Ерве Ле Телльє (фр. Hervé Le Tellier; нар. 21 квітня 1957) — французький письменник і лінгвіст, лауреат Ґонкурівської премії (2020) за роман «Аномалія».

Ерве Ле Телльє
Hervé Le Tellier (2021).png
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Для мене найцікавіша ситуація – це коли читач уже наприкінці книжки, залишається п’ять сторінок, і він замислюється: «Як викрутиться автор? Адже книжка – мов клубок, нитки тягнуться в різні боки, можливостей безліч. Як він розкладе це на п’яти сторінках?» І це викликає у читача фрустрацію, адже він ніколи не довідається, що буде далі. На мій погляд, головна сила роману полягає у цій фрустрації: читачеві завжди мало, недостатньо, він прагне ще. Роман – це не мальована сага «Тентен», наступного альбому не буде[1].

  •  

Для письменника завжди щастя, коли книжка виходить не стандартним двотисячним накладом, а хоча б накладом у кількадесят тисяч примірників. Як, наприклад, моя автобіографічна повість «Усі щасливі родини» у 2017 році. Зараз вона вийшла у кишеньковому форматі і дуже добре продається. Несподівано «Аномалія» стала бестселером №1 у Німеччині. Мене це здивувало – не одну мою книжку переклали німецькою, але жодна не очолювала топи! Про мене навіть «Der Spiegel» написав[1]!

  •  

Є у мене дуже кумедна напівтеатральна книжка «Я і Франсуа Міттеран». У французьких театрах цей текст ставили двісті разів! Пишу я і невеличкі книжки-парадокси, наприклад, короткий роман-жарт «Я легко прив’язуюсь». Зрештою, в усіх моїх книжок справи непогані, однак, звичайно, у кожній царині – поетичній, драматичній, прозовій – є ті, які продаються краще. У Франції кажуть «un livre marche», тобто добре продається, коли позначки сягають 5-6 тисяч примірників. Принаймні це не провал[1].

  •  

Жодна наука не зникла. Алхімія? Трансформувалась у хімію. Фізика? Нині ми її знаємо як квантову фізику. Не зникла й ньютонівська фізика – вона розчинилась у загальній теорії відносності. Різновиди фізики не зникають – просто знаходять іншу парадигму існування[1].

  •  

Зазвичай автор у певний момент «залишає» твір, вирішує, що досить, уже кінець. Я в жодному разі не писатиму продовження «Аномалії». З іншого боку, роман має відкритий кінець, тим самим пропонуючи читачеві три версії прочитання закінчення. Перше: ця книжка була для тебе світом, але настав час залишити його, і я вважаю, що залишити книжку можна, знищивши її. Тобто реальний світ зникає разом з уявним. Друга версія, яку я пропоную: читач може сам дописати закінчення. Кінець складається з окремих літер і складів, які можуть бути складниками слів та речень – читачу пропонується самому скласти їх у текст. Третя версія: поглянь, що відбувається. Ми всі пливемо за часом, але через один дурнуватий випадок – роздвоєння літака – світ зникає. А може, і не зникає, а просто заново починається з іншого моменту[1]. — Про роман «Аномалія»

  •  

Кожен другий фільм, який дивляться французи, – французького виробництва. Французьке кіно звикло чинити опір конкурентам. Ми легко асимілюємо все, що є франкомовним. Ґодар? Він швейцарець. Але він наш, рідний! Бельгійське кіно? Теж наше, рідне! Така сама історія і з літературою. У Німеччині, наприклад, з чотирьох книжок на полиці тільки одна буде німецька, а у Франції – дві з трьох будуть французькі, написані французькою мовою[1].

  •  

Ми живемо у 2021 році (а історія в книжці відбувається саме у 2021 році), а нічого цього не сталося, отже, момент, у якому (як ти думаєш) ти нині перебуваєш – це момент тієї «лінії часу», яка почалася заново. Виходить, ти живеш у ілюзії[1]. — Про роман «Аномалія»

  •  

Науки «не-точні» доповнюються нині завдяки наукам точним та медицині. Фізика, приміром, завжди прагнула до точності математичних знань. Теорія струн маніпулює математичними об’єктами, які іноді є і фізичними об’єктами й дозволяють пояснити деякі явища. Зараз ведуться пошуки «елементарної частинки гравітації». Гравітація не має власної частинки, а от світло – так, це фотон. Тож я гадаю, що деякі науки будуть зливатися – вже зливаються, зрештою – і всі науки прагнутимуть «математизуватися». Приклад: усім нам відомо, що таке вода. Водень плюс кисень. Оксид водню. Але як відбуваються зв’язки між молекулами водню та кисню? Є потреба у математичній формулі, яка б це пояснила. Тоді, наприклад, ми дізналися б, як вилучити водень із води[1].

  •  

Не думаю, що мій стиль зміниться. Я писав те, що хотів, так, як писав і раніше. Другої «Аномалії» не буде. Я дописую зараз нову книжку, потім будуть інші. Єдине, що зміниться – це кількість читачів. А для будь-якого автора вкрай важливо вийти «в люди», збільшити коло своїх читачів. «Аномалія» продається найкраще з-поміж моїх книжок, але вона – не найлітературніша і не найцікавіша з них! Звичайно, приємно потрапити до клубу «найбільш перекладених французьких письменників» – Уельбека, Модіано, Ле Клезіо; 40 перекладів на різні мови за такий короткий час – це феномен. Цифра «40» у багатьох мовах означає «багато», згадайте хочу б казку «Алі-Баба і сорок розбійників»[1].

  •  

Немає якоїсь єдиної реакції на зіткнення зі своїм двійником — усі реагують по-різному. Дуже важливо було торкнутися питань надання доступу до свого життя, готовності поділитись його частинкою, питання жертви, а також — можливості зникнути при появі свого двійника, і так аж до вбивства і самогубства. Однак усі ці рішення приймали різні особи. І тоді я замислився: за яких умов та чи інша особа може прийняти одне з цих рішень? Я змоделював з десяток різних життєвих ситуацій та швидко сконструював персонажів. Це правда, я дійсно «писав» персонажів, виходячи з ситуацій[1]. — Про роман «Аномалія»

  •  

Париж і Нью-Йорк – це два символічні міста. Нью-Йорк – місто, яке ніколи не спить. І головне місто ХІХ та початку ХХ століття – Париж. Два «світових» міста. Можна було використати чисто французький рейс – скажімо, «Страсбург – Марсель», але це мало кому було б цікаво. І я не міг використати рейс «Нью-Йорк – Париж», адже французам до нього байдуже, такого запалу, як у американців, у них немає, що їм з ним робити? Нью-Йорк важливий також через трагедію 11 вересня 2001 року. Адже ХХІ століття починається з 11 вересня, а дія відбувається у 2021 році[1]. — Про роман «Аномалія»

  •  

У пробабілістиці важливі дві речі: передусім формулювання запитання, по-друге – дані, які вводять для аналізу. Пробабілісти оперують даними. Наприклад, щоб отримати відповідь на запитання «Чи виживуть слони?», треба надати пробабілістові багато різної інформації: якої площі дикої природи потребує тварина, якої рослинності в якості харчування вона потребує і т. д. Отже, відповідь залежить не від пробабіліста, а від наданих даних[1].

  •  

Франція – це не просто країна. Це ідея. Ми – єдина країна в світі, яка є і символом, і реальною державою одночасно. З чим асоціюється Франція? З правами людини, звичайно. На жаль, ми все менше відповідаємо цьому ідеалу «Декларації про права і свободи». Нам конче потрібно відновити у Франції гуманістичне і революційне бачення світу. Бо Франція більше не несе притаманні їй цінності – мігрантам відмовляють у притулку, французи все більш зациклені на собі. У Франції навіть з’явився власний Трамп – Ерік Земмур[1].

  •  

Чим запам’ятався Париж двадцятих? Це були «Les années folles», шалені роки, коли одночасно буяли і квітли всі види мистецтва, усі прояви культури. Це була країна, до якої вабило цілий світ. Париж нуртував інтелектуалами з усіх континентів. Нині Франція не вабить світ.
Культурне життя у Франції не може стояти на плечах самих французів, воно повинне живитися культурою ззовні. Добре, що у Франції досі багато перекладають, що показують кіно з усього світу, та водночас, поряд із такою відкритістю нам пощастило зберегти власне виробництво. Бо коли надто багато приймаєш, ризикуєш загубити своє[1].

  •  

Я не є досвідченим пробабілістом. Серйозно я займався цим тридцять років тому. Однак базис залишився, та й книжка не така складна, як про неї пишуть. Дані у «Аномалії» – базові, формула – тільки одна, та й люди сприймають її, як пейзаж[1]. — Про роман «Аномалія»

ПриміткиРедагувати