Брюховецька Лариса Іванівна

Лари́са Іва́нівна Брюхове́цька (нар. 7 січня 1949, с. Запілля, Любомльський район, Волинська область) — український кінокритик, кіноісторик та кінознавчиня.

Лариса Брюховецька

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Апе­ляція до міфів, в то­му числі й біблійних, – це оз­на­ка по­вноцінно­го етнічно­го ми­с­тецтва, тісно пов’яза­ного з вла­сним корінням. Біблійний міф про братів Аве­ля і Каї­на – цей міф про первісний гріх, яким є вбив­ст­во сво­го кров­но­го бра­та, – жи­ве у ко­лек­тивній свідо­мості. Він не те, що мо­де­лює по­ведінку, але є печаттю, на­кла­де­ною на людсь­кий рід, і в різні істо­ричні ча­си по­вто­рюється. Про це засвідчу­ють літе­ра­турні тво­ри – зо­к­ре­ма, «Зем­ля» Ольги Кобилянської. — Зі статті «Іван Миколайчук і актуалізація українських етнічних кодів, символів»

Українського кіно, яке, починаючи з 1923 року, успішно стартувало динамічним виробництвом, успішним творенням інфраструктури, цікавими і якісними в художньому й технічному планах фільмами і творчі здобутки якого, зрештою, увінчались міжнародним тріумфом «Землі» Олександра Довженка, 1930 року зазнає удару. — Зі статті «Кіно як явище національне»

З початком централізації економіки СРСР, тобто злиття економіки союзних республік в єдиний конгломерат, ліквідовувалась незалежність економіки та культури цих республік, а в Україні — заодно і результати українізації. Відтак почалась асиміляція українського кіно: було ліквідовано його керівний орган — ВУФКУ, репресовано багато діячів українського кіно, в тому числі викладачів Інституту кіно, започаткованого 1929. — Зі статті «Кіно як явище національне»

На жаль, сценарна проблема в Україні ніколи всерйоз не аналізувалась і не розв’язувалась. Адже, якщо провести аналогію з життям суспільним, то в Україні найвища верхівка влади також не мала власних «сценаристів», а «виконувала ролі» за сценаріями, які творилися в Москві. Щодо кіно, то побутувала думка про самодостатність таланту літературного. — Зі статті «Кіно як явище національне»

В 70-х — 80-х роках українські кінематографісти, в тому числі дебютанти, формувалися тоді, коли вважалося, що української культури немає, а є тільки єдина радянська. І що лише поодинокі диваки переймаються такою справою, як національний кінематограф. Формуючись в умовах русифікації, вони бачили, як багато українців пристосовується до російської мови, культури. Зрештою, на початку 90-х настав час переорієнтовуватись навпаки. — Зі статті «Кіно як явище національне»

На початку 90-х не було сумніву, що держава фінансуватиме фільми україномовні. Проте наприкінці 90-х, коли випускалося по два-три фільми в рік на державні кошти, деякі з них виходили російською. — Зі статті «Кіно як явище національне»