Прохасько Юрій Богданович

Прохасько Юрій Богданович  (1970, Івано-Франківськ)— український літературознавець, есеїст, публіцист, перекладач. Брат письменника Тараса Прохаська.

Юрко Прохасько

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Співзасновник і викладач Львівського психоаналітичного інституту (2010). Член Українського ПЕН.

Цитати

Йозеф Рот мене навчив, що під час перекладу може відбутися велика переоцінка і зміна ставлення. Бо коли берешся за переклад з певних, скажімо, ідеалістичних, або інтелектуальних міркувань, то під час перекладу може статися щось значно глибше, ніж під час читання.

Мені здається, правда така: життя і світ сповнені нерозв’язних суперечностей – апорій. Так само мова є сповнена нерозв’язних суперечностей; так само – переклад. Для мене перекладацька зрілість полягає у вмінні поводитися з компромісами. Тобто врешті намагатися знайти таку мову перекладу, яка буде пробувати говорити мовою оригіналу(мовою мови, якою цей твір був написаний) і, водночас, не створювати відчуття відчуження.

Ми тепер перебуваємо в такій мовній ситуації, коли з наявних ресурсів та частин потрібно створити новий синтез. Йдеться не лише про центральноукраїнську та галицьку. Йдеться про зміну погляду: викинути з голови трактування мови як класифікацію архаїзмів, діалектизмів тощо. Натомість почати дивитися на всю мову як на величезне джерело збагачення, яким можна послуговуватися у перекладах, де завжди йдеться про спробу вдихнути нове життя.

Мій перекладацький радикалізм полягає в умінні обходитися з компромісами, в знаходженні доброї пропорції чужості – так, аби її не було відчутно. Моїм ідеалом є стан, коли та чужість входить у свідомість читача непомітно, коли він не перечіпається через неї оком, вухом та язиком.

Найбільша сила української літератури ХХ ст. – в її поезії, але перекладати цю поезію так, аби стало зрозуміло, яка вона – майже непосильне завдання. Тож невідомою в світі залишається найвартісніша, найпромовистіша частка української літератури.

Переклад (навіть коли він доволі хвацький, різкий, непритишений) ніколи не має виламуватись інтенційно – щоб, взявши оригінал, завжди можна було пояснити, чому так. Перекладач не мусить мати універсальної теорії, але мусить вміти пояснити, чому він так зробив. Мусить бути чутливим до казуїстики, до окремих випадків, мати величезний внутрішній реєстр відчувань, репертуар душевний і словесний, могти втілити реєстр у переклад. Це – ядро моєї перекладацької доктрини.

Переклад – це мистецтво компромісів. Цим він мені й подобається, і цього він мене навчив.

Перекладати я почав у вісімнадцять років – дуже рано. Тоді мені йшлось про одне: не тріснути зсередини. Для мене стало великим заскоченням, що Тарас почав писати — хоча цього слід було сподіватися, бо я знав його, зрештою, не перший день. Але коли я читав його тексти, в мене складалося враження: те, що я хотів написати, і так, як я хотів написати, він вже написав. Це стало причиною для заніміння й втрати здатності писати й говорити літературно. Я мав знайти якийсь вихід, і ним став переклад; хоча бажання писати навпаки – посилилось та загострилось.

Реставрацію зруйнованої уявної спільноти наших поетів я почав із Йозефа Рота. Він не потребує жодної додаткової леґітимації для перекладу. Втім, цей аспект приналежності до уявної спільноти місцевих є для мене дуже важливим.

Я вже давно зрозумів, що психоаналіз – це ніщо інше, як переклад, і вони не є різними сферами. Іноді ловлю себе: отут я подумав про таку теорію, про той чи інший концепт, який би добре надавався для розуміння цього місця. Проте, здебільшого це вже перетворилось у таку єдність, що я не відчуваю різниці. Одному й другому я багато чим завдячую. Не тільки психоаналіз добре впливає на переклад, але й переклад вчить мене краще чути пацієнта, краще уявляти собі різні сюжети та логіки життя.

Я дуже люблю викладати. Мені здається, що у випадку перекладу справа доволі наближена до викладання музики або диригентури: неможливо прочитати лекцію і викласти в ній всі засади. Неможливо і непотрібно.

Я не перекладав того, чого не хотів. Втім, завжди було декілька частин: перша – художній переклад (дивовижним чином, я довше обирав тексти сам, і замовляти переклади в мене почали вже пізніше); друга частина – переклади наукової літератури задля грошей. Також я вже дуже віддавна і дотепер усний перекладач, дуже люблю цю справу.

Я не хочу перекладом рятувати світ, не хочу створювати ані нову утопію, ні нову ідеологію, не хочу через пафос забути про правду. А правда така: людське порозуміння дуже крихке і завжди наражене на інше непорозуміння.

Як прихильник багатомовного світу втрату або зникання мов я переживаю так само тяжко й болісно, як, наприклад, втрату якогось виду рослин чи тварин – бо вона є безповоротною.

Якщо ми говоримо про знамениту концепцію Вальтера Беньяміна, то він пише: переклад не те, що може, а повинен викликати враження відчуження. Мистецтво перекладача полягає не в тому, щоб затирати якісь незвичності, а навпаки – увиразнювати їх. Тільки це і здатне дати читачеві ідею про спробу наближення до первинної мови.