Остап Вишня

Остап Вишня (Губенко Павло Михайлович, 1 (13) листопада 1889, хутір Чечва, Сумська область — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст.

Остап Вишня

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш — і ростеш собі помаленьку. — «Моя автобіографія»

Іноді мале туди стромляє свою пичку, куди йому зовсім не слід. — «Чуда́ка, їй-богу!»

Співать — це обов'язково, як дихати. — «Як ми колись учились»

(…) Славний Київ, хароший Київ! Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять Бога за його. — «Київ»

Крим! Легко сказати — Крим, а от як його вам описати так, щоб ви зразу відчули, що воно за країна така отой Крим, що про його й легенди, й пісні, й перекази, що до його з усіх країв світу білого ідуть і їдуть, щоб хоч одним на його оком глянути, щоб хоч раз його повітрям дихнути, щоб підставити хоч на хвилину своє анемічне тіло під палюче й цілюще проміння його гарячого сонця… Як?! Цілий, може, натовп учених, цілі, може, століття силу-силенну й тонких, і товстих книг про його понаписували, музеї по всіх кримських містах позасновували, а вам — я знаю! — вам щоб усе зразу, як на долоні: щоб і історія, і географія, і етнографія… Щоб і флора, й фауна… — «Крим»

(…) Барвінок у Криму росте. Та такий рясний та хороший… Якби місцеве населення вивчити пісні: Зелененький барвіночку, Стелися низенько, А ти, милий, чорнобривий, Присунься близенько, — всі б дані були за приєднання Криму до України. Спорідненість культур — і кришка! Без нікоторого імперіалізму — на законній підставі! — «Крим»

Оті дурні, що кричать «націоналіст!», не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу!

Думи мої, думи мої...

26 листопада, 50. Не подумайте, що я не визнаю N за мовознавця! Визнаю! Але — щоб мене тут грім убив! — не знає N духу української мови, її аромату, її душевно ніжного-ніжного трембітотону, її колискової душі, чебрецевих її пахощів, її тремтіння, її шелестіння, її бриніння... Отого, що мати над колискою: Люлі-люлі, люлечки, Шовковії вервечки... Не з написаної вдома з фольклорних матеріалів лекції, що перед студентами басом: Мальовані бильця Пішли до Кирильця... А з материних уст... Коли мати, над колискою схилившись, сумними очима на майбутнього академіка, стомлена, дивиться та: Ой ну, котку, котів два Сірі, білі обидва... Отакий академік знатиме аромат рідної мови...

Про Остапа Вишню

	...феномен Вишні слід пам'ятати й цінувати, бо хтозна, можливо, «бацили сміху», які до нього розсівали Котляревський та Руданський, а після — Глазовий і Лесь Подерв'янський, і несуть справжнє ДНК нашої веселої нації, котру не зламають сто тисяч перешкод.
	— Ростислав Семків

Джерела

• Вишня Остап. Вишневі усмішки. Заборонені твори [Текст] / укл., прим. і передм. С. А. Гальченка. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. — 384 с. — ISBN 978-966-14-0911-7
• Ростислав Семків. Пригоди української літератури (від романтизму до постмодернізму).. — Київ: Темпора, 2023. — 688 с. — ISBN 978-617-569-634-7