Вано Крюґер — поет, філософ, культуролоґ, менеджер з літературних проєктів Київської орґанізації Національної спілки письменників України, член ПЕН-клубу[1].

Вано Крюґер

ЦитатиРедагувати

  •  

Вже неактуальним стає вираз Мішеля Фуко з його курсу лекцій Треба захищати суспільство, згідно з яким «якщо минула влада дозволяла жити і примушувала помирати, то нинішня влада змушує жити і дозволяє помирати»[2]. — З есею «Політична філософія Маркіза де Сада як частина критичної теорії»

  •  

Висловлювання Бенджаміна Франкліна — знову XVIII ст.! — про те, що «той, хто готовий пожертвувати засадничою свободою заради тимчасової безпеки, не гідний ні безпеки, ні свободи» слід вважати проґрамним та засадничим для всієї сучасної західної культури[3]. — З есею «Політична філософія Маркіза де Сада як частина критичної теорії»

  •  

... люди, як небесні тіла — вони не замислюються про власні траєкторії, так само притягуються і відштовхуються, потрапляють в орбіти один до одного, можуть відштовхнутися і розминутися, а можуть вічно обертатися один навколо одного[4]. — З есею «Правила життя Вано Крюґера»

  •  

... люди, як книги — переважно нецікаво написані і погано видрукувані. Проте трапляються книги з палітурками з таки-людської шкіри, чиї сторінки написані мовами, що їх ще лишень треба навчитися читати чи чорнилами, що їх ще лишень треба проявити.. ці книги самі голодні[4].. — З есею «Правила життя Вано Крюґера»

  •  

... люди, як дзеркала — можна впізнавати власне відображення, а можна бачити щось інше, можна замилувано полірувати ці дзеркала, а можна в екстазі звільнення розбити їх на друзки, можна комбінувати ці два варіянти і замилувано вглядатися в осколок... Ха-ха[5]! — З есею «Правила життя Вано Крюґера»

  •  

... люди, як вино /або ширше: напої/ — переважно такі шмурдяки, що їх гидко пити, проте іноді трапляється те галюциноґенне вино, що його чорні раби завезли в Латинську Америку, нащадки їхні і зараз його п'ють під час ритуалів[5]... — З есею «Правила життя Вано Крюґера»

  •  

Людина і людська особистість — це дійсно не «щось», що можна зафіксувати — будь-яка фіксація є мертвотною, штучною, умовною і, зрештою, хибною — людина і людська особистість — це завжди процес-що-триває — як і всі інші речі — і розглядати його треба саме в його триванні[6]. — З есею «Зіґґі Фрейд & Зиґмунд Фройд»

  •  

Придивіться до поетів — і в них ви впізнаєте комахолюбів і комах /хоча є ще поети-квіти/.
Поезія — це мурашник.
Поезія — це вулик.
Поезія — це осине гніздо[7]. — З есею «Правила життя Вано Крюґера»

  •  

Фраґмент завжди цікавіший за ціле. Поезії це теж стосується. [...]
Тріщини — як комахи, вони теж можуть рухатися, їх можна пересаджувати. Скупчення тріщин, скупчення комах /вже навіть одна/ і є поезію[7]. — З есею «Правила життя Вано Крюґера»

  •  

Що ж до законів світу, законів форми, лінії і матерії, то ними фізика і математика завжди займаються краще за мистецтво, бо, на відміну від нього, що оперує лишень грубими подобами, математика оперує чистими формами, що існують лишень у свідомості Майстра, а не в реальності. І саме тому до пізнання лінії, матерії і форми математика і фізика є єдиним шляхом, а не маґістральним, мистецтво в цьому випадку не є лісовою стежкою, а є манівцями, що, звісно, не означає, що мистецтво не має займатися цими питаннями. Питання в тому, що займаючись лише цими питаннями, мистецтво радикально збіднюється.

Найцікавіше – завжди на перетині[8]. — З есею «Розширення? Звуження? Звільнення?»

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Вано Крюґер. Коли я чую слово "культура". — Київ: 2018. — 130 с. — ISBN 978-617-7313-26-6
  • Вано Крюґер. Розчахнута квітка. — Київ: 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-7313-47-1