Липинський В'ячеслав Казимирович

В'ячесла́в (Ва́цлав) Казими́рович Липи́нський (1882–1931) — український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму.

Липинський В'ячеслав

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

А

• Але ж нація — нація, а не партія.

(«Листи до братів хліборобів»)

Але щодо нашої української «нації», то все ж таки я думаю, що вона найгірша на світі, гірша і від Мексики, і від Китаю, бо ці все-ж таки мають свої держави, а ми не маємо.

Б

Без відродження духовного й морального трудно помислити відродження творчої сили політичної.

• Без власної держави нема й не може бути нації української.

(«Листи до братів хліборобів»)

Без добре зорганізованого українського війська я не мислю можливості істнування Української Держави.

• Богдан (Хмельницький) був єдиний державний муж в нашій новітній історії, який зумів зорганізувати українську здержуючу і кермуючу консервативну силу і при помочі цієї сили опанувати розбурхану українську стихію.

(«Покликання варягів…»)

В

Вічна трагедія українська: тупий егоїстичний анархізм нездатної до самоорганізації старшини і зрадливість «черні» та їх безглузда боротьба поміж собою — убила найбільшого державного мужа, якого коли небудь мала Україна.

• Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, що відродився був і сформувався знов за Великого Гетьмана Богдана, — потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння.

(«Листи до братів хліборобів»)

Внутрішня класова боротьба, що її українські большовики приносять у нашу націю з собою, для нас зовсім не страшна. Бо ми знаємо, що на боротьбі продукуючих класів (а не на демократичній бійці багатих з бідними) виросла вся людська цивілізація й культура, ви­росте на ній і культура нашої великої нації.

Во імя нації, під примусом громадської моралі і під фізичним примусом державного апарату, демократичний «невідомий солдат» складає свою голову за демократичного «невідомого капіталіста-спекулянта». Во імя нації, во імя збереженя громадської продукції і праці і при допомозі права та державного апарату, демократичний правитель-інтеліґент здержує своїх виборців од занадто сильного напору на багатих, а од багатих видерає якусь подачку для себе і для своїх виборців.

• Врешті, комунізм не є, як дехто думає, початком нової доби, а він є кінцем і смертю доби старої.

(«Покликання варягів…»)

Всяка ідеольоґія без реалізації – це умова забавка, але політично річ безвартістна.

Г

Громадська правда і громадське добро не міряються арифметичною більшістю голосів виборчих.

Д

• Динаміка — життя, рух — кожної живої нації полягає в обороні сильними консерватистами традиційної існуючої форми національної влади і в постійнім реформуванні цієї влади поступовцями.

(«Покликання варягів…»)

Для гіґієни душевної і фізичної треба рішуче перестати читати українську пресу.

• Досліджувати Україну можна з точки погляду легенди або дійсності: так, як хочеться, щоб було, або так, як в дійсності єсть.

(«Листи до братів хліборобів»)

Є

• Єсть історичною неправдою міф про те, що нас на Україні знищили москалі.

(«Листи до братів хліборобів»)

Ж

Життя жене воду на наш млин. Аби тільки оцей млин був сильний, щоб воду цю, в слушний час, прийняти і добро пустити.

З

Замість способу думання пасивного «фаталістичного», мовляв, Україна сама зробиться, я хотів дати спосіб думання активний динамічний: що і як ми, Українці, повинні робити, щоб була, щоб здійснилась Україна.

Зі своєю жінкою я розійшовся ще перед війною з приводу різниці у характерах і політичних поглядах.

• Зрадництво стало найбільш характерним явищем нашої історії…

(«Покликання варягів…»)

І

Інстинкт самозаховавчий — відповім я Вам, пани — проявляється двояко: одні живуть, оминаючи боротьбу, а другі власне боротьбою роблять собі місце в світі. І нема тут критерію "лучшого", бо це річ одідиченого типу, темпераменту. Так! — державництво українське це шлях для нас найнебезпечніщий: найбільшого опору і найтяжчої боротьби. Але й предки наші, що колись мечем пустелі українські від кочовників і українських руїнників одвоювали, теж не ходили найбезпечніщими шляхами.

• І тому українська демократія по знищенні власної аристократії ніколи нічого збудувати не могла.

(«Листи до братів хліборобів»)

К

Кожне, найбільше навіть, діло починається з маленької, але послідовної і упертої праці.

Коли популярність приходить дуже легко, то, як і всякі легкі речі, вона деморалізує.

Коли хочемо знищити анархію на нашій землі, то знищімо її насамперед у собі.

Л

Люди звичайно хочуть того, що їм подобається, подобається ж звичайно те, що вимагає найменшої праці.

М

	Ми віримо, що коли хто з діда прадіда, як ми, живе на Україні, то честь наказує йому про свою Батьківщину дбати. Ми не знаємо, яку долю Бог судив Україні і хто помиляється чи Ви, чи ми. Але інстинкт і розум, дані нам од Бога, кажуть нам, що тільки в боротьбі за своє незалежне державне істнування Земля наша Українська зможе витворити свою власну постать на хвалу Того, Хто творить все істнуюче — істнуюче тому, що сильне — а сильне тому, що моральне і розумне. Проти закону буття йдете Ви, що не хочете напружити всі сили, аби бути! За лінь, за бездушність, за брак ідеалізму, за повзання тільки в напрямі тілесного, матеріяльного, Бог Землю нашу »велику і обильну« карає. I не буде Вам на ній дано людського життя доти, доки напруженям всіх сил не здіймете з неї і з себе прокляття небуття прокляття колоніяльної безвласнодержавности.
	— «Листи до братів хліборобів»

Ми мусим бути патріоти, а не націоналісти; мусим йти до нації через державу, а не до держави через націю. Иншими словами, мусим перш за все розвивати нашу спільність територіяльну, політичну, а не підкреслювати нашу ріжність племінну, расову, культурну, релігійну, розговірну – одно слово: націоналістичну.

Ми нацією ще не єсть і без держави нею не будемо. Хто не за самостійність, той нищить ідею нації.

Ми через безодню вже перейшли, аби тільки перед самим берегом не утопитись.

Між українцями завжди єсть досить охочих палити свої власні святощі, свої Печерські Лаври.

Н

• Навіть само поняття національної культури української — як чогось органічного, окремого, індивідуального — зовсім чуже більшовикам.

(«Покликання варягів…»)

• Нації творяться перемогами або нещастями, психологічно спільними для всіх членів одного національного колективу.

(«Листи до братів хліборобів»)

Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз'їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти.

Націоналізмом українським не можна збудувати ніякої української держави […]. Бо націоналізм український, при повнім браку у нас спільної державної традиції, є чимсь, чого не можна ані означити, ані окреслити.

• Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.

(«Листи до братів хліборобів»)

Нація, що живе виключно не опанованими імпульсами і хвилевими подражненями – мусить в кінці, як істерична баба, попасти в повну неміч і прострацію.

Наша нація — велика нація, і тишком-нишком, невеличким коштом чіпляючи наш державний та національний віз до чужих, хоч би і великих валок, чи то до «всесвітньої революції», чи то до «Інтернаціоналу», чи то до «Антанти», здобути для неї волі не удасться.

Ніщо мене так не дратує, як недокладні відповіді на листи. Краще не пиши зовсім, або відповідай докладно, коли розуміється, бажаєш мені добра.

О

• Одним з найбільше яскравих проявів сучасного бажання матеріально непродукуючої інтелігенції захопити в свої руки світську владу на цілім світі єсть так звана «найбільш послідовна демократія»: інтернаціональний революційний і політичний соціалізм.

(«Листи до братів хліборобів»)

П

Плоди нашої праці пожнуть ті покоління, що матимуть державу. Нам залишається тяжкий шлях предтеч, підготовників.

Перед тим, ніж ми станем реальною Нацією і реальною Україною, ми мусимо ще перейти процес сотворення держави.

Перешкодою для зближення Українців між собою єсть оце наше почуття ніяковості в зав’язуванню знайомств.

Після того, ким себе виявили і показали українці, не можна рахувати на те, щоб хтось сповна розуму в Европі давав тепер гроші на українську політику.

• Побили себе ми самі.

(«Листи до братів хліборобів»)

Подавилася нами Польща, дасть Біг, не проковтне нас так легенько і Росія.

Половинчастість і хитання, пристосування себе до обставин, а не боротьба з обставинами гублять держави і людей.

Програма наша така, ясна і проста. Кому з нами по дорозі – просимо; а примощуючись на чужому возі, з певністю – далеко-б ми не заїхали.

Противника найкраще поборювати його-ж власною зброєю.

С

• Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.

(«Покликання варягів…»)

Т

Тепер багато жовчи і злости на світі, але не знаю, чи єсть де її стільки, як серед українців.

• Тільки гетьманство може стати для нас органічною аркою сполучення між нашою прабабкою Русею і бабкою Малоросією, від якої родилась наша мати Україна.

(«Покликання варягів…»)

Тільки з любови до Батьків родиться Нація.

• Тільки коли існує об'єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації.

(«Листи до братів хліборобів»)

• Тільки такі зруйновані нації можуть воскресати, а не безсило в свому гробі борсатися, які духу свого, хоч би поза межами Батьківщини, поза своїм тілом, живим зуміли заховати.

(«Покликання варягів…»)

Х

Хто хоче Держави Української – мусить перш за все знищити демократичний метод орґанізації нації. При пануванню демократії – державність це утопія.

Ч

Чим менше шансів впливати на будуче, тим більше треба боронити од всяких неоправданих закидів минуле.

Див. також

• Володимир Винниченко
• Михайло Грушевський
• Симон Петлюра

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001