Липинський В'ячеслав Казимирович

Український історик, політик, соціолог, історіософ, громадський та державний діяч

В'ячесла́в (Ва́цлав) Казими́рович Липи́нський (1882–1931) — український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму.

Липинський В'ячеслав
Vyacheslav Lypynsky, 1921.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


АРедагувати

  • Але ж нація — нація, а не партія.
(«Листи до братів хліборобів»)
  •  

Але щодо нашої української «нації», то все ж таки я думаю, що вона найгірша на світі, гірша і від Мексики, і від Китаю, бо ці все-ж таки мають свої держави, а ми не маємо[1].

БРедагувати

  •  

Без відродження духовного й морального трудно помислити відродження творчої сили політичної[1].

  • Без власної держави нема й не може бути нації української.
(«Листи до братів хліборобів»)
  •  

Без добре зорганізованого українського війська я не мислю можливості істнування Української Держави[1].

  • Богдан (Хмельницький) був єдиний державний муж в нашій новітній історії, який зумів зорганізувати українську здержуючу і кермуючу консервативну силу і при помочі цієї сили опанувати розбурхану українську стихію.
(«Покликання варягів…»)

ВРедагувати

  •  

Вічна трагедія українська: тупий егоїстичний анархізм нездатної до самоорганізації старшини і зрадливість «черні» та їх безглузда боротьба поміж собою — убила найбільшого державного мужа, якого коли небудь мала Україна[2].

  • Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, що відродився був і сформувався знов за Великого Гетьмана Богдана, — потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння.
(«Листи до братів хліборобів»)
  •  

Внутрішня класова боротьба, що її українські большовики приносять у нашу націю з собою, для нас зовсім не страшна. Бо ми знаємо, що на боротьбі продукуючих класів (а не на демократичній бійці багатих з бідними) виросла вся людська цивілізація й культура, ви­росте на ній і культура нашої великої нації.[3]

  •  

Во імя нації, під примусом громадської моралі і під фізичним примусом державного апарату, демократичний «невідомий солдат» складає свою голову за демократичного «невідомого капіталіста-спекулянта». Во імя нації, во імя збереженя громадської продукції і праці і при допомозі права та державного апарату, демократичний правитель-інтеліґент здержує своїх виборців од занадто сильного напору на багатих, а од багатих видерає якусь подачку для себе і для своїх виборців.[4]

  • Врешті, комунізм не є, як дехто думає, початком нової доби, а він є кінцем і смертю доби старої.
(«Покликання варягів…»)
  •  

Всяка ідеольоґія без реалізації – це умова забавка, але політично річ безвартістна[1].

ГРедагувати

  •  

Громадська правда і громадське добро не міряються арифметичною більшістю голосів виборчих[1].

ДРедагувати

  • Динаміка — життя, рух — кожної живої нації полягає в обороні сильними консерватистами традиційної існуючої форми національної влади і в постійнім реформуванні цієї влади поступовцями.
(«Покликання варягів…»)
  •  

Для гіґієни душевної і фізичної треба рішуче перестати читати українську пресу[1].

  • Досліджувати Україну можна з точки погляду легенди або дійсності: так, як хочеться, щоб було, або так, як в дійсності єсть.
(«Листи до братів хліборобів»)

ЄРедагувати

  • Єсть історичною неправдою міф про те, що нас на Україні знищили москалі.
(«Листи до братів хліборобів»)

ЖРедагувати

  •  

Життя жене воду на наш млин. Аби тільки оцей млин був сильний, щоб воду цю, в слушний час, прийняти і добро пустити[1].

ЗРедагувати

  •  

Замість способу думання пасивного «фаталістичного», мовляв, Україна сама зробиться, я хотів дати спосіб думання активний динамічний: що і як ми, Українці, повинні робити, щоб була, щоб здійснилась Україна[1].

  •  

Зі своєю жінкою я розійшовся ще перед війною з приводу різниці у характерах і політичних поглядах[1].

  • Зрадництво стало найбільш характерним явищем нашої історії…
(«Покликання варягів…»)

ІРедагувати

  •  

Інстинкт самозаховавчий — відповім я Вам, пани — проявляється двояко: одні живуть, оминаючи боротьбу, а другі власне боротьбою роблять собі місце в світі. І нема тут критерію "лучшого", бо це річ одідиченого типу, темпераменту. Так! — державництво українське це шлях для нас найнебезпечніщий: найбільшого опору і найтяжчої боротьби. Але й предки наші, що колись мечем пустелі українські від кочовників і українських руїнників одвоювали, теж не ходили найбезпечніщими шляхами.[5]

  • І тому українська демократія по знищенні власної аристократії ніколи нічого збудувати не могла.
(«Листи до братів хліборобів»)

КРедагувати

  •  

Кожне, найбільше навіть, діло починається з маленької, але послідовної і упертої праці[1].

  •  

Коли популярність приходить дуже легко, то, як і всякі легкі речі, вона деморалізує[1].

  •  

Коли хочемо знищити анархію на нашій землі, то знищімо її насамперед у собі[1].

ЛРедагувати

  •  

Люди звичайно хочуть того, що їм подобається, подобається ж звичайно те, що вимагає найменшої праці[1].

МРедагувати

  •  

Ми віримо, що коли хто з діда прадіда, як ми, живе на Україні, то честь наказує йому про свою Батьківщину дбати. Ми не знаємо, яку долю Бог судив Україні і хто помиляється чи Ви, чи ми. Але інстинкт і розум, дані нам од Бога, кажуть нам, що тільки в боротьбі за своє незалежне державне істнування Земля наша Українська зможе витворити свою власну постать на хвалу Того, Хто творить все істнуюче — істнуюче тому, що сильне — а сильне тому, що моральне і розумне. Проти закону буття йдете Ви, що не хочете напружити всі сили, аби бути! За лінь, за бездушність, за брак ідеалізму, за повзання тільки в напрямі тілесного, матеріяльного, Бог Землю нашу »велику і обильну« карає. I не буде Вам на ній дано людського життя доти, доки напруженям всіх сил не здіймете з неї і з себе прокляття небуття прокляття колоніяльної безвласнодержавности.

  — «Листи до братів хліборобів»
  •  

Ми мусим бути патріоти, а не націоналісти; мусим йти до нації через державу, а не до держави через націю. Иншими словами, мусим перш за все розвивати нашу спільність територіяльну, політичну, а не підкреслювати нашу ріжність племінну, расову, культурну, релігійну, розговірну – одно слово: націоналістичну[1].

  •  

Ми нацією ще не єсть і без держави нею не будемо. Хто не за самостійність, той нищить ідею нації[1].

  •  

Ми через безодню вже перейшли, аби тільки перед самим берегом не утопитись[1].

  •  

Між українцями завжди єсть досить охочих палити свої власні святощі, свої Печерські Лаври[1].

НРедагувати

  • Навіть само поняття національної культури української — як чогось органічного, окремого, індивідуального — зовсім чуже більшовикам.
(«Покликання варягів…»)
  • Нації творяться перемогами або нещастями, психологічно спільними для всіх членів одного національного колективу[1].
(«Листи до братів хліборобів»)
  •  

Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз'їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.
Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти.[6]

  •  

Націоналізмом українським не можна збудувати ніякої української держави […]. Бо націоналізм український, при повнім браку у нас спільної державної традиції, є чимсь, чого не можна ані означити, ані окреслити.

  • Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.[7]
(«Листи до братів хліборобів»)
  •  

Нація, що живе виключно не опанованими імпульсами і хвилевими подражненями – мусить в кінці, як істерична баба, попасти в повну неміч і прострацію[1].

  •  

Наша нація — велика нація, і тишком-нишком, невеличким коштом чіпляючи наш державний та національний віз до чужих, хоч би і великих валок, чи то до «всесвітньої революції», чи то до «Інтернаціоналу», чи то до «Антанти», здобути для неї волі не удасться[1].

  •  

Ніщо мене так не дратує, як недокладні відповіді на листи. Краще не пиши зовсім, або відповідай докладно, коли розуміється, бажаєш мені добра[1].

ОРедагувати

  • Одним з найбільше яскравих проявів сучасного бажання матеріально непродукуючої інтелігенції захопити в свої руки світську владу на цілім світі єсть так звана «найбільш послідовна демократія»: інтернаціональний революційний і політичний соціалізм.
(«Листи до братів хліборобів»)

ПРедагувати

  •  

Плоди нашої праці пожнуть ті покоління, що матимуть державу. Нам залишається тяжкий шлях предтеч, підготовників[1].

  •  

Перед тим, ніж ми станем реальною Нацією і реальною Україною, ми мусимо ще перейти процес сотворення держави[1].

  •  

Перешкодою для зближення Українців між собою єсть оце наше почуття ніяковості в зав’язуванню знайомств[1].

  •  

Після того, ким себе виявили і показали українці, не можна рахувати на те, щоб хтось сповна розуму в Европі давав тепер гроші на українську політику[1].

  • Побили себе ми самі.
(«Листи до братів хліборобів»)
  •  

Подавилася нами Польща, дасть Біг, не проковтне нас так легенько і Росія[8].

  •  

Половинчастість і хитання, пристосування себе до обставин, а не боротьба з обставинами гублять держави і людей[1].

  •  

Програма наша така, ясна і проста. Кому з нами по дорозі – просимо; а примощуючись на чужому возі, з певністю – далеко-б ми не заїхали[1].

  •  

Противника найкраще поборювати його-ж власною зброєю[1].

СРедагувати

  • Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.
(«Покликання варягів…»)

ТРедагувати

  •  

Тепер багато жовчи і злости на світі, але не знаю, чи єсть де її стільки, як серед українців[1].

  • Тільки гетьманство може стати для нас органічною аркою сполучення між нашою прабабкою Русею і бабкою Малоросією, від якої родилась наша мати Україна.
(«Покликання варягів…»)
  •  

Тільки з любови до Батьків родиться Нація[1].

  • Тільки коли існує об'єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації.
(«Листи до братів хліборобів»)
  • Тільки такі зруйновані нації можуть воскресати, а не безсило в свому гробі борсатися, які духу свого, хоч би поза межами Батьківщини, поза своїм тілом, живим зуміли заховати.
(«Покликання варягів…»)

ХРедагувати

  •  

Хто хоче Держави Української – мусить перш за все знищити демократичний метод орґанізації нації. При пануванню демократії – державність це утопія[1].

ЧРедагувати

  •  

Чим менше шансів впливати на будуче, тим більше треба боронити од всяких неоправданих закидів минуле[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи 35 тез В’ячеслава Липинського
  2. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII–ім столітті, 1920
  3. Листи до братів-хліборобів. — Wien : Buchdruckerei Carl Herrmann, 1926. — С. 51.
  4. Листи до братів-хліборобів. — Wien : Buchdruckerei Carl Herrmann, 1926. — С. 152.
  5. Листи до братів-хліборобів. — Wien : Buchdruckerei Carl Herrmann, 1926.
  6. Лист до Богдана Шемета, 12.ХІІ.1925
  7. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці: Зб. нарисів / Упоряд. і передм. О. К. Романчука. – Л. : Львівська істор.-просвіт. організ. «Меморіал», 1992. – С. 3
  8. Липинський В. Суспільно-політичні твори (1908 – 1917) / Ред. Р. Пеленський, І. Гирич, О. Проценко. К.: Український письменник, 2015. Т. 1. 428 с.

ДжерелаРедагувати