Липковська Лідія Яківна
Лі́дія Я́ківна Липко́вська (нар. 28 квітня (10 травня) 1884, село Бабин, нині Кельменецького району Чернівецької області — † 22 березня 1958, Бейрут, Ліван) — українська співачка (колоратурне сопрано). У шлюбі — Маршнер.
| Лідія Липковська | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.
В дитинстві я була релігійна, мені снилися чудові сни з ангелами, зі святими, весь наш Миколаївський собор, білий із золотими куполами. На Різдво ми співали якось особливо, по-дитячому зворушливо, по-південному наївно... Ми «славили» Різдво, ходили по місту з «вертепом», плакали над маленьким дерев'яним Христом, жалілися йому на дитяче горе, пригощали ласощами з ялинки. На Великдень — інше, на Великдень, як би Вам передати? В той час наш підступний Смотрич шумів, бурлив, по урвищу збігали весняні струмки, з міського мосту кидались закохані... Ми, гімназистки, мріяли на цьому мості, а потім, на довгій великопостній службі, розповідали одна одній пошепки небувальщини про кам'янецьких «Ромео і Джульет». Великодні пісні були першими піснями нашої молодості[1]. |
Дивно виглядає моє життя, що обставини, в яких я жила до 12 років, не сприяли розвитку мого музичного дарування. Але це не так. Глухе село Бабино на тихому Дністрі, скромна сім'я народного вчителя, відсутність будь-якого інструменту і якої би то не було музики, крім хорового співу, все це не могло сприяти розвитку і прояву мого обдарування. Проте ніхто не заважав мені співати мої народні пісні і мріяти вчитися співу. У родині не надавали тому серйозного значення і насміхалися над дівчиськом-оригіналкою, яке уявляло себе майбутньою співачкою і марило театром[1]. |
Мене за мій голос, за моє п'ятиголосне «Господи помилуй!» називали в місті «пташкою». На недільну службу багато народу приходило послухати, як я співаю «Да виправиться». Що тут таїти? — я була дуже-дуже горда моїм «успіхом». Служив якось архієрей. Народу — повний собор. Починається наше «тріо», я хоробро виходжу вперед і даю тон. Боже, що то було! Так сфальшивити, як тоді сфальшивила могла тільки я... примадонна! Почала співати — ще гірше. Вступив хор — жах. Наш регент кинувся з вибаченнями до архієрея, а той сказав: «Хіба помилилася? Голос чарівний і помилилася чарівно»[1]. |
Якось, під час великої перерви, розпустивши волосся і зробивши «безумні очі», принаймні мені так здавалося, я почала виконувати сцену безумства Офелії. В класі зібралося понад 30 дівчаток. Я так ввійшла в роль, що плакала справжніми сльозами, а припадками безумства лякала учениць, що спостерігали за моєю грою з великою цікавістю... Можливо, в розвитку драми я би дійшла до найвищої кульмінаційної точки, якби, відступаючи назад, не потрапила в обійми начальниці гімназії... Через декілька років я, виконуючи роль Офелії в паризькому «Гранд-опера», часто в сцені безумства Офелії бачила хоча на мить себе серед класу гімназії і цю сцену з начальницею на чолі, себе заточену під арешт[1]. |
Про Лілію Липковську
ред.Ім’я співачки було забуте, у закордонних джерелах її приписували російській культурі, як і більшість знаменитих українців, котрі жили в епоху Російської імперії. Однак народилася співачка саме на території України, на Буковині, в маленькому селі Бабин. Навчалася Липковська у Петербурзькій консерваторії, стала солісткою Імператорського театру. Потім удосконалювала свою майстерність у Міланській консерваторії. |
|||||
| — Вікторія Лук'янець |
Кілька років тому Ігор Осташ знайшов у Лівані місце її спочинку. Було відреставровано могилу співачки. У 2018 році пан Посол запросив мене на концерт її пам’яті у Бейрут. Для виступу я підготувала саме ті твори, які були в репертуарі Липковської. |
|||||
| — Вікторія Лук'янець |
Липковська була визнаною співачкою в тому самому репертуарі, що і я. Тобто це партії Віолетти (опера «Травіата» Дж. Верді), Розіни («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Лючії (Г. Доніцетті «Лючія ді Ламмермур»). Зірка так само завоювала і далекосхідні сцени, підкорила Японію, велику частину свого життя прожила за кордоном[2]. |
|||||
| — Вікторія Лук'янець |
Лідія Липковська була племінницею Марії Заньковецької. Батьки не підтримували її вибору. Але їй судилося ввійти в історію світової музики примадонною найкращих сцен Західної Європи та Північної Америки. Її «сріблясте» колоратурне сопрано з діапазоном у три октави звучало на сценах «Гранд-опери», «Ла Скали», «Ковент-Гардена», «Метрополітен-опери»[2]. |
|||||
| — Вікторія Лук'янець |
Примітки
ред.
