Липинський В'ячеслав Казимирович

Український історик, політик, соціолог, історіософ, громадський та державний діяч

В'ячесла́в (Ва́цлав) Казими́рович Липи́нський (1882–1931) — український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму.

Липинський В'ячеслав
Vyacheslav Lypynsky, 1921.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Ми віримо, що коли хто з діда прадіда, як ми, живе на Україні, то честь наказує йому про свою Батьківщину дбати. Ми не знаємо, яку долю Бог судив Україні і хто помиляється чи Ви, чи ми. Але інстинкт і розум, дані нам од Бога, кажуть нам, що тільки в боротьбі за своє незалежне державне істнування Земля наша Українська зможе витворити свою власну постать на хвалу Того, Хто творить все істнуюче — істнуюче тому, що сильне — а сильне тому, що моральне і розумне. Проти закону буття йдете Ви, що не хочете напружити всі сили, аби бути! За лінь, за бездушність, за брак ідеалізму, за повзання тільки в напрямі тілесного, матеріяльного, Бог Землю нашу »велику і обильну« карає. I не буде Вам на ній дано людського життя доти, доки напруженям всіх сил не здіймете з неї і з себе прокляття небуття прокляття колоніяльної безвласнодержавности.

  — «Листи до братів хліборобів»
  •  

Вічна трагедія українська: тупий егоїстичний анархізм нездатної до самоорганізації старшини і зрадливість «черні» та їх безглузда боротьба поміж собою — убила найбільшого державного мужа, якого коли небудь мала Україна[1].

  • Але ж нація — нація, а не партія.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Без власної держави нема й не може бути нації української.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Богдан (Хмельницький) був єдиний державний муж в нашій новітній історії, який зумів зорганізувати українську здержуючу і кермуючу консервативну силу і при помочі цієї сили опанувати розбурхану українську стихію.
(«Покликання варягів…»)
  • Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, що відродився був і сформувався знов за Великого Гетьмана Богдана, — потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Врешті, комунізм не є, як дехто думає, початком нової доби, а він є кінцем і смертю доби старої.
(«Покликання варягів…»)
  • Динаміка — життя, рух — кожної живої нації полягає в обороні сильними консерватистами традиційної існуючої форми національної влади і в постійнім реформуванні цієї влади поступовцями.
(«Покликання варягів…»)
  • Досліджувати Україну можна з точки погляду легенди або дійсності: так, як хочеться, щоб було, або так, як в дійсності єсть.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Єсть історичною неправдою міф про те, що нас на Україні знищили москалі.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Зрадництво стало найбільш характерним явищем нашої історії…
(«Покликання варягів…»)
  • І тому українська демократія по знищенні власної аристократії ніколи нічого збудувати не могла.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Навіть само поняття національної культури української — як чогось органічного, окремого, індивідуального — зовсім чуже більшовикам.
(«Покликання варягів…»)
  • Нації творяться перемогами або нещастями, психологічно спільними для всіх членів одного національного колективу.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.[2]
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Одним з найбільше яскравих проявів сучасного бажання матеріально непродукуючої інтелігенції захопити в свої руки світську владу на цілім світі єсть так звана «найбільш послідовна демократія»: інтернаціональний революційний і політичний соціалізм.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Побили себе ми самі.
(«Листи до братів хліборобів»)
  •  

Подавилася нами Польща, дасть Біг, не проковтне нас так легенько і Росія[3].

  • Але ж нація — нація, а не партія.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.
(«Покликання варягів…»)
  • Тільки гетьманство може стати для нас органічною аркою сполучення між нашою прабабкою Русею і бабкою Малоросією, від якої родилась наша мати Україна.
(«Покликання варягів…»)
  • Тільки коли існує об'єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Тільки такі зруйновані нації можуть воскресати, а не безсило в свому гробі борсатися, які духу свого, хоч би поза межами Батьківщини, поза своїм тілом, живим зуміли заховати.
(«Покликання варягів…»)
  •  

Внутрішня класова боротьба, що її українські большовики приносять у нашу націю з собою, для нас зовсім не страшна. Бо ми знаємо, що на боротьбі продукуючих класів (а не на демократичній бійці багатих з бідними) виросла вся людська цивілізація й культура, ви­росте на ній і культура нашої великої нації.[4]

  •  

Інстинкт самозаховавчий — відповім я Вам, пани — проявляється двояко: одні живуть, оминаючи боротьбу, а другі власне боротьбою роблять собі місце в світі. І нема тут критерію "лучшого", бо це річ одідиченого типу, темпераменту. Так! — державництво українське це шлях для нас найнебезпечніщий: найбільшого опору і найтяжчої боротьби. Але й предки наші, що колись мечем пустелі українські від кочовників і українських руїнників одвоювали, теж не ходили найбезпечніщими шляхами.[5]

  •  

Во імя нації, під примусом громадської моралі і під фізичним примусом державного апарату, демократичний «невідомий солдат» складає свою голову за демократичного «невідомого капіталіста-спекулянта». Во імя нації, во імя збереженя громадської продукції і праці і при допомозі права та державного апарату, демократичний правитель-інтеліґент здержує своїх виборців од занадто сильного напору на багатих, а од багатих видерає якусь подачку для себе і для своїх виборців.[6]

  •  

Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз'їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.
Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти.[7]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII–ім столітті, 1920
  2. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці: Зб. нарисів / Упоряд. і передм. О. К. Романчука. – Л. : Львівська істор.-просвіт. організ. «Меморіал», 1992. – С. 3
  3. Липинський В. Суспільно-політичні твори (1908 – 1917) / Ред. Р. Пеленський, І. Гирич, О. Проценко. К.: Український письменник, 2015. Т. 1. 428 с.
  4. Листи до братів-хліборобів. — Wien : Buchdruckerei Carl Herrmann, 1926. — С. 51.
  5. Листи до братів-хліборобів. — Wien : Buchdruckerei Carl Herrmann, 1926.
  6. Листи до братів-хліборобів. — Wien : Buchdruckerei Carl Herrmann, 1926. — С. 152.
  7. Лист до Богдана Шемета, 12.ХІІ.1925

ДжерелаРедагувати