Крістіна Россетті
Крістіна Джорджина Россетті (англ. Christina Georgina Rossetti; *5 грудня 1830 — †29 грудня 1894) — англійська поетка, сестра художника й поета Данте Ґабрієля Россетті.
Крістіна Джорджина Россетті | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.- Моя душа — пташиний спів,
Лунає дзвінко у лісах.
Моя душа — гілки в саду:
Схилились у рясних плодах.
- (День народження / Марія Малкова // Всесвіт. — С. 49)
- My heart is like a singing bird
Whose nest is in a water'd shoot;
My heart is like an apple-tree
Whose boughs are bent with thick-set fruit.
- (A Birthday).
- My heart is like a singing bird
- Чи хтось бачив, як вітер гуляє?
Жоден з нас — ані ти, ані я.
Як дерева голівки схиляють,
Значить вітер минає поля.
- (Хто бачив вітер? / Юлія Якимчук // Всесвіт. — С. 48)
- Who has seen the wind?
Neither you nor I:
But when the trees bow down their heads
The wind is passing by.
- Who has seen the wind?
Про Крістіну Россетті
ред.«Базар гоблінів» мав погану репутацію вже в рік першого видання. Один із перших рецензентів поеми попередив: «Це просто казка, алегорія проти насолод гріховної любові – чи що це? Давайте не будемо цікавитися»[2]. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
— Ганна Улюра |
«Базар гоблінів» насторожив сучасників «неохайним віршем». Россетті грається з метрикою вправно, але для того часу незвично – стрибає від довгих елегійних рядків до викриків. До того всього додається слабка рима. Два фрагменти твору – довгий, майже порнографічний у своїй надлишковості опис фруктів, які гобліни пропонують сестрам. Кілька рядків поспіль у цих фрагментах закінчуються словом «ягода» (berry). Читати незручно, і не дивно: ті «ягода»-повтори з вуст гоблінів звучать чистісінько як заклинання[5]. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті» |
|||||
— Ганна Улюра |
Смерть для неї – не втрата, а набуття. «Згадай мене» трактують як романтичний видих «усе марнота марнот», але це не так: Россетті – авторка навдивовижу оптимістична, відкидання життя і смерть для неї нагорода, за самозречення в цьому житті мають нагородити в наступному, мусять-бо[2]. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті» |
|||||
— Ганна Улюра |
Стриманість поезії як стриманість у молитві, бо закони поезії є суто законами молитви (сама авторка про це не раз скаже). Часом здається (і недарма), що в ліриці Россетті молитися – значить жити з запитаннями, відповіді на які можна знайти вже за межею смерті. Саме так, жити з запитаннями, померти з відповідями. О, мріє втішна – ні, занадто гірко втішна[6][2]! — З есею «Крістіна Джорджина Россетті» |
|||||
— Ганна Улюра |
— Ганна Улюра |
Примітки
ред.- ↑ Пер. Михайла Ореста
- ↑ а б в г д Ніч на Венері, 2020, с. 124
- ↑ Пер. Марти Тарнавської
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 123
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 125
- ↑ Пер. Михайла Ореста
- ↑ Пер. Михайла Ореста
Джерела
ред.- Россетті, Крістіна. Вибрані поезії / Пер. з англ. // Всесвіт. — 2012. — № 5-6. — С. 48-49.
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5