Літопис Григорія Грабянки
Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки — козацький літопис 2-ї половини XVII — початку XVIII століття, складений гадяцьким полковником Григорієм Грабянкою.
Цитати з літопису «Дії пресильної і від початку поляків найкривавішої небувалої битви Б. Хмельницьго, що точилася з поляками», 1710 р. ред.
…я не заради якоїсь любострасної слави, а спонукуваний спільною користю і заради неї[1] вирішив не лишати в попелі мовчання схованими дії щонайвірнішого нашого сина благорозумного вождя Богдана Хмельницького, який Малу Росію від щонайтяжчого ярма лядського козацькою мужністю вивільнив і що до російського монарха з стольними містами в підданство привів. Я хотів явити всім народам, що не лише словеноруські монархи своєю силою напускали страх на всі сторони, а й їхні піддані, відстоюючи вітчизну і встаючи за образи Росіян, спроможні проти щонаймогутніших владарів збройно стояти.[2] — Причини написання літопису («Слово до читача»). |
Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останнім повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім міг би знищити Польщу.[3] — Про Богдана Хмельницького («Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1655 року»). |
Хто чинно справу починає, |
Ви, християни, рабами Божими називаєтеся, а супроти волі Його злобу несповідиму творите[4]. |
Коли переможцям у завойованих землях волю велику дати, то вони мимохіть підданих і завойованих починають озлобляти і їхні права, що є з діда-прадіда, топтати[5]. |
Хіба може бути твердою присяга, ґвалтом вирвана; хіба той не зрадить, хто вічно під страхом проживає? |
«Ляхи нас, козаків, оздоблюють, та ще не вмерла козацька мати![5]» — Слова Б. Хмельницького |
Як це? На вільній землі живемо, а волі не маємо[5]?! |
«Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою! |
Хто ж нині ніщо, може завтра завдяки щастю своєму великим стати і панам великим права диктувати[5]. |
Щастя до скла чистого схоже, для якого і незначної причини досить, щоб розбилося[5]. |
«Тепер уже несила невинність нашу відвернути від меча. І поки ми живі, хіба що смерть наша може наблизити нашу неволю»[5]. — Слова Б. Хмельницького |
«Якщо підступності не буде краю, то доведеться битися»[5]. — Слова Б. Хмельницького |
Краще хоч із вухами повернутися додому[5]. |
«Нащо говорити там, де треба діяти»[5]. — Слова Б. Хмельницького |
За здобутками завжди втрата простує»[6]. — Слова Б. Хмельницького |
«Все те, що буде зроблено проти, на твою ж таки голову і впаде»[6]. — Слова Б. Хмельницького |
«Хто з попусту Господнього не завойовував Русь, які б монархи не володарювали, завжди на Малій Руси старшина була своя»[6]. — Слова П. Дорошенка |
Примітки ред.
Джерела ред.
- ЗБІРНИК КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. — Київ: Дніпро, 2006. — 976 с. — ISBN 966-578-147-2
- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7