Моя автобіографія

«Моя автобіографія» — усмішка Остапа Вишні, яка в гумористичній формі розкриває фактори формування митця. У назві твору використано тавтологію.

Цитати

Головну ролю в формації майбутнього письменника відограє взагалі природа, а в українського письменника — картопля, коноплі, бур'яни. Коли є в хлопчика чи в дівчини нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплі — амба! То вже так і знайте, що на письменника воно піде.

Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради в університет, а з університету в Центральну Раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори, з зборів у Центральну Раду, з Центральної Ради на з'їзд, із з'їзда на конференцію, з конференції в Центральну Раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в Університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають, — там і я! Де говорять, — там і я! Де засідають, — там і я. Державний муж, — одне слово!

Часто мене запитують, де я мову свою взяв. Мову свою я взяв з маминої циці. Це — невичерпане джерело мовне. Зверніть увагу на це, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати. Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Є. Кримського та Модеста Пилиповича Левицького, що з ними я мав щасливу нагоду працювати і про яких я завжди згадую з почуттям глибокої подяки.

Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні мі-ці, а в квітні місяці 1921 р. почав я працювати у «Вістях» з Вас. Блакитним. У «Вістях» почав я працювати за перекладача. Робота серйозна, робота відповідальна, робота тяжка, бо доводилося таки як слід пріти над газетними отими перекладами. Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі: — Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!! А потім — письменником можна бути. Он скільки письменників ріжних є, а я ще не письменник.

Кваліфікації, думаю собі, в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, думаю собі, робитиму. Зробився я Остапом Вишнею, та й почав писати. Сиджу собі, та й пишу. Робити більше нічого, папір є, робота не важка — не те, що там шість годин у яку-небудь книгу рахунки записувати. Спочатку було тяжкувато, бо папір попервах був поганкуватий і чорнило не дуже добре, та й олівці часто ламались, а потім, як «Книгоспілка» взялась постачати добре канцприладдя — стало легше. Уже й промокачка появилася, вже не доводиться тобі твори до стінки ліпити, щоб не розмазувалося, — твори кращими виходять, чепурнішими.

Як я ставлюся до теперішніх літературних організацій? Ставлюся. Ставлюся я до «Вапліте», до «Плугу», до «ВУСПП», до «Молодняка», до «Марсу», до «Неокласиків», до «Бумерангу» (чи як він там зветься.. .). До всіх ставлюся.

Із теперішніх письменників більше від усіх я люблю Хвильового й Досвітнього. Якби ви знали, які це прекрасні письменники! Як з ними хорошо на полюванні! Коли ранок, коли над ліманом срібний туман устає, коли сидиш у ямці й очі твої плавають у тумані, вишукуючи десь аж он там чорну крапку з чиряти або з криженя. Ах! А праворуч од тебе Хвильовий, а ліворуч од тебе Досвітній. Як їх не любить?! І коли вони, — ні Хвильовий, ні Досвітній, — ніколи не говорять про літературу. А решта всі — хороші письменники — так тільки ж вони ввесь час про літературу, і стрілять не вміють. Я й їх люблю, тільки менше. Із старих письменників мені подобаються: Нестор Літописець та Остромир.

Як ставлюся до театрів? Я їх люблю. Я люблю березільців, франківців, одещан, заньківчан... Я всіх люблю. Я навіть оперу українську люблю. Слово чести. І якби, приміром, оперові директора любили свої опери так, як я їх люблю — у нас би, не вважаючи на те, що так багато в нас є оперових директорів і відділ мистецтв, — у нас би, їй-Богу, була українська опера. Бо я знаю, що театр — це велике знаряддя, а коли він велике знаряддя, то треба дуже великого на директорів знаряддя, щоб театр був великим знаряддям.

P.S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію... А так сам зробиш, — знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть.

Джерела

• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3