Маргеріт Дюрас
Маргеріт Дюрас (фр. Marguerite Duras, справжнє прізвище Доннадьє, фр. Marguerite Donnadieu; 4 квітня 1914 — 3 березня 1996) — французька письменниця, акторка, режисерка та сценаристка.
| Марґеріт Дюрас | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати ред.
Сьогодні я думаю про себе. Ніколи в житті не стрічала такої малодушної жінки. […] Я помру в будь-якому випадку. Навіть якщо він повернеться. Я помру[1]. — З роману «Біль» |
Я мушу весь час мати на гадці: якщо він повернеться, в цьому не буде нічого незвичного. Це нормально. Я мушу бути обережною: не можна перетворити це на подію[1]. — З роману «Біль» |
Про Марґеріт Дюрас ред.
Серед її романів, майже кожен із яких має автобіографічне підґрунтя, виділяється своєю нарочитою нестерпною інтимністю один – «Біль». «Біль» опублікований 1985-го, але писала вона цей твір 1944-го. Її чоловіка арештували й вислали в Дахау. Вона писала щоденники, де намагалася осмислити те, що відбувається з нею за його відсутності, і уявити, що переживає він. Ці щоденники стали матеріалом для «Болю». Найбільше вона боїться не того, що чоловік не повернеться, а що він повернеться іншим, біль його змінить, та й вона чекатиме вже на іншого, бо страждання змінили кохання, а біль деформував її саму[1]. — З есею «Марґеріт Дюрас»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Як у «Пані Боварі» освідчення в коханні переривалося вигуками з аукціону, так у її прозі любовні бесіди наче переривають лекції філософів-лінгвістів про екзистенційні порожнечі. |
|||||
| — Ганна Улюра |
Дюрас-режисерка в цьому ще радикальніша за Дюрас-літераторку. От є роман, який відкривається довгим описом готелю, оточеного парком, оточеного лісом. Потім з’явиться четвірка людей: Макс, Аліса, Штайн, Елізабет. І почнеться їхній тетралог. Нічого не відбувається, вони просто говорять. Кіно навіть опису готелю не матиме, воно відразу вкине глядача у вир»занижених очікувань». За кадром буде лунати діалог, де другий голос належить самій Дюрас: « – Ми де? – Хай буде в готелі. – Котра година? – Не знаю... Байдуже». І наразі найефектніше й найзначущіше в цій історії. Книжка і кіно звуться «Руйнуй, вона каже». Нічого не відбувається, взагалі нічого. Для руйнації достатньо лише, щоб вона говорила[3]. — З есею «Марґеріт Дюрас» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Примітки ред.
- ↑ а б в Ніч на Венері, 2020, с. 263
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 264
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 265
Джерела ред.
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
