Оснач Сергій Григорович

Сергі́й Григо́рович Осна́ч — український громадський діяч, член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, активіст Громадянського руху «Відсіч», співкоординатор ініціативи «Бойкот російського кіно»[1][2][3][4][5][6].

Оснач Сергій Григорович

Цитати

ред.
  •  

Мова та історична пам'ять — дві взаємопов'язані складові ідентичності. Якщо ідентичність народу розмита, є ризик хибного ототожнення себе з іншим народом. Це рано чи пізно призводить до спалахів сепаратизму всередині країни та зазіхань ззовні[1].

  •  

Для агресора російськомовність місцевих мешканців — чудовий привід вважати їх своїми співвітчизниками, а загарбану землю — своєю. До того ж, території, де рівень патріотизму є меншим, а приязність до агресора — більшою, легше захопити й утримати[1].

  •  

Українська мова захищає Україну від російської агресії та окупації. А от російська мова — це як запрошення для російських загарбників[1].

  •  

Доки Україна плекатиме двомовність, доти вона залишатиметься об'єктом російського впливу, зазіхань і агресії[1].

  •  

Україна має докорінно переглянути свою мовну політику і розпочати активне поширення та популяризацію української мови по всій території України. Адже саме українська мова є запорукою безпеки України та самозбереження нації. Україна не має боятись протестів певних верств, а сміливо впроваджувати українську мову в усі сфери життя. Якщо громадянам пояснити, що українізація потрібна для їхньої ж безпеки, для інформаційного захисту країни, то вони це сприймуть. А громадяни, нелояльні до української мови, ніколи не будуть лояльні й до самої України. Адже мова — це її суть[1].

  •  

В Європі застосування державної мови регулюється переважно окремим законом. Є закон про державну мову, є закон про застосування мов національних меншин. Це важливо, тому що якщо закон окремо регулює застосування державної мови, то це не применшує її статус і усуває можливі мовні суперечності[7].

  •  

Філософія нашого законопроекту наступна: захистити право громадян на отримання інформації, послуг, освіти державною мовою. Це один принцип. І другий — захистити український інформаційно-культурний простір, тому що домінування мов іншої держави в інформаційно-культурному просторі вже призвело до трагічних наслідків на сході України та в Криму. Ми маємо це припинити[7]. — Про громадський законопроект про мову 5670.

  •  

Ми маємо дуже наочний приклад Криму, окупованої частини Донбасу, щоб зрозуміти, що мова – це не просто питання і забаганка філологів, письменників і предмет інтересу цих людей. Мова – це питання національної безпеки, чинник єднання української держави, нації. Держава мусить піднести українську мову на той рівень, щоб вона була пріоритетною[8].

  •  

Річ у тім, що людина, яка говорить українською, або лояльна до української, вона більше асоціює себе з українським народом, культурою, етносом. Втрата мови – так би мовити перший крок до втрати ідентичності[8].

  •  

Питання статусу російської мови — це питання скоріше вже для соціологів, які досліджують певні тенденції, це питання вже неактуальне. Українська мова державна, це закріплено Конституцією. 70% українців вважають, що на всій території України або в тих місцевостях, де поширена українська мова, держслужбовці, надавачі послуг і продавці мають відповідати українською на українську. Це одна з головних тез. Якщо клієнт, покупець, споживач звертається іншою мовою, ніж державною, надавач послуг за законопроектом, який ми розробили, може надавати ці послуги мовою клієнта[8].

  •  

З одного боку, люди підтримують відродження вжитку української мови, але з іншого боку – є певна мовна інерція. Люди, особливо це стосується великих міст – продовжують вживати російську, і люди, які потрапляють до цих середовищ, також мусять переходити на російську мову. Це знову ж таки підтверджують дослідження, які показують, що вдома українську вживають 50%, а на роботі чи в спілкуванні з колегами і друзями – лише 39%. Це тривожний показник того, що українська мова не має належного становища, права україномовних громадян порушені. І, безперечно, це треба врегулювати законодавчо[8].

Примітки

ред.