічних засад. Десятиліття героїчне та міфологічне. Принаймні саме так навчив нас сприймати 20-ті роки кінематограф[5]. — «Вавилон XX» Івана Миколайчука: від поетичного реалізму до магічного. Погляд із ХХІ століття |
|||||
— Володимир Никоненко |
Асоціативний ланцюжок: революція – громадянська війна – агітаційні плакати – кривавий терор – мучеництво. Утім, у стрічці Івана Миколайчука події буремних років показані крізь дещо незвичну призму – неначе через завісу народного сказання. Бувальщина-небилиця – саме так режисер визначав жанр своєї картини[5]. — «Вавилон XX» Івана Миколайчука: від поетичного реалізму до магічного. Погляд із ХХІ століття |
|||||
— Володимир Никоненко |
Миколайчук також створив музичне оформлення для своєї першої режисерської роботи — фільму «Вавилон XX». Кожна композиція вдало доповнює дію на екрані, наприклад, у сцені свята на гойдалці чуємо запальну мелодію — це троїста музика. Миколайчук добирав оформлення дуже ретельно, тут трапляються пісні з різних регіонів України, є також і молдавська. Режисер сам їздив селами і записував музику для фільму[1]. — Зі статті «Від «Тіней забутих предків» до «Вавилону XX»: чотири іпостасі Івана Миколайчука» (2022) |
|||||
— Олеся Богдан |
Примітки
ред.- ↑ а б Від «Тіней забутих предків» до «Вавилону XX»: чотири іпостасі Івана Миколайчука
- ↑ Безсмертний дух народу («Вавилон ХХ»)
- ↑ Брюховецька, Лариса. Реабілітація духовності. Парадокс Івана Миколайчука» // Кіно-Театр. — Київ: 1998. — № 2. — С. 24-26.
- ↑ а б в Брюховецька, Лариса. Безсмертний дух народу: історія створення фільму «Вавилон ХХ» // Кіно-Театр. — Київ: 2011. — № 3.
- ↑ а б «Вавилон XX» Івана Миколайчука: від поетичного реалізму до магічного. Погляд із ХХІ століття
Посилання
ред.- Вавилон XX на сайті Довженко-центру