Микола Хвильовий

Мико́ла Григо́рович Хвильови́й (справжнє прізвище: Фітільов; 1893–1933) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Микола Хвильовий

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

А

Азіатський ренесанс — це епоха європейського відродження плюс незрівняне, бадьоре й радісне грецько-римське мистецтво. — «Камо грядеши»

Б

Без російського диригента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку. Він ніяк не може втямити, бо він боїться — дерзать! — «Думки проти течії»

В

Ви питаєте, яка Європа? Беріть яку хочете: «минулу — сучасну, буржуазну — пролетарську, вічну — мінливу». Бо і справді: Гамлети, Дон-Жуани чи то Тартюфи були в минулому, але вони є і в сучасному, були вони буржуазні, але вони є і пролетарські, можете їх уважати «вічними», але вони будуть і «мінливі». — «Думки проти течії»

Всі ці літературні всеукраїнські ЦК зовсім непотрібні для письменника. Справа не в літературному ЦК, а в літературі. — «Думки проти течії»

Г

Геть від Москви! Дайош Європу!

Голод — явище свідомо організоване. Голод і розруха — хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою. Зрозумійте мене, будьте на часинку «єретиками». Колізія тільки починається. Ця сталінська п’ятирічка — тільки третій акт нашої драми. Два маємо ще попереду. Але чи вистачить на них навіть нашого залізного терпіння? Хтось напевне знайдеться відважний, хтось перший крикне: «Годі! Завісу!». — за два тижні до смерті в розмові з друзями весною 1933 року

Д

…Дивлюсь на дорогу. На дорозі порожньо, і я думаю про небуття: коли дорога відходить, тоді щось відходить, кудись відходить

Досить «фільствувати» — «дайош» свій власний розум! Коли ми беремо курс на західноєвропейське письменство, то не з метою припрягти своє мистецтво до якогось нового заднього воза, а з метою освіжити його від задушливої атмосфери позадництва. В Європу ми поїдемо учитись, але з затаєнною думкою — за кілька років горіти надзвичайним світлом. Чуєте, москвофіли з московських задрипанок, чого ми хочемо? Отже — смерть достоєвщині! «Дайош» культурний ренесанс! — «Апологети писаризму»

Є

Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив «на закаті», не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д. — «Камо грядеши»

З

За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену. — «Листи»

І

Ідея відродження моєї нації нічого не має спільного з національною романтикою. — «Вальдшнепи»

Й

Його комуністична партія потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собі «собірателя землі руської»... — «Вальдшнепи»

К

(…) красивих рухів у нас не буде (…). За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем

М

(…) майбутнє не в обмашиненні життя, а в притягненні природи до машини

Ми розуміємо Європу теж як психологічну категорію, яка виганяє людськість із «Просвіти» на великий тракт прогресу. — «Камо грядеши»

Митцем взагалі може бути тільки виключно яскрава індивідуальність... — «Камо грядеши»

Митцем треба народитися... — «Камо грядеши»

Міщанство — завжди міщанство і завжди йому одна ціна. — «Думки проти течії»

Н

Національне відродження робить чудеса, і нація прискореним темпом підходить до свого золотого віку. — «Україна чи Малоросія»

Нове мистецтво утворюють робітники і селяни. Тільки з умовою: вони мусять бути інтелектуально розвиненими, талановитими, геніальними людьми. Хто цього не розуміє — той дурень. — «Камо грядеши»

О

Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й вичерпати своє національне (не націоналістичне) офарблення. — «Думки проти течії»

Отже, гряде могутній азіатський ренесанс у мистецтві, і його предтечами є ми, «олімпійці». — «Камо грядеши»

П

По-перше, не треба повторюватись, по-друге — не треба чіпати дрібничок.

Р

Романтика вітаїзму... це мистецтво першого періоду азіатського ренесансу. З України воно мусить перекинутися у всі частини світу... — «Камо грядеши»

Романтику вітаїзму утворюють не «енки», а комунари. Вона, як і всяке мистецтво, для розвинених інтелектів.

Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна. — «Апологети писаризму»

Т

Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху. — «Солонський яр»

Треба негайно на настирливе запитання «Європа чи Просвіта?», відповісти: — «Європа». — «Камо грядеши»

Треба негайно «одшити» — або принаймні поставити на своє місце різних писак, що, вміючи сяк-так зробити репортерську замітку, тикають свого носа в мистецтво й — більше того — намагаються керувати ним. — «Камо грядеши»

У

[...] Україна буде доти пляцдармом для контрреволюції, доки не пройде той природний етап, який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав. — «Україна чи Малоросія»

Українська економіка — не російська економіка і не може бути такою хоч би тому, що оскільки українська культура, виростаючи з своєї економіки, зворотньо впливає на останню, остільки і наша економіка набирає специфічних форм і характеру. Словом, Союз все-таки залишається Союзом і Україна є самостійна одиниця. [...] Малоросія вже одійшла «в область преданія». [...] Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна. — «Апологети писаризму»

Українська інтелігенція відчуває, що в масі вона не здібна побороти в собі рабську природу, яка північну культуру завжди обожнювала і тим не давала можливості Україні виявити свій національний геній. — «Україна чи Малоросія»

Х

Хіба тебе не захоплює сьогодні хоч би та ж ідея відродження твоєї нації? — «Вальдшнепи»

Хіба це не вона та типова українська жінка, що, так ганебно випровадивши синів Тараса Бульби на Запорізьку Січ, пішла плодити безвольних людей? — «Вальдшнепи»

Ц

Це - європейський інтелігент у найкращому розумінні цього слова. Це, коли хочете, — знайомий нам чорнокнижник із Вюртемберга, що показав нам грандіозну цивілізацію і відкрив перед нами безмежні перспективи. Це доктор Фауст, коли розуміти його як допитливий людський дух. — «Думки проти течії»

Ч

Чому ми нарешті не соромимось проїдати тут народні гроші саме в той час, коли навкруги нас люди живуть у неможливих злиднях... — «Вальдшнепи»

Щ

Що ж тоді: — Європа чи «Просвіта»? Для мистецтва — тільки — Європа. — «Камо грядеши»

Я

«Я — чекіст, але я і —людина» — «Я (Романтика)»

З листів

І справді: при всій своїй нормальності я все-таки, коли провіряю себе, трошки психічно ненормальний — лист до М. Зерова

Ми написали «зречення»? Написали. Чого ж іще від нас вимагають? Лизати задницю, чи що? Що ж до «Вальдшнепів», то я певний, що, не будь їх, все одно щось найшли б і припрягли б мені. — з листа до Михайла Ялового з-за кордону, лютий 1928 року

Почуття самокритики не завше скеровує на правдивий шлях, цим і пояснюється почасти те, що я мало пишу (властиво багато знищую) — лист до М. Зерова

Словом, достоєвщина, патологія, але застрелитися я ніяк не можу. Два рази ходив у поле, але обидва рази повертався живим і невредимим: очевидно, боягуз я великий, нікчема — лист до М. Зерова

Про Миколу Хвильового

	Він вважав себе романтиком. Проте його романтизм увійшов у конфлікт з неромантичним часом. Нова економічна політика принесла згасання революційних ілюзій (у тих, хто їх мав). Кристалізація сталінської диктатури вимагала переродження вчорашніх «борців за народну справу» у слухняних бюрократів. Становлення ідеологічного і політичного монізму, утвердження «єдиної та неподільної» більшовицької, червоної, але таки імперії, девальвувало декларації про національне відродження навіть в обмежених рамках офіційної політики коренізації. — «Фатальна амбівалентність (Микола Хвильовий у світлі документів ГПУ)»
	— Юрій Шаповал

Пруст показує нам, як народжується письменник, Хвильовий показує, як народжується кат. — Це твір-шок [«Я (Романтика»)]... Умовно можна назвати його експресіонистичним, але внутрішній монолог чекіста, від імені якого написано оповідання, надто раціональний — навіть у кульмінаційну мить, коли він розстрілює свою матір. (там же)

	Улас Самчук мотивував самогубство Хвильового так: «... Це був останній з могікан одної ідеї, за яку він сам себе покарав розстрілом». На думку Юрія Шевельова (Шереха), «людину-Хвильового знищив сам Хвильовий, для якого і так виходу не було, мистця знищено кілька років перед тим, як знищено Довженка й тисячі інших. З того, що вони могли сказати, — вони тільки почали говорити, з того, що вони могли створити, — вони створили тільки обіцянку своїх можливостей». — «Фатальна амбівалентність (Микола Хвильовий у світлі документів ГПУ)»
	— Юрій Шаповал

	Хвильового-прозаїка наслідували. Його вплив на молоду українську прозу в 1924-1925 рр. був цілком очевидним. Надто яскравим, несподіваним був стиль прозаїка Миколи Хвильового! Критики шукали аналогій — і згадувалипро Бориса Пільняка йколо письменників із петроградської групи «Серапіонові брати», про М. Коцюбинського й В. Винниченка. І навіть про Гофмана та Гоголя... М. Хвильовий давав підстави для порівнянь і зіставлень: тепер би сказали, що його проза — наскрізь інтертекстуальна. В ній є чимало ремінісценцій — і є гра з ремінісценціями. Недарма ж одну з новел він назвав зовсім «по-гоголівськи» — «Арабески»; недарма одному з героїв роману «Вальдшнепи» дав ім'я Дмитрій Карамазов; недарма служниця у цьому ж романі мовби «переселилася» з неовели М Коцюбинського «Сміх»... — «Хвильовий: історія ілюзій і прозрінь»
	— Володимир Панченко

	Як би не розв'язувати «загадки Хвильового» і його наглої смерти, розв'язка буде проста. Загадка смерти в цім випадку була й загадкою життя. Хоч би він навіть сам натиснув курок револьвера, зброю вложила йому до рук та сама, «велетенська, фатальна» сила — як він її звав — яка нищила його за життя, яка забила Чупринку і Міхновського, звела в ранню могилу Шевченка і П.Грабовського, зробила божевільним Гоголя, минаючи масу інших «незваних вояків» пера: — Москва. — «Микола Хвильовий». Вперше опубліковано: Вісник. - 1933. - № 7-8.
	— Дмитро Донцов

Див. також

• Я (Романтика)

Джерела

• Ростислав Семків. Пригоди української літератури (від романтизму до постмодернізму).. — Київ: Темпора, 2023. — 688 с. — ISBN 978-617-569-634-7
• Хвильовий М.. Арабески Миколи Хвильового: оповідання та новели / Микола Хвильовий. — К.: Грані-Т, 2010. — 160 с. — ISBN 978-966-465-290-9
• Хвильовий М.. Санаторійна зона: Повісті, оповідання, роман / Передмова, примітки М. Г. Жулинського; Худож.-оформлювач Б. П. Бублик. — Харків: Фоліо, 2010. — 506 с. — (Укр. літ-ра. Колекція). — ISBN 978-966-03-4688-8
• Юрій Шаповал. Полювання на Вальдшнепа. Розсекречений Микола Хвильовий. — Київ: Темпора, 2009. — 296 с. — ISBN 978-966-820-185-1