Дедукція
Деду́кція (лат. deductio, від deduco — «низводжу, відводжу») — процес виведення висновку, що гарантовано слідує, якщо вихідні припущення істинні, то висновок на їх підставі є чинним. Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет, що досліджується.
Дедукція | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.Індукція і дедукція зв'язані між собою з такою ж необхідністю як синтез і аналіз. Замість того щоб однобічно підносити одну з них до небес за рахунок другої, треба старатись застосовувати кожну на своєму місці, а цього можна добитися лише в тому випадку, якщо не випускати з уваги їх зв'язок між собою, їх взаємне доповнення одна одної. |
|||||
— Ф. Енгельс[1] |
Для пізнання речей у нас лише два шляхи: досвід і дедукція. |
|||||
— Р. Декарт[2] |
Взаємозв'язок загального з окремим, дедукції з конструктивним підходом, логіки з уявою — якраз це й становить саму сутність живої математики. |
|||||
— Р. Курант[3] |
Математична мова дає до послуг дедукції точне знаряддя, якого вона потребує для здійснення по змозі безпомилкового переходу від засновків до висновків. Учений, що використовує дедуктивне міркування, починає з абстрактних формул, в яких фізичні величини подано символами, далі перетворює за правилами логіки свої рівняння і приходить до остаточних співвідношень, які він хоче перевірити. Тоді він повинен замінити символи цифрами, щоб добути числові результати, які можна порівняти з експериментом; міркування поступається місцем перед розрахунком. Така схема дедуктивного міркування у тому вигляді, який воно має в усіх науках, досить точних і досить опрацьованих для застосування в них математичного апарата. |
|||||
— Л. де Бройль[4] |
«Математична істина» міститься виключно в логічній дедукції із засновків, довільно встановлених аксіомами. |
|||||
— Н. Бурбакі[5] |
Дедукція, виражена в адекватній математичній формі, — необхідна основа індукції, яка дає нам нові узагальнення, а отже, і нові факти. |
|||||
— Ф. Франк[6] |
Математика — не тільки наука, а й мистецтво, і то прекрасне мистецтво. Естетичні відчуття є, власне, головним стимулом праці для математика-теоретика. Структура математичної дедукції чарівно гарна… Мотиви естетичного характеру — одні з головних збудників у нашій праці. Математика нам подобається — через це ми її і досліджуємо. |
|||||
— Р. Сікорський[7] |
Постає питання: чому слід віддати перевагу, укладаючи основи [геометрії] — приступності чи строгій точності? Очевидно, що саме питання містить хибне припущення, ніби строга точність може не бути приступна; але в дійсності навпаки: чим строгіша дедукція, тим приступніша вона для сприймання, бо точність саме й полягає у зведенні всього до найпростіших принципів. Звідси також випливає, що суворість у власному розумінні слова неминуче веде до найприроднішого і найпрямішого методу. |
|||||
— Ж. Даламбер[8] |
Разючі тріумфи цієї галузі математики [геометрії] показують, яка сильна зброя така форма дедукції що розвивається шляхом штучного виділення фактів, самих собою нероздільних. |
|||||
— Г. Бокль[9] |
Примітки
ред.- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 63
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 67
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 85
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 87
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 92
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 93
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 143
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 170
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 175
Джерела
ред.Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях / Н. О. Вірченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 272 с.