Лукрецій

римський поет, філософ

Лукрецій, Тіт Лукрецій Кар (бл. 99-95 — 55 до н. е.) — давньоримський поет і філософ-матеріаліст.

Лукрецій
Lucretius1.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Про природу речей (пер. Миколи Зерова)Редагувати

 
De rerum natura, 1570

ВРедагувати

  • В роки, як людське життя по землі плазувало ганебно
    Під тягарем навіснілим релігійної злої науки,
    Що, від небесних висот підіймаючи голову грізно
    Погляд свій кидала жа́хний на смертні поріддя звисо́ка,
    Він щонайперший наважився очі до неба підняти,
    Сміливий еллін, він перший наваживсь повстати на нього.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 129)

ДРедагувати

  • Далі, в матерії ми розрізняємо первісні тільця
    І складові, із тих первісних тілець сформовані речі.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 139)

ІРедагувати

  • ...і всесвіт величний, що стільки років протривав, на порох колись розпадеться.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 187)

НРедагувати

  • Не пропадає ніщо без останку: всі речі розпавшись,
    Тільки вертаються знов до запасів матерії вічних.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 134)
  • Ні в якому напрямі всесвіт границі не має.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 151)

ОРедагувати

  • О нерозсудливі людські серця! О засліплені очі!
    Серед яких небезпек і в темно́ті якій непроглядній
    Ваше минає коротке життя, і невже вам не видко,
    Як небагато на втіху собі потребує природа:
    Тільки б хвороба не мучила тіла і туга минала
    Душу, позбавлену прикрих пригод та нестерпного жаху?
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 156)

ПРедагувати

  • Певне, ти бачив не раз, як у темряві наших покоїв
Сонця яскравого промінь знадвору нараз промикнеться, —
Безліч тоді порошинок дрібних, найдрібніших ти бачив,
Як вони в паруску сонця танцюють і всі метушаться
У безупинній борні, у зваді й лихій колотнечі,
Як вони тиснуться тлумом, хвилини спокою не занють,
То до єднання змагаючись, то розлучаючись знову[1].
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова))
  • Правило перше в природі, вважаю, таке: із нічого,
    Навіть по божеській волі, ніщо народиться не може.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 131)

СРедагувати

(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 182)

УРедагувати

  • У великому світі є інші незвідані землі, інше людство́, і звіриного царства інакші породи.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 182)

ЧРедагувати

  • Час не існує так само, як щось відокремлене. Завжди
    Ми відчуваєм його невід'ємність від того, що сталось,
    Що відбувається нині чи має в прийдешності бути.
    І ще ніхто не дивився на час, як на щось самостійне
    І незалежне від руху предметів чи їх супокою.
(Лукрецій «Про природу речей» (пер. М. Зерова) // С. 139)

Інші цитатиРедагувати

БРедагувати

  • Безсмертна смерть.
  • Виражай смертними словами безсмертні речі.

ВРедагувати

  • Від того всіх смертних огортає страх, що багато явищ вони бачать на землі й на небі, яких причини побачити й зрозуміти не вміють, і гадають, що це все вожою волею твориться. Якщо ж ми будемо знати, що ніщо не може з'явитися з нічого, тоді ми значно чіткіше побачимо предмет наших завдань: і звідки з'являються речі і яким чином усе відбувається без допомоги зверху.

ДРедагувати

  • Дух сильний радістю.
  • Дірявого глечика не наповниш.
  • Дна ніякого не у всесвіті ніде, і тілам споконвічним зостатися нІде на місці, якщо нема ні кінця, ні краю простору.

ЗРедагувати

  • Збагни: всього того часу, протягом якого ми не існували, навіть якщо це була вічність, для нас ніби й не було[2].

КРедагувати

  • Краще спокійно коритися, ніж панувати самому.
  • Кожен відчуває, які має сили, на які може покладатися.

ЛРедагувати

  • Людина гине, справа залишається.
  • Людина сама не знає, чого вона хоче, і постійно шукає інших місць, наче це позбавить її від тягаря.

НРедагувати

  • Не все пасує до всього.
  • Ніщо, по-моєму, не здійснюється так швидко, як те, що задумує й виконує розум.

СРедагувати

  • Справа говорить сама за себе.

УРедагувати

  • Усе вдосконалює природа.

ЯРедагувати

  • Якщо відчуття будуть не істинні, то й розум виявиться несправжнім.

ДжерелаРедагувати

  • Костянтин Москалець. Стежачи за текстом. Вибрана критика та есеїстика. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 400 с. — ISBN 978-617-679-678-7
  • Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей // Микола Зеров. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 1.: Поезії. Переклади / Упоряд. Григорій Кочур, Дмитро Павличко. — 843 с.
  • wisdoms.ru
  1. Стежачи за текстом, 2019, с. 60
  2. Як удосконалювати самого себе / Томан І: Пер. з чес. — К.: Політвидав України, 1984. — С. 53