Стретович Світлана Федорівна

Стретович (Привалова) Світлана Федорівна (нар. 18 серпня 1985, селище Чкалове, Херсонської області) — українська лекторка, публіцистка, культурна менеджерка, кандидатка наук із соціальних комунікацій.

Світлана Федорівна Стретович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Батькам, які хочуть заохотити дитину читати, передусім потрібно чесно дати відповідь на запитання: «А чи читаєте ви самі?»

Відповідальність за слова не страшна, бо не кримінальна.

Відчуття страху відкриває в людині нові можливості.

Востаннє плакала, коли читала рукопис атовця, який надіслали нам y видавництво. Йшлося про собаку, який жив по обидва боки лінії фронту. Головний герой думає: пес біжить щасливий – отже, його там годують. Значить, і по той бік є люди.

Гроші – можливість мати можливості.

Добро – те, до чого прагнемо. Зло – те, що робимо, але не прагнемо його.

До музики я глуха. Зате у текстах чую цілі симфонії.

Жінки в нас — це любов літератури. І їхня потужність останніми роками — як розвій — набирає сили..

Життя здається різноманітним, бо нас оточує багато зайвого. Якщо глянути на необхідні базові речі, у кожного воно прогнозоване й чимось подібне.

Життя – для того, щоб рухатися. Тому мене дратують ескалатори. Ніколи на них не зупиняюся. Завжди біжу.

Закон потрібен для рабів. Це батько постійно повторював. Тепер я це кажу своєму сину.

За межами периметра України мене не існує.

Звучання жіночого голосу неймовірно важливе. А тим паче — у період війни.

Зрада – свідомий обман. Але й її пробачити можна. У житті немає речей, які не можливо простити.

Коли ви дасте дитині право вибору, вона відчуватиме радість і відповідальність. Якщо вона сама придбала цю книжку, треба її прочитати.

Коли навколо немає цікавих людей, рятують книжки. Раніше сказала б, що книжка пахне магазином, a зараз – титанічною працею, недоспаними ночами і творчим процесом.

Коли немає чого сказати, краще йти. Ліпше залишити запитання: чому вона пішла, ніж – чому вона прийшла.

Маю сотні книжок. Полиці з ними від стелі до підлоги – на цілу стіну. Хлопець, y якого замовляла їх, сказав, що я – не сучасна. Мовляв, усі книжки вивозять на дачу, a я збираю y квартирі. Каже, їх варто позбуватися. Послухала його й думаю – треба замовити ще полиць.

Моєму синові – 7. Мені – 31. Між цими цифрами ставлю знак дорівнює. Як я його навчаю, так само він навчає мене.

Найбільший капітал, який ви можете вкласти у свою дитину, – увага. Діти понад усе цінують увагу до себе. Книжка – це також увага.

Найкраще життя – y стані свободи. Одруження обмежує її. Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої.

Наша влада живе в навушниках. Слухає свій шансон і не роззирається навколо.

Ніде неможливо так добре відчути атмосферу міста, як у транспорті.

Недарма кажуть, що поет — це пророк. Це людина, яка вміє аналізувати й має чітку візію майбутнього. Як от Оксана Забужко. Якраз у неї ілюзій узагалі не було жодних. Якщо її постійно читати й слухати, вона про велику війну попереджала давно.

Не хочу їздити автомобілем. Тоді житиму, ніби в навушниках, – ізольовано від життя.

Одні студенти можуть вести за собою. Інші – йти за викладачем. Щоб знайти перших, іноді треба півроку. Такі зазвичай сидять на останній парті.

Попри свою раціональність, книжка може бути емоційною покупкою аж бігом.

Рідко обманюю. Частіше недоговорюю.

Розуміння – це дуже важливо в стосунках. Ми з чоловіком як сходилися гармонійно, так і розлучалися гармонійно.

Скажу відверто, не дуже люблю розмови на запис – тоді губиться щось інтимне і неповторне.

Талановитий автор завжди є виразником тих відчуттів, через жорна яких ми проходимо щоденно й іноді від них німіємо. Автор – це камертон страшного часу. Добре, коли він звучить, шукає доречну інтонацію, щоб висловити біль та співчуття.

У людині закінчується людина, коли вона коїть злочин.

У людях найбільше ціную людей.

У мене є потреба говорити. Бо мовчати — не моя історія.

Щасливе життя завжди буде коротке.

Щастя – перетворити хобі на роботу.

Щирість – коли розум із серцем в ладу.

Якщо викладач кожні 5 хвилин не дістає зайця з капелюха, він – поганий викладач.

Якщо батьки хочуть, щоби їхня дитина любила читати, вони мають бути активними читачами, мати культуру читання на рівні книжкових поличок удома, ходити в книгарні, на презентації сучасних українських авторів.