Лісова пісня. Мавка
«Лісова пісня. Мавка» — український радянський фільм-казка кіностудії ім. Олександра Довженка 1981 року за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня». Режисер: Юрій Іллєнко. Мавку зіграла Людмила Єфименко.
Цитати про фільм
ред.За задумом режисера, Іван Миколайчук зіграв у фільмі одразу дві ролі – дядька Лева та Лісовика. Коли помирає старий дядько Лев, на нього дивиться Лісовик, і на якийсь час дядько Лев стає молодим, йому вдалося втілити в одній сцені одразу три різні образи. Це ідея любові, вічної душі, яка прожила життя по-доброму, по-світлому з допомогою людям, віддачею себе всьому прекрасному: природі, людям. І тут Іван стає молодим, прекрасним, життя продовжується в красі, в любові, в добрі[1]. |
|||||
| — Людмила Єфименко |
Коли ми з Юрієм починали працювати над фільмом, він казав, що Мавка – це автопортрет Лесі Українки. Це вона, її душа, її бачення світу. Це підтверджує і початок фільму, коли крупний план Лесі Українки переходить у мій – я трохи схожа на Лесю Українку. До речі, коли раніше хотіли знімати фільм про неї, я пробувалася на цю роль[1]. |
|||||
| — Людмила Єфименко |
Не сприйняла критика нашу з Юрою інтерпретацію Мавки. Вона, казали, має бути ніжною, романтичною, ми ж створили сильну натуру. Але саме такий був задум! Починали цей фільм з ідеєю відтворити образ Мавки як прихований автопортрет Лесі Українки, а вона не була слабкою. Цю схожість задемонстрували в перших кадрах фільму, де портрет Лесі Українки переходив в образ Мавки в моєму виконанні. Я, готуючись до ролі, перечитала листи Лесі Українки, всі твори її. Я занурилася в атмосферу її творчості, жила тоді нею. …Якби не Юра, не могла б знести всю ту критику[2]. — Про сприйняття стрічки «Лісова пісня. Мавка» |
|||||
| — Людмила Єфименко |
Я думаю, що це велике щастя для людини, коли вона по-справжньому покохала. Коли для неї не має значення, чи так само їй відповіли. Хоча в кінці, все ж, відповіли. Останні слова Мавки: «Грай же, коханий, благаю!» – це щось неймовірне! В мене кожного разу, як я це чую, все в душі перевертається. Також важлива ідея про тіло, яке не має значення. Останній монолог Мавки – про все. Вся сутність цієї п’єси, цього твору, геніальність Лесина. Це те, що дає вічне життя духові. Неймовірна любов із повною віддачею себе заради цієї любові[1]. |
|||||
| — Людмила Єфименко |
Примітки
ред.
