Маріза Шуазі
Маріза Шуазі (фр. Maryse Choisy; (1903–1979) — французька філософська письменниця, журналістка та засновниця журналу Psyché.
Маріза Шуазі |
Про Марізу Шуазі
ред.Виняткового брехуна в житті назвемо авантюристом і шукачем пригод. Виняткового брехуна в літературі назвемо талановитим вигадником і захопливим фантазером. Маріза Шуазі була винятковою ошуканкою – і в житті, й у літературі[1]. — З есею «Маріза Шуазі//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
— Ганна Улюра |
Вона не пише нарис про мораль. Її цікавить психоаналітичний підхід до соціальної проблеми. І повії, і їхні клієнти страждають на певний невроз, їх треба лікувати, відновлюючи як об’єкт гуманної опіки, а не порожньо моралізувати. У Шуазі з фройдівським психоаналізом особливі стосунки, а «Місяць серед дівок» в англійському перекладі просто назвали «Психоаналіз і проституція»[2]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
«Місяць серед дівок» «вистрелив». І наступного року, 1929-го, вона видає «Місяць серед чоловіків». Тим у кого досі щелепа залишалася на місці, настав час її підтримати. Шуазі місяць прожила серед монахів на Афоні[2]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
На Афон жінкам зась. Тому авторка не просто переодяглася в чоловіка, а довго тренувала пластику, вивчала вокал і консультувалася з косметологами. Колись у дитинстві вона займалась сучасними танцями (разом із юною Айседорою Дункан, до речі), тепер уміння керувати своїм тілом стали в пригоді. Та Шуазі пішла ще далі. За допомогою першої в світі пластичної хірургині письменниця видалила собі обидві груді. (Ви досі думаєте, що віддаєтеся своїй роботі на сто відсотків?) Тепер її було не відрізнити від юнака. І на Афоні її прийняли[2]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
Книжка про монахів на позір мало різнилася від книжки про проституток. І сексуальні сценарії описувались подібні, й домагались Шуазі не менш активно. Новинка всіх шалено обурила, особливо величезну «білу» російську діаспору у Франції, яка опікувалась ідеєю відродження православного чернецтва[2]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
1930-го виходить «Любов у в’язницях» про гомосексуальні зв’язки в місцях позбавлення волі й акти зґвалтування з боку поліції та охоронців. Теж репортаж-занурення. Шуазі стала ув’язненою жінкою на місяць. А далі один за одним пішли нариси «Місяць у базарному звіринці» й «Місяць серед депутатів-парламентарів»[2]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
Шуазі вигадала напрям міжвоєнного мистецтва, що називається сюрідеалізм (сюрреалізм її не влаштовував категорично). У його філософії точка злиття матерії та ідеалу – це момент потягу – момент бажання. «Я художник, я так хочу бачити», якщо коротко[2]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
Питання про походження Марізі завжди боліло, і 1927 року вона сіла на потяг до Відня і рвонула до Зигмунда Фройда: шукати батьків у собі. На одному з трьох-чотирьох сеансів Фройд сказав: «То ви незаконне дитя тітки Анни!» Після цього Маріза покинула лікування психоаналізом більш як на двадцять років – занурення надто її шокувало. Варто, однак, зазначити, що потужною і авторитетною популяризаторкою психоаналізу у післявоєнній Франції стала саме вона[3]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
Так виглядає вища справедливість для найуспішніших ошуканців у літературі. Жінка, яка все життя шукала собі пригод, родить дитя, яке підхоплює її складну роботу. Ми називаємо таких авантюристами й фантазерами. Їх можна назвати марізами шуазі навіть попри те, що за півстоліття по смерті цієї мегавідомої репортерки її ім’я мало кому що скаже. І це нарешті буде правда[3]. — З есею «Маріза Шуазі» |
|||||
— Ганна Улюра |
Примітки
ред.- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 239
- ↑ а б в г д е Ніч на Венері, 2020, с. 240
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 241
Джерела
ред.- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5