Маруся Чурай (роман)

«Маруся Чурай»— історичний роман у віршах української письменниці Ліни Костенко, вперше опублікований у 1979 році.

Ліна Костенко у 2006 році

Цей термін має також інші значення. Див. Маруся Чурай (значення)

Цитати про героїв

Маруся Чурай

Вона ж свій злочин визнала прилюдно.

Співала так, як лиш вона уміла.

Чурай Маруся, що його любила, любила, справді, вірно і давно, тоді його із ревнощів убила, підсипавши отруту у вино.

Бо на обличчя з янголами схожа, але в душі - то чистий сатана(Бобренчиха про Марусю Чурай під час суду).

Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.

Ця дівчина не просто так, Маруся. Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа (Іван Іскра про Марусю Чурай та її пісні) .

Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах!(Іван Іскра про Марусю Чурай та її пісні).

Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти! (Іван Іскра про Марусю Чурай та її пісні).

Я зайва людям на своїй землі.

Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

В розмові я, сказати б, то не дуже. А в пісні можу виспівати все.

Та не така й біднесенька. Не думай, Грицю, справді, не така. Бо я чекаю не кого, а месника. Я ж лицаря чекаю, козака..

Бо я така зробилась, як черниця.

Я ту отруту з розпачу зібрала. Я змалку знаю, де яке зело. Мені це ще од баби перейшло....

Ти і в стражданні гарна....

А може, й правду кажуть, що ти відьма, приворожила — і пропав навік.

Чурай Маруся, що його любила, любила, справді, вірно і давно, тоді його із ревнощів убила, підсипавши отруту у вино.

Якась вона не схожа на убивць. Злочинниця,— а так би й зняв би шапку. На смерть іде,— а так би й поклонивсь.

Я сама вже не знаю, жива я чи ні.

Ніхто мене нічого не питає. Я всім чужа, і всі мені чужі.

Але чогось така вже, як обвуглена. Якась така, мов знята із хреста.

— Хотіла жити, а життя не вийшло. Хотіла вмерти,— люди не дали.

—От я й дивлюсь, що в тебе ж таке личко, що в ньому наскрізь світиться душа.

—Дишканти чув я, тенори, баси, а ти співаєш — душу всю проймає. Бувають, може, й кращі голоси, але такого другого немає!.

Усе одна. Нічого їй не треба. Все їй чуже. Здоров’я теж нема.

І вже забута богом і людьми живе Маруся в захистку зими.

Отак і я, привикну, якось житиму. Ніхто і не побачить, як тужитиму.

— Кого ти любиш, Іване? Мене чи свою пам’ять? Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. А тепер моє обличчя зведене судомою болю. Вмираю від сухот.

А на Святвечір як вона сиділа, то вже од неї тіні те було.

Про пісні Марусі Чурай

Вона піснями виспівала душу. Вона пісні ці залишає нам (Іван Іскра про Марусю Чурай та її пісні).

Пісні у неї — то велика-туга, а серце в неї горде і трудне.

Її пісні — як перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот.

— Пісні мої дівочі, не вселенські. Співаю так, не вмію по-письменськи.

Вона мовчить і думає піснями. І не минають лиш її пісні.

Якби тепер, мабуть, я заспівала, було б це вже хрипіння, а не спів. Так і живу, без голосу, німа. Пісень немає — і мене нема.

Гриць Бобренко

А він такий, що він брехать не буде. Грицько був чесний, не який бабій.

Я мала, люди, сина не розпусника. Він шанував і хату, і город.

Смалив до двох, то й попалив халяви.

То те дитя й на ноги зіп'ялося, і розуму дійшло у Чураїв.

Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму. Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому.

Любив достаток і любив пісні.

Загинуть хлопці, то хоча б по-людськи. А як загинув, як загинув ти?.

Таке було гарнесеньке хлоп'ятко. Цікаве. А ласкаве, як телятко.

Ласкавий був, розгублений і добрий.

А в нього ж серце навпіл розривалось. А він Бобренко. Він же не Чурай.

Дражливий став. Ледь що, вже й суперечка.

А я такий, я матір поважаю. Я впоперек їй слова не скажу.

Та він же в світі отакий один. Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар. І що для нього гроші, мамо? Дим..

А Гриць Бобренко - з тих, що хочуть жить.

Грицько був красень, очі - як терночки....

Гриць був інакший. Щирими очима він так дивився приязно на світ! Це, Грицю, що, була твоя личина? Яку ж ти душу приховав під спід?!.

І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою.

Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка,і хтось когось в мені не впізнає.

Стара Бобренчиха

Бобренчиха не те щоб хорувала, ні, то вже вдача. Все, було, невлад, все їй не так, і чоловік, і хата.

Така була висока і цибата, як чапля з Перещепинських боліт. Все скаржилась, ходила якось боком. Кляла Бобренка на усі лади.

Було, не вип’є, бідна, і не з’їсть,— уся пішла в роботу і у злість.

Іван Іскра

Кого в цім ділі шкода, так це Івана Іскру. То - козак.

Любив же він Марусю, не дай Боже!.

Я, може, божевільним тут здаюся.

Той вершник зветься Іскрою Іваном. Йому сьогодні тяжче ніж кому.

А більш мовчить, не щедрий на слова.

Він, - каже, - хитрий, - каже, - потайний.

Не дбав я про славу, не дбав про майно,— я мушу вернутись живий до Полтави, а там хоч і вмерти, мені все одно.

Ти любиш не цю, Іване. Ти пам'ять свою кохаєш.

Прощай, Іване, найвірніший друже, шляхетна іскро вічного вогню.

Галя Вишняківна

А Галя дбала в скриню та в комору.

Такі пухкі у Галі рученята, коса білява, куца і товста. Як реп'яшки, зелені оченята і пишно закопилені вуста.

Глуха до пісні, завжди щось спротивить.

Цитати про злочин, суд, совість

...бо то не є ще доказ остаточний, якщо підсудна визнала сама.

Але ж ми іншу розглядаєм справу не як топила, а труїла як.

Хай стане совість на сторожі права.

В цих справах поруч - правда і брехня.

Не всяка ж кара має буть незбожна.

...світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?.

Воно, скажу вам, легше, як на мене, діла у битвах шаблею рішать.

Таким, которі дуже сердобольні, панове вряд, не місце у суді.

Закон є суть, тверда його основа.

Цитати про душу

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа - то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна.

Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані.

А як подумать,— що таке душа? Як той казав, це — горизонт до Вічності.

Душа шукала слова.

Цитати про запорожців, козаків

А запорожці - люди без круть-верть, все кажуть щиро на своє копито.

Не так ті кулі козаку страшні, як це щоденне пекло метушні.

Так плакати не гідно козака.

А що ж то за козак, котрий коня не має для походу?.

Цитати про Україну

Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,— оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься — Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з богом говори.

Усі віки ми чуєм брязкіт зброї, були боги в нас і були герої, який нас ворог тільки не терзав! Але говорять: «Як руїни Трої». Про Київ так ніхто ще не сказав.

У них там на Волині якісь такі плачі гіркополинні, то край такої дивної краси. А голоси, які там голоси! Але й життя там, боже, твоя воля.У них же там і сорочки, як доля.

І ось він — Київ! Возсіяв хрестами.

Пів-України — сироти козацькі. Од Лохвиці до самої Молдови, пів-України — то козацькі вдови. Дітей без мужа ставити на ноги.

Цитати про долю

Буває всяко, доля - не черінь.

І що там варт чиясь окрема доля, той тихий зойк у безмірі ночей?.

А як подумать, дівчинко моя ти, то хто із нас на світі не розп’ятий? Воно як маєш серце не з льодини, розпяття — доля кожної людини.

Цитати про життя

...як добре жити... думати про інше....

Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще нелегше — жить на дві душі!.

Життя — така велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти? .

Найтяжча кара звалася життям.

Любов любов'ю, а життя життям.

Що час летить, а треба якось жити. Любов любов'ю, а життя важке.

...смерть повсюди, а життя одне.

Жива, то якось треба жити.

В життя приходиш чистий і красивий. З життя ідеш заморений і сивий.

В житті найперше — це притомність духа, тоді і вихід знайдеться з нещасть.

— З життям то так, то гра навпереваги. Сюди-туди, не стямишся, — вже й там.

Вже й так життя, як льох без душника.

Моє життя — руйновище любові, де вже ніякий цвіт не процвіте.

Інші цитати

...стояння - діло добре загалом.

При кожнім ділі свій бабинець є.

А зілля річ, ви знаєте, капризна - тут воно чари, тут воно й трутизна.

А хто із нас, як кажуть, без гріха.

Любов - це, люди, діло неосудне.

А правда, пане, слово більмувате. Воно не бачить, хто його сказав.

То треба знать, чого іще не знаєм. То знаєм те, чого не треба знать.

Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні.

Що ж, горе горем, а війна війною.

А нащо вже тим смертникам три дні?.

А ця тюрма - оце і є свобода, бо я вже тут нічого не боюсь.

Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там.

Як не буде, не скигли, доню, то великий брид. Здушили сльози - не виходь на люди. Болить душа - не виявляй на вид.

Чурай, то так: побачив свою долю, - ось ти, ось я, тепер нас буде двоє.

Багатому і діти чорт колише, а бідному і янгол не рідня.

Як будеш так розношувати душу, вона, гляди, із совісті спаде.

Щастя треба красти.

Снує чутки нещастя, як павук.

У цьому твердому світі він, може, ніякий скраю, зате як прийде додому, - для жінки він цар і Бог (про чоловіка).

Ото женився - і все.

Вміє море взяти й поховати, ні труни не треба, ні хреста.

Не люби нікого, це біда.

Бо ж річ не в тім — женився, не женився, прийшов, пішов, забув чи не забув. А в тому річ, коли він так змінився? Чи, може, він такий і зроду був?.

Нестерпний біль пекучого прозріння!.

Нерівня душ — це гірше, ніж майна!.

Нема ж бо слави у дому сидячому.

Бо то вже так, як як пішлось на горе, то так уже і піде, як з гори.

А люди судять, їм аби причини.

Стару людину ганити негоже.

Співає кожен, хто як може. І так співає, як йому дано.

...а про любов, походи і лабети — на це дівкам не вчеплено кебети.

Дівка не галера. Тебе до неї бог не прикував.

А що хто скаже — слухай через верх.

Війні немає ні кінця ні краю. Життя ж коротке, звікував — і квит.

І сам не знаю,— щоб одну кохати, а другу в церкву до вінця вести!.

Не буде рук - обнімемось крильми.

Од бога так положено людині долиною смиренія іти.

Бог знає все. А батюшці байдуже. Хіба він правду богу передасть?.

А найстрашніше, що пече, як жога, перевертає душу від жалю: невірного, брехливого, чужого, огидного,— а я ж його люблю!.

Мовляв, чого там, діло парубоче, усі дівчата на один копил.

Який жених, такі його й бояри.

— А не дай боже так танцювать навиворіт душі!.

...бо зрада - діло темне і брудне!.

Аякже, смерть усе-таки це празник, який буває тільки раз в житті.

Спасибі вам за дерево пізнання — оце єдине, де безсилий змій.

Чого вже там ті люди не верзуть?.

Та краще вже самому задавитись, ніж дівчину побачити в петлі!.

Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні,— що помагає не вгашати духа, як не співцями створені пісні?.

Вмерти завжди встигну. А часу все одно не дожену.

Страданіє, як кажуть, возвиша.

Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.

Людину скрізь біда підстерігає.

От був народ! Що римляни, що греки. На всі віки нащадкам запасли.

Вже скільки тих віків минає, а в світі, певно, кожен знає, коли й кого там розпинали....

Велике діло — писані слова!.

Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Чим ближче до столиці, то тим міцніше люди замикаються.

Такі привітні цвинтарі бувають — шатро небес і мармур в бур’яні.

Живі живих, Марусю, убивають, а мертві зроду не зачеплять, ні.

Це тут блукають різні поторочі, а цвинтар — то вже діло не страшне. Спокійно там. Хіба що проти ночі чиясь душа крилом тебе черкне.

Колись нащадки будуть одмивати оцю печаль од крові і глупот.

Мені не треба слави, ані грошей, ані щоб сильний світу похвалив,— аби хто-небудь, мислію возросший, до мене часом слух свій прихилив.

Це — Нестор, найславетніший з дідів. Лишив нащадкам працю свою горду, бо він писав і в келії сидів....

Чи нас Господь почує усіх разом, коли так просить кожен про своє?.

У Бога смерті не благаю. Нічого, прийде і сама.

Але ж не можна людність дратувати.

Схизматики — розпечений народ.

Бо пам'ять завжди твоя.

Як не полюбиш, в мене вистачає на двох любові. Якось проживем.

Оскільки ж мир, стріляти нам не можна.

Хіба це голод? Ні. Це просто піст. На те ж воно й пилипівка.

Цитрон заморський,— гріш йому ціна, коли керсетку он яку червону дають за вузлик прілого пшона.

І кожна мить то може буть кінцем, то може буть початком перемоги.

Самотнім добре,— жодної розлуки. Сухотним добре, — гаснуть навесні.

Цитати про роман

	«Маруся Чурай» Ліни Костенко — не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це — партитура вічних мотивів духовного буття народу…»
	— Михайло Слабошпицький

	«Маруся Чурай» нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємоповязвністю, взаємопідсиленням
	— Іван Дзюба

	Гриць Бобренко воістину завис між «небом» і «землею». Маруся чи Галя, на якій треба лише одружитись і буде хороше, забезпечене життя —ось його цілком реальний вибір. І, зрештою, «земне» тяжіння бере гору,— перед нами постає драма людини, яка не відбулася.
	— Володимир Панченко