Дзен
Дзен (від яп. 禅; санскр. ध्यान, дг'я́на — «споглядання», кит. 禪 чань, кор. 선 сŏн) — одна з найважливіших шкіл китайського і всього східно-азіатського буддизму, що сформувалася в Китаї в V–VI століттях під великим впливом даосизму і є домінуючою чернечою формою буддизму Махаяни в Китаї, В'єтнамі й Кореї.
Цитати
ред.До того, як я тридцять років вивчав Дзен, я бачив гори як гори і річки як річки. Потім, коли я наблизився до розуміння, я навчився бачити, що гори — це не гори, а річки — це не річки. Але тепер, коли я збагнув саму суть, я спокійний. Просто я знову бачу, що гори — це гори, а річки — це річки[1]. |
|||||
| — Чинь-юань |
Для учнів Дзен бур'ян являє собою скарб[2]. |
|||||
| — Сюнрю Судзукі |
Буття просвітленої людини це найцінніший і плідний внесок в суспільство і все життя, який тільки вона може зробити. Дзен є жива традиція, яка створює врівноважених, здорових і цілісних людей. Мистецтво і філософія, що беруть початок в просвітленні Дзен, також володіють цією життєвою силою і безтурботністю при ясному світобаченні[2]. |
|||||
| — Тхить Нят Хань |
Дзен — це Велика Робота життя і смерті. Декарт сказав: «Я мислю, значить я існую». Я думаю, тому у мене є життя і є смерть; я не думаю — значить у мене немає життя і смерті. Тому життя і смерть створені нашим власним мисленням. Вони існують, тому що ми думаємо, що вони існують. І вони перестають існувати, коли ми перестаємо думати[2]. |
|||||
| — Сун Сан |
Дзен — не є надумане, особливе мистецтво жити. Наше вчення закликає до того, щоб просто жити, завжди перебуваючи в реальності, в її неприкрашеному сенсі. І докладати для цього свої зусилля мить за миттю — ось наш шлях[2]. |
|||||
| — Сюнрю Судзукі |
Не думати ні про що — є Дзен. Як тільки ви це зрозуміли, ходіння, стояння, сидіння або лежання — все, що ви робите, стає Дзен[2]. |
|||||
| — Бодгідгарма |
Примітки
ред.
