Крістіна Россетті

Крістіна Джорджина Россетті (англ. Christina Georgina Rossetti; *5 грудня 1830 — †29 грудня 1894) — англійська поетка, сестра художника й поета Данте Ґабрієля Россетті.

Крістіна Джорджина Россетті

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• Моя душа — пташиний спів,
  Лунає дзвінко у лісах.
  Моя душа — гілки в саду:
  Схилились у рясних плодах.

(День народження / Марія Малкова // Всесвіт. — С. 49)

• My heart is like a singing bird
  Whose nest is in a water'd shoot;
  My heart is like an apple-tree
  Whose boughs are bent with thick-set fruit.

(A Birthday).

Чи тільки вгору буде шлях вести? Веде він, друже, тільки вгору. Чи буду я весь довгий день іти? Так, - щоб ввійти в ніч сувору. — «Вгору»

• Чи хтось бачив, як вітер гуляє?
  Жоден з нас — ані ти, ані я.
  Як дерева голівки схиляють,
  Значить вітер минає поля.

(Хто бачив вітер? / Юлія Якимчук // Всесвіт. — С. 48)

• Who has seen the wind?
  Neither you nor I:
  But when the trees bow down their heads
  The wind is passing by.

(Who Has Seen the Wind?).

Якщо б мене ти часом призабув, і згадував лиш часом – не журись, як темнота окутає колись останній слід, де образ мій – мутний, волію, щоб ти в радості забув. — «Згадай мене»

Про Крістіну Россетті

	«Базар гоблінів» мав погану репутацію вже в рік першого видання. Один із перших рецензентів поеми попередив: «Це просто казка, алегорія проти насолод гріховної любові – чи що це? Давайте не будемо цікавитися». — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	«Базар гоблінів» насторожив сучасників «неохайним віршем». Россетті грається з метрикою вправно, але для того часу незвично – стрибає від довгих елегійних рядків до викриків. До того всього додається слабка рима. Два фрагменти твору – довгий, майже порнографічний у своїй надлишковості опис фруктів, які гобліни пропонують сестрам. Кілька рядків поспіль у цих фрагментах закінчуються словом «ягода» (berry). Читати незручно, і не дивно: ті «ягода»-повтори з вуст гоблінів звучать чистісінько як заклинання. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»
	— Ганна Улюра

	Смерть для неї – не втрата, а набуття. «Згадай мене» трактують як романтичний видих «усе марнота марнот», але це не так: Россетті – авторка навдивовижу оптимістична, відкидання життя і смерть для неї нагорода, за самозречення в цьому житті мають нагородити в наступному, мусять-бо. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»
	— Ганна Улюра

	Стриманість поезії як стриманість у молитві, бо закони поезії є суто законами молитви (сама авторка про це не раз скаже). Часом здається (і недарма), що в ліриці Россетті молитися – значить жити з запитаннями, відповіді на які можна знайти вже за межею смерті. Саме так, жити з запитаннями, померти з відповідями. О, мріє втішна – ні, занадто гірко втішна! — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»
	— Ганна Улюра

	Поезія Россетті дуже еротична. «Це серце - мушля веселкових барв, /Яку нігує море полуденне». Часом здається (і знову ж таки небезпідставно), що вона концентрує еротизм, сексуальні імпульси саме для того, щоби притлумлювати шалену напругу. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»
	— Ганна Улюра

Джерела

• Россетті, Крістіна. Вибрані поезії / Пер. з англ. // Всесвіт. — 2012. — № 5-6. — С. 48-49.
• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5