Рудська Марися Болеславівна

Рудська Марися Болеславівна (нар. 23 листопада 1990, Київ) — українська художниця-ілюстраторка.

Марися Рудська

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Для професійного розвитку я намагаюся постійно працювати над власною технікою: відвідую заняття з малювання оголеної натури, роблю замальовки на вулицях, читаю тематичну літературу і намагаюся виконувати завдання, переглядаю багато відео процесу роботи колег. Я намагаюся не просто переглядати ілюстрації, які надихають, а й аналізувати, що саме робить їх вдалими. Також читаю теорію з композиції, кольору та іншого. Ну і, звісно, безперервно практикуюся.

Із недавніх проілюстрованих книжок для мене дуже знаковими є «Пташині скоромовки» та «Місторія» Іри Цілик, «Правобукварик» Лариси Денисенко та «Найкращі часи» Галини Ткачук. Також важливими для мене є три календарі для Товариства охорони птахів.

Ілюстрація — дитяча чи доросла — це відповідальна річ. Але коли малюєш для дітей, то це якось особливо відчувається. Адже вони саме розвивають свій смак, естетичне і візуальне сприйняття світу. Уявляти якогось Петрика чи Оленку, для яких я працюю, — немає потреби. Адже маю молодшу сестру Дашу та інших близьких мені дітей.

Ілюстрування для мене — професія. Як і всі інші, вона має різні складові: і малювання, і спілкування з різними людьми, і вирішування багатьох завдань водночас, і представлення своїх робіт у соцмережах, і відвідування тематичних заходів, і багато іншого.

Малювати любила з дитинства. У мене завжди і в необмеженому доступі були олівці, фарби та фломастери. Я малювала, як і усі діти, — граючись. Ніколи не покидала цієї справи, і врешті вона стала моєю професією.

Маю крихітний блокнот, в якому замальовую людей, яких бачу в метро, на вулиці, у подорожах. Часто навколо нас перебувають дуже цікаві люди та речі. Потім із цих замальовок можна запозичувати риси для персонажів книжок. Часто малюю свого коханого в ілюстраціях.

Мені дуже подобається акварель. Це пластична та цікава техніка. Люблю експериментувати і пробувати щось нове. Останнє моє особисте відкриття — акрилова гуаш. Дуже сподобалось із нею працювати.

Мої персонажі переважно добрі. Навіть мої добрі монстри від початку мали бути такими. Це великі і пелехаті захисники чогось дитячого всередині нас. Кожна дитяча книжка — це маленький світ, і, звісно, у ньому є різні емоції: і радісні, і сумні, і навіть страшні. Тому часом створюю і похмурі ілюстрації. Наприклад, малювала доволі страшну відьму, коли ілюструвала «Молдавські казки» (видавництво «Classica»).

Найбільше від мого внутрішнього стану залежать роботи, які я малюю для себе поза замовленнями. Вони, власне, викликані моїм внутрішнім станом, емоціями, переживаннями й думками. Я часто малюю саме для того, щоб виразити якесь враження, якесь відчуття.

Народилася і виросла я в Києві. Канікули проводила в селі на Житомирщині: у бабусі та прабабусі. Улюбленою казкою в дитинстві була «Кобиляча голова», і я страшенно любила книжки з про ілюстраціями Валентини Мельниченко. У них для мене була атмосфера чарівної казки та фантазії, і я любила розглядати деталі.

Не вважаю, що існують «вроджені ілюстратори», які одразу народились зі знанням про структуру книги, теорію кольорів та композицію. Всі ми, так чи інакше, навчаємося. Тому впевнена: коли у люди є достатньо бажання і часу, вона може навчитися малювати, освоїти принципи ілюстрації та працювати у цій сфері.

Оскільки я захоплююсь дайвінгом, то цікаво читати книжки, що дають змогу більше знати про те, що бачиш. Вже втретє читаю «Одіссею» Гомера. Також вирішила цього року прочитати «Улісс» Джеймса Джойса та маленький підручник про те, як краще замальовувати людей на вулицях, — The Urban Sketching Handbook: People and Motion.

Спостерігання за птахами — моє захоплення. Із ними я відкрила для себе новий цікавий світ, який був зовсім поруч, але якого я не помічала. Бінокль, визначник птахів і блокнот — все, що потрібно, щоб почати їх малювати. І що більше бачиш їх, то більше хочеться це робити!

У дитинстві я хотіла бути археологом або біологом. Згодом працювала кілька років журналістом, але завжди малювала для себе. Одного дня поет Іван Андрусяк захотів використати одну з моїх ілюстрацій для обкладинки своєї книжки «Неможливості мови». Це був малюнок на трипільську тему. В той час я багато читала про цю давню культуру, потім відвідала музей на території Київської фортеці з невеликою колекцією трипільської кераміки. Надихнувшись, я створила малюнок з трипільцями. Він і припав до смаку Івану Андрусяку.

У житті я керуюся принципом «Citius, Altius, Fortius!» Інколи задумуюся про написання власної книжки, але поки що не наважуюсь. Зараз мені здається, що ілюстрації мені вдаються краще, ніж тексти.

Український книжковий ринок активно розвивається. Я пам’ятаю часи, коли могла назвати всі новинки, що вийшли за останній рік. На щастя, це давно минуло і пропозицій якісних книжок стає все більше й більше. Відтак стає все більше роботи для ілюстраторів. Це позитивна тенденція.

У сфері ілюстраторів панує приємна атмосфера взаємопідтримки. Час від часу відбуваються зустрічі, де ми ділимося досвідом, інформацією та іншим одне з одним. Для мене спілкування з колегами — дуже натхненна річ, яка підбадьорює і стимулює до експериментів і творчих пошуків.

Цікаво спостерігати за роботою колег: захоплюватися, надихатися, знаходити нові ідеї, спостерігати за техніками. Серед українських ілюстраторів дуже люблю роботи Оксани Були, Жені Гайдамаки, Наталі Гайди, Поліни Дорошенко. Серед закордонних — Keith Brockie, Ralph Steadman та Paul Madonna.

Часто люди вважають, що натхнення — це якась позаземна річ: оголена жінка з крильцями, промінь світла з небес... На мою ж думку, уява і натхнення — це навичка, м’яз, який тренується щоденною практикою. Аналізуючи роботи інших художників, малюючи, ставлячи собі нові завдання та виклики, можна навчитися надихатися коли завгодно.

Часто я одразу незадоволена своїми роботами. Хвилин через п’ять-десять після закінчення кожної з них я бачу багато недоліків, слабких місць і того, що я могла б зробити краще. Але це стимулює до розвитку. Боюсь того моменту в житті, коли стану всім задоволеною.

Я люблю, коли малюнки отримують якесь практичне життя. Напевно тому не вибрала шляху у чисте «високе» мистецтво, а надала перевагу ілюстрації. Адже ілюстрація — це завжди співпраця з текстом, з предметом, з людиною, що отримає цей об’єкт. Мені цікаво вирішувати ці завдання та передавати через звичайні предмети естетичне та інформаційне повідомлення. Мої роботи вже були на листівках, закладках, наклейках, постерах, торбах, футболках і навіть горнятках.