Касіян Каліст Сакович (1578–1647) — руський шляхтич, церковний діяч і письменник-полеміст, ректор Київської братської школи з 1620 року.

Касіян Сакович
1622 na herb VZ.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

ЦитатиРедагувати

З твору «Арістотельські проблеми, або питання про природу людини», 1620 р.Редагувати

  •  

Гідний усілякої неповаги той господар, який, добре керуючи своїм домом, належним чином порядкуючи челяддю, не вміє заздалегідь попередити небезпеку, що йому загрожує. І такий є кожний, хто не вміє управляти домом свого тіла[1].

  •  

Як челядь у домі, так і члени у тілі пошкоджуються і гинуть у два способи: через надмірність і через недостатність[1].

  •  

І я можу сказати, що в наш час у деяких місцях більш потрібні школи, ніж численні церкви без жодної школи[1].

  •  

Велике дзеркало завжди потьмарює менше[2].

  •  

Для чого перед ротом маємо губи? Щоб вони були мов би воротами для стриманості язика. І щоб язик не поривався говорити раніше, ніж губи порадять[2].

  •  

Потрібно знати про природу взагалі, що вона кохається лише в тих речах, які мають співмірність із нею[2].

  •  

Ті, які добре п’ють, добре й співають, бо тим пияцтвом так розширюють coбі горло, що коли раніше пищали дискантом, то тепер ревуть басом[2].

  •  

Коли на вогонь покладено забагато дров, то цим його не тільки не збільшиш, а швидше заглушиш і погасиш[2].

  •  

Будь-яка нова річ або та, що ми від неї відвикли, призводить до зміни здоров’я[2].

  •  

Для зачаття доброго плоду, відповідно до природи, потрібне правильне поєднання чоловіка й жінки[2].

  •  

Тупою сокирою не стільки нарубаєш, як утомишся[2].

  •  

Жінкам під час зачаття та вагітності треба дивитися на речі гарні, наполегливо про них думаючи, вимовляти добрі слова... Коли ж будуть про злі речі думати, непристойні слова говорити, розкидатися здоров’ям, такі, певно, виродків і потвор народять, бо від поганого дерева і плід, звичайно, поганий буває[2].

  •  

Не належить шляхетному розуму більше втрачати часу на сон, ніж на свідоме життя, бо ж сон є якоюсь подобою смерті[2].

  •  

Сни залежать від денних думок[3].

  •  

Найбільше досягають мети і великого успіху ті, що намагаються знайти вірного і доброго друга[3].

  •  

Хто вступає у святий подружній стан, той виконує Божі настанови, виправдовує себе перед природою, віддаючи їй те, що в неї взяв, і лише тоді стає досконалою людиною, коли бере за себе ту кістку, яка була в нього вийнята з боку[4][3].

  •  

Хто живе в благословенному подружжі, той живе розважливо[3].

  •  

Найкращий той шлюб, в якому рівний поєднується з рівною[3].

  •  

З гарною так багато труднощів і клопотів, що життя з нею подібне постійному і важкому стоянню на варті[3].

  •  

Подружній любові поступається любов до батька, матері, дітей, братів і сестер, вона підноситься над благами природи і фортуни[3].

  •  

Шлюб вимагає високого і досконалого життя[3].

  •  

Як в одному тілі не може бути ніякого роз’єднання, так його не може бути між подружжям, що зв’язане нерозривними вузами спільного життя[3].

  •  

Той, хто не має дружини, мов би й не жив на світі, він не може залишити про себе пам’яті[3].

  •  

Найвластивіше природі через кохання тих, що люблять одне одного, мати подібних і народжувати з себе подібне собі[3].

  •  

Чим більшою в доброчинність, тим дорогоцінніший одержаний дар; чим більша вдячність, тим сильніше бажання до послуги другові[5].

  •  

Для того Господь Бог і дає жінку чоловікові, щоб вона була співучасником радості й печалі[5].

  •  

Чоловік повинен любити жінку, як своє власне тіло[5].

  •  

Немає нічого непевнішого смерті і нічого менш певного, як година смерті[5].

  •  

Хто собі який віз, живучи в цьому світі, приготував, на такому й буде завезений туди, куди його спрямовує вирок Божий[5].

  •  

Людське життя подібне життю лицаря, яке той лицар обрав[5].

  •  

Лікує рани бувалий воїн, людина ж рахує стусани і пошкодження, повні важких ураз, завданих мінливою долею[5].

  •  

Живе і після смерті лицарська слава. Має й людська доброчесність безсмертну нагороду[5].

  •  

Смерть — кінець битви, їй усі скоряються: і ті, що забиті, і ті, що воюють[5].

  •  

На цьому минулого життя бойовиську смерть є найпевнішою, а далі що буде після смерті, не питай[5].

  •  

Слабка наша оборона, мури, а радше мазанки, в яких душа мешкає, з глини — сили наші малі і слабкі[5].

Із книги «Вірші на жалібний погріб шляхетного рицаря Петра Конащевича-Сагайдачного», 1622 р.Редагувати

  •  

Вольність — ось найважніша річ поміж усіми,
Гідність їй уступає речами своїми.
Тож освідчити можуть цю думку народи,
Бо вони до свободи ідуть од природи[6].

  •  

Ті напевне, як вівці у світі упали б,
Коли б вовкові сторожа-пса доручали[6].

  •  

За великі клейноти свободу тримайте
І заслугами більше її уміцняйте[6].

  •  

Не особою гетьман, а військом є славний,
Також гетьманом військо, і доказ то явний[6].

  •  

Та ж війна з одних причин може в світі бути:
Щоб свої і людськії кривди відвернути[6].

  •  

За Вітчизну-бо краще і голову скласти,
Ніж піддатись ганебно, навколішки впасти.
Тож коли хто не хоче за край умирати,
Той з Вітчизною згодом піде погибати[6].

  •  

Багатства, мужність, слава, сила — все минає,
Тривалого нічого не було й немає[7].

  •  

Мов тінь, і цвіт, сон, трави, всі зів’януть мають,
Як народились голі, голі умирають[7].

  •  

Поглянь, усяка похіть, наче дим, зникає,
Хто волю творить Божу — вічно протриває[7].

  •  

Із випадку чужого приклад треба брати:
Усяке лихочиння пильно оминати.
Нічого-бо лихого не іде до неба,
Тож очищайте душу так, як є потреба[7].

  •  

Про смерть свою потрібно людям пам’ятати
І добрими ділами душу гартувати[7].

  •  

За життя великий цар мав велику силу,
Та лише кошулю він забере в могилу[7].

  •  

Кістки твої, як кожні, теж будуть валятись,
Чи царські, а чи прості — хто зможе дізнатись[7]?

  •  

Біг життя — коротенький, потрібно пізнать
І збирати лакітки у світі не дбать[7]!

  •  

Бог у всьому гордякам завжди спротивляє,
А покірливих добром щедро наділяє[7].

  •  

...Оглядати
Почнемо, хто що сіяв — оте і пожнемо,
А в нагороду небо чи пекло візьмемо[7].

  •  

Вже лікарів даремне посильне старання,
Як смерть своє вчиняє, бува, замішання[7].

З твору «Трактат про душу», 1625 р.Редагувати

  •  

З натури те походить, що люди хочуть усе знати[8].

  •  

Знання є людською досконалістю. Знання ж стає істинним тоді, коли пізнано власні й найближчі причини речей[8].

  •  

Через пізнання природи душі, її властивостей і здатностей між людьми поширюється багато хибних думок[8].

  •  

Душа дійсно є форма, яка дає життя природному тілу, що має різні частини і здатності до буття[8].

  •  

Природа достатня в необхідних діях і не збиткує в зайвих, бо вона нічого не робить даремно[8].

  •  

Людина породжує подібну собі людину не законом людського роду, але людський рід постає за законом розумної душі[8].

  •  

Людей можемо звати не більше ніж батьками наших тіл[8].

  •  

Бог разом зі своїм подихом дав щось від свого єства людині і ніщо інше, а душу, за якою людина подібна до Бога[8].

  •  

Людина не може бути подібною до Бога тілом, бо Бог не має тіла[8].

  •  

Коли б людина походила з Божого єства, то була б Богом і не зазнавала б жодних випадкових змін[8].

  •  

Духовним і істинно божественним речам притаманний більший порядок, ніж тілесним, земним[8].

  •  

Кінець має бути пропорційним початкові[9].

  •  

Трудиться і працює і зараз Господь Бог стільки, скільки йому як Богу належить трудитися для збереження свого творіння[9].

  •  

Оскільки вона давала дозвіл на добрі і лихі вчинки, душа отримує у винагороду добро або зло[9].

  •  

Людське серце с власною оселею, в якій живе Бог, що читає і вивідує його думки[9].

  •  

Розум є здатність розумної душі, що пізнає речі, які підлягають розумінню[9].

  •  

Чуття пізнають через особливе, а розум — через загальне[9].

  •  

Воля є сила душі, яка приймає або не приймає речі, пізнані розумом[9].

  •  

Добро взагалі буває добром істинним або добром позірним[9].

  •  

Велика є воістину свобода людини, якщо й Бог не може дати порятунку людині, коли вона не хоче рятуватися[9].

  •  

Першородний гріх є стратою первісної благодаті в нашому батькові Адамі, через який усунуто підпорядкування людської думки Богові[9].

  •  

Як у добрих розум першенствує, так у злих — обмежується. Створена Богом розумна душа вливається в тіло[9].

  •  

Спільному добру треба віддавати перевагу перед добром приватним.

  •  

В одного й того самого автора можна знайти твердження, які суперечать його власним[9].

  •  

Маленькі невинні діти, бігаючи голими, не відчувають сорому. Чому? Тому що не знають, що таке гріх[10].

  •  

Багато з наших простаків визнають наявність здорового глузду та мудрості в тих, хто має велику бороду і довге, як у шкапи, волосся на голові. Але говорячи взагалі, де довге волосся, там небагато розуму[10].

  •  

Тіло підладне душі, а не душа тілові[10].

  •  

Якщо хтось за життя був ворогом Божим, то тому вже нічого не допоможе, хоча б за його душу роздати вбогим багатства всього світу[10].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Мудрість, 2019, с. 164
  2. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 165
  3. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 166
  4. За біблійною мітологією Бог створив жінку з ребра Адамового.
  5. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 167
  6. а б в г д е Мудрість, 2019, с. 168
  7. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 169
  8. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 170
  9. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 171
  10. а б в г Мудрість, 2019, с. 172

ДжерелаРедагувати