Музей покинутих секретів
«Музей покинутих секретів» — роман української письменниці Оксани Забужко, вперше виданий у 2009 році. Цей роман визнано українською та зарубіжною критикою за один із найважливіших у літературі Східної Європи після падіння комунізму.[1][2]
Цитати
ред....в глибині душі мій батько завжди знав за собою, наче потаємну стидку недугу, оцю саму хай їй абищо, «гамлетівську-нездатність-до-рішучих-дій-при-виді-торжествуючого-зла», — і вона-то й штовхнула його, коли зло проїхалося можновладним тараном майже впритул, замість відсторонитися, — ринутися навперейми, і потім знову й знову кидатися під колеса тої самої машини, щоразу повторно відвойовуючи в себе самого право на самоповагу...[4] |
...соціалізм з людським обличчям, що в перекладі на нормальну мову означає — якщо дуже хотілося жити, вибір був...[5] — про вибір пристосуванців. |
Звідтоді я вірю загубленим дрібничкам — далеко більше, ніж готовим історіям, які хтось для мене вже обпатрав, засмажив, заправив і подав на стіл. Я вірю зацілілим жестам і позначкам на книгах, незумисно підловленим на аматорських знімках мімічним гримаскам і неправильно надгризеним мундштукам: я — детектив Коломбо початку нового століття (не смійся, будь ласка!).[6] |
Все вкупі робило враження розмови з душевнохворим, при якій не смієш викликати санітарів, бо знаєш, що головний лікар божевільний сам...[8] |
Натомість безтямним, ведмедячим ривком зненацька згріб їх усіх за плечі докупи, наче зібрався танцювати з ними тут у цім гробівці аркана — древнього танцю, танцю воїнів, де єдине багатоголове тіло мчить замкненим колом, і ноги з одностайною силою вдаряють у землю, швидше й швидше розганяється верва, руки на плечах, плече до плеча, вічний чоловічий танець мого народу, що від доби татарських набігів нелюдським зусиллям держить на своїй землі коло, яке йому раз у раз рвуть із муками і кров'ю, і знов треба мук і крови, щоб його відновити, щоб стягтися на силі й тупнути в землю: моя! не віддам!.. — ось наше коло, ну от ми й разом, моя дівчинко, оце він і є, наш з тобою весільний танець <...> ми знайшли свою музику...[10] |
Ленін зробив геніальне відкриття: не ідеологія є «матеріальною силою» — а політтехнологія! .[11] — репліка Вадима |
Всякий ф а х і в е ц ь і починається з моменту, коли він навчається відчувати опір матеріалу. <...> Партачі вони, Вадиме. Твої фахівці. Лялькарі, тандета.[12] |
Ну, здрастуй. Ти мене чуєш? Чи ти хоч здогадуєшся, там, у мені, скільком людям довелося попрацювати — і то як! — щоб викликати тебе з того кінця тунелю?..[13] |
Український характер, ми ж усі такі... Доки не перейде межа нагину. А тоді вже все — одрізано: віл став, і вже хрін нагнеш. [14] |
Про книгу
ред....цілком вигаданими в романі є тільки персонажі. Все, що з ними відбувається, дійсно відбувалося в свій час із різними людьми. І може відбутися ще. Власне, це й зветься реальністю[15] |
|||||
| — Оксана Забужко |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Видавництво komorabooks.com
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 832
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 5
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 37
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 46
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 52
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 186
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 280
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 532
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 572-573
- ↑ а б Музей покинутих секретів, 2015, с. 585
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 622-623
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 801
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 815
- ↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 822
Джерела
ред.
- Оксана Забужко. Музей покинутих секретів. — Київ: Комора, 2015. — 832 с. — ISBN 978-617-7286-02-7