Пачовський Василь Миколайович

Пачовський Василь Миколайович (12 січня 1878, Жуличі — 5 квітня 1942, Львів) — український поет, історіософ і мислитель.

Пачовський Василь Миколайович

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Зі статті «Таїнство Різдва Христового»//Газета «Діло», 7 січня 1939 року

Різдво Христове є найбільшим в році святом в противенстві до Московщини, де найвище ставиться Воскресення Христове. У Христовому Різдві проявлявся словом і ділом, словесністю та маґічними актами цілий образ багатства, щастя, миру й супокою українського світу. Кожний господар старався у свому домі та на свому дворі заворожити це багатство і щастя на цілий найближчий рік. Тимто навечеря Різдва зветься тайною, божою святою вечерею; того дня відкривається святошна дія тої містерії вже зранку завдяки новому, чистому новорічному вогневі з дванацяти полін, призби раних за 12 днів для дванацяти страв, приладжуваних, на вечерю у Свят-Вечір.

На Гуцульщині приладжують тих страв 12, а в Самбірщині 9, всі вони представляють головніші рослини поля та огороду і мають архаїчний характер. Того дня все мусить бути дома, на своїм місці, всі мусять помиритися з ворогами, всі члени родини мусять бути у зборі. Свята, богата вечеря («богата кутя») стає джерелом маґічної сили, щоб утворити нове багатство в новому році, та відвернути всяку противну силу.

Під вечір господар приносить до хати сніп немолоченого збіжжя, званий «дідух» і ставить його на покуті. Сіно і солому стелить під столом і на столі, де кладе на чотири роги часник охоронне зілля від всякого зла. Сніп звязує перевеслом, або залізним ланцюгом. На стіл кладе дитина як «невинна душа» спечені хліби й колачі. З кожної страви набирає по 2–3 ложки господар у корито, домішує муки і соли та виносить до худоби, яку благословить хлібом, маже їй хрестик медом поміж очима та дає їй покушати святої вечері. Потім худоба дістає кращу пашу, бо в цю ніч вона бесідує з Богом, а як господар не дає їй добре їсти, вона плаче.

Потім господар сам, або з родиною з новоспеченим хлібом, медом, маком та водою обходить усе обійстя, деколи й поле, стайні, комори та обкурює їх від нечистої сили. Господиня набирає в полумиску трохи з девяти страв, ставить на верх колач, кубок з медом і кубок з водою, горіхів та яблук і передає господареві, який бере миску в одну, сокиру в другу руку і виходить на подвіря. Там він викручується з тою вечерою за сонцем і тричі кличе звірів, бурю, мороз та чарівників на вечерю потім обертається у другий бік і йде до хати, не оглядаючись на вечерю.

Вечеря починається так: господиня накладає до миски страви, кладе перший хліб, приліплює засвічену свічку – кладе миску на полотно і подає господареві. Він обходить з тою мискою тричі хату, за сонцем, ставить миску і молиться Богу з домашніми. Опісля бере миску і закликає стільки померших душ на тайну вечерю, скільки в полотні є дірочок. За цим словом усі засідають до вечері, не тільки родина, але й челядь та бідні сусіди, що не мають з чого зладити вечері.

Господар, засівши до вечері, набирає ложку пшеничної куті і тричі кидає нею до стелі, заклинаючи за першим разом ягнята словом: пора!, за другим разом телята словом: шкне!, за третім разом бджоли, які слідить ро ями по зернятках пшениці приліплених до стелі. Починаючи їсти, господар примовляє до жінки, дітей та челяди, але всі їдять вечерю мовчки. По вечері розносять страви по рідних, кумах та до баби-повитухи. Ранком привозять до хати якусь худобу на щастя.

Увечір першого, або другого дня починають свій обхід колядники, який тягнеться місцями до Водохрищ, а їх завданням є «розвеселити дім». В основі їх обряду було поздоровлення і звеличання старого господарського ладу перед розселенням, та до нього прилучилися запозичення з балкан.-романських сатурналій і новорічних свят римського походження, де відбувалися обходи маскованих, танці, співи і поздоровлення. На це вказує назва начальника колядників «береза»; по румунськи «бреза», болгарському «брезня» – маска. Румунський бреза має дійсно маску кози, вовка, птаха. Наш «береза» не маскується, але виступає у виверненім назверх кожусі як «коза», що танцює під музику, потішаючи публику незручністю.

Супроти тої давньої народньої коляди, що походила з дохристіянської доби і стала складовою частиною побуту православного світу виступила нова церковна коляда, витворена церковниками XVII і XVIII вв., коли унія привела з собою чимало перемін в обряді і побуті. Боротьба між обома родами коляд, між давніми і новими скінчилася прийняттям дрібних мотивів з церковного стиха, як; «Господь кличе господара на пораду, оре його ниву, а Богородиця їсти носить, або пере ризи біля криниці, а святі для господаря служать службу».

Теми розведені в колядках і щедрівках звернули увагу всіх дослідників своєю оригінальністю, бо вони єдині у свому роді у слявянському і світовому фолькльорі. Найстарші мотиви сягають ще індійської прабатьківщини про світове дерево і три птахи, символи святої Трійці, що творить небо і землю та виносять з моря пожитки потрібні для життя. Вони збереглися в горах на консервативній Лемківщииі. Тих трьох птахів заступають пізніше брати товариші: сонце, місяць і дощик, а їх згодом заступають св. Микола, Юрій та Петро або сам Господь.

З поезії

Усміхається весь світ!.. Сад жемчужиться росою, Як ходжу я із тобою, Як ходжу я ніч і день; Нам щебечуть соловії, Розвиваються лелії, Квіти сиплються з вишень!.. — «Ой, щебечуть соловії…»

Тим, що упали! (1919)

І будете в шумі гір Лежать під омофором зір, А Ваші імена в огні Горітимуть на вершині, О Ви, благословенні! І в кождий день, і в кождий час Вас буде кликать кождий з нас! І буде бити в ясний дзвін Ваш дух грядучим навзамін – О Ви, благословенні! І будуть йти до Вас з верхів, І з долів люде дальших днів - І будуть цілувати пил, І скорб, і сум німих могил: О Ви, благословенні! . — «Стрілець», часопис для українського війська.

Джерела

• Чари ночі. Українська любовна лірика. — Харків: Фоліо, 2015. — 254 с. — ISBN 978-966-03-4568-3