Василь Довгович (справжнє прізвище Довганич; 1783–1849) — український філософ, мовознавець, поет, священик. Перший закарпатський академік (член Академії наук Угорщини з 1831).

Довгович Василь

Цитати

ред.

З рукописної збірки поезій, поч. XIX ст. — 1832 р.

ред.
  •  

Мислі — в науці ясній, втіху знаходять у ній[1].

  •  

В кого водиця — не кров? В того, що вже охолов[1].

  •  

...Надійтеся щастя,
Не завжди для вас блискає небо вогнем[1]!

  •  

Сльози у нас на очах, хоч від сцен живемо ми далеко,
Скільки-бо крові у цім світі уже пролилось[1].

  •  

Славен, хто зборов пишний норов свій,
Хто кінця дійшов у борні святій[1].

  •  

Що колись сталось, ніколи до нас не повернеться знову,
Все-бо минає, лише справа прекрасна живе.

  •  

Той має щастя, у кого ім’я переходить у вічність[1].

  •  

Дурню, чого ти бажаєш? Хіба не підвладне жіночій
Владі безмірній життя ціле у тебе, скажи?
Жінка тебе народила, керує Фортуна, теж жінка,
Врешті Смерть-жінка тобі гибель колись принесе[1].

  •  

Часто у ваших руках гроші, закони усі!
Тим доброчесність боїться законів: порушить їх — гине!
Скільки ж безкарно разів гроші порушують їх[1]?

  •  

Люди біжать під знамена тих грошей один, глянь, за одним,
Ледве знайдеться такий, щоб доброчесність обрав[1].

  •  

Скільки є друзів у грошей та недругів у доброчестя!
Дружбу приносять усім гроші, а заздрість — воно[2].

  •  

Часто в житті нагород доброчесність не має, а гроші?
В тих, подивися, яких ще не було нагород[2]?

  •  

Був же щасливий колись Діоген, бо любив доброчесність,
Та, бідолаха, тоді в бочці порожній сидів[2].

  •  

Наше коротке життя, мов та квітка, що сходить уранці,
Вдень розквітає, однак вечір приносить їй смерть[2].

  •  

Мучить нещасних любов, мучить ненависть усіх[2].

  •  

Чи ж прикидатись — чеснота? Це якось осел пізнав добре,
Леве могутній, коли в шкіру твою одягнувсь[2].

  •  

Чорна юрба ця, що тільки побачить і навіть
Дóбра якщо хоче буть, але не може ніяк[2].

  •  

Тисячу прикладів можу навести, чому вони заздрять,
Може, такі є, котрі заздрості заздрять самій[2]?

  •  

Світ того шанує, хто над ним панує[2].

  •  

Став безсмертний той, хто на смерть ішов,
Славиться герой, що себе зборов[2].

Примітки

ред.

Джерела

ред.