Софі Оксанен

Софі Оксанен (фін. Sofi-Elina Oksanen; нар. 7 січня 1977, Ювяскюля, Фінляндія) — фінська письменниця, активна публіцистка, феміністка, учасниця ЛГБТ-руху.

Софі Оксанен

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

З промови на церемонії вручення Літературної премії Європейського Союзу (2019)

Весь час читаючи провідні твори західного канону, я виросла з думкою, що подібні історії передаються від покоління до покоління через усні традиції. Вони були частиною запасів публічних історій, з яких я будувала своє розуміння того, що є достатньо важливим для опублікування; які історії є цікавими читацькій аудиторії; які книги видавці хочуть видавати; про що варто писати; що є великою літературою, мистецтвом.

Чімаманда Нґозі Адічі, авторка яку я дуже люблю, говорила про небезпеку однієї історії. Коли одна оповідь домінує, вона створює стереотипи, які стають міфом неначе випадково. Стереотипи та домінуючі наративи створюють ілюзію, що лише вони представляють істину.

Радянський Союз створив схожий однобічний наратив і більше півстоліття домінував над наративом Східної Європи як всередині, так і поза межами Радянського Союзу. Досі видно його сліди в історіях, які вважаються достатньо важливими або цікавими, щоб бути невід’ємною частиною загальних знань та загальної освіти.

Ми не можемо уявити, щоб Франція чи Британія втручалися у прагнення колишніх колоній написати свою власну історію, але Росія продовжує це робити, маючи свій план: намагаючись перешкодити країнам Східної Європи у написанні історії власними голосами, вона замовчує критику, націлену на неї, і поширює думку про те, що її колишні колонії належать до сфери впливу Росії.

Росія також продовжує чинити тиск на інші країни, коли йдеться про Голодомор: вона не хоче, щоб інші країни визнавали Голодомор геноцидом. Але для розуміння поточної політики Росії ми повинні вивчати українську історію та Голодомор.

Голодування українців – це спосіб змусити селян, які виступали проти колективізації, підкоритись. [...] Голодомор мав на меті зруйнувати українську національну ідентичність. Голод був зброєю, яка не тільки виснажувала людські тіла. Це була зброя, яка розповсюджувалась, щоб зморити голодом мову та культуру.

Якщо будуть опубліковані різноманітні твори східноєвропейських та балтійських авторів, читачі матимуть можливість зацікавитись цими регіонами та їхніми історіями, які були відсунуті на другий план в каноні великих європейських творів. Якщо цього не відбудеться, Росія, безумовно, потурбується про те, щоб були опубліковані письмові твори, що заперечують депортації та Голодомор, а також пригодницькі історії про війну в Україні. Росія абсолютно рада писати історію Східної Європи від її імені.

З промови на Гельсінській етичній конференції (2020)

Люди завжди хочуть вірити, що конфлікти, який відбуваються поза кордонами їх держав, на них не вплинуть. Навіть коли війна розгортається на сусідніх територіях, вони дотримуються цієї віри, але вона ніколи не захищає їх. Як ми можемо назвати цю наполегливу потребу вірити, що погані речі не переступлять наших власних порогів? Можливо, ми могли б назвати це наївністю. Або легковірністю. Або відсутністю фантазії. Люди раз у раз закривають очі на речі, які трапляються з іншими, уявляючи, що це не впливає на них, а лише на тих людей, які якимось чином «інші», різні, чужі.

Коли у 2003 році я розпочала свою кар’єру письменниці, яка писала про проблеми, пов’язані з Росією, світ все ж таки був трохи іншим. Росія вже активно діяла в країнах Балтії, але її діяльність ще не була помітною для громадськості у Фінляндії. Старше покоління, яке в радянський період мало гарні навички у здійсненні атак впливу, навчало майбутніх оперативних працівників, методи яких все ще формувалися. Однак ситуація швидко змінилася, коли президент Путін зміцнив свою владу, і я побачила, що вирішення певних питань завжди, здавалося, породжувало ті самі дивні коментарі. Примітно, що в риториці цих проросійських діячів було рясне використання і нескінченне повторення радянської термінології, а також гендерної та ad hominem мови.

Мова ворожнечі – лише один з інструментів у широкому репертуарі, який прагне змусити мовчати людей, які пишуть про Росію, але він особливо ефективний, оскільки перегукується з речами, які вже приховуються в суспільстві, такими як мізогінія та расизм. Також типовим для цих зусиль є поширення чуток про чиєсь психічне здоров’я, що у випадку творчих людей знаходить відгук в суспільстві в контексті вже поширених міфів про митців.

Росія має довгу історію таврування художників, інтелектуалів та інших, яких вона вважає неформатом, як божевільних, а держава є рішучим прихильником політичної психіатрії.

Головною метою здійснення контролю над думками, що проєктується з Росії на Захід, є підрив довіри до демократичної системи та, якщо можливо, її фактичного функціонування. Влаштовує все, що послаблює демократію.

Тролі маскуються під звичайних користувачів і висловлюють симпатію до антиваксерів, щоб завоювати довіру в групі. Таким чином, тролі сприяють політичній поляризації. Подібний підхід працює з іншими сферами, які відповідають порядку денному.

На думку Росії, країни Східної Європи та Балтії є залежними від неї країнами, тому втручання в їхні справи є не лише виправданим, але й природним. Подібні мислення у контексті сфер впливу сягає своїм корінням у Другу світову війну та роки радянської гегемонії. Але сфери впливу – це лише колоніалізм з іншою назвою і несумісний із цим тисячоліттям, і мало хто схвалив би такі дії щодо інших колишніх колоніальних держав.

Оскільки інформаційна війна є невіддільною частиною російської воєнної доктрини, а психологічні атаки становлять собою цілісний метод діяльності, ці атаки проводяться цивільними особами, політичними активістами, засобами масової інформації та російським урядом.

Міфи втрачають свою силу, коли їх розбирають, аналізують та дають їм контекст. Наприклад, «велич» і «непередбачуваність».

Географічний розмір не робить жодну країну «великою».

Коли ми закриваємо очі на мову ворожнечі та її наслідки, я називаю це байдужістю. [...] Концтабори та геноциди – це завжди результат довгострокового розвитку подій. Їм передує довга дорога, кожен сантиметр якої стирає межі між тим, що є білим, а що чорним, і на самому початку цієї дороги стоїть людина, яка відвернула очі, уявляючи, що це ніколи не торкнеться їх, і, таким чином, вони дали зелене світло ворожнечі та насильству.

Газети та електронні ЗМІ відігравали свою роль у створенні образу ворога під час Другої світової війни, а в 21 столітті соціальні медіа та Інтернет зайняли своє місце поряд зі старими платформами, роблячи розповсюдження та націлювання мови ворожнечі безпрецедентною у своїй легкості.

Коли кожен користувач соціальних мереж став журналістом свого власного життя, кількість висловлювань, які розпалюють ворожнечу, різко зросла, а охоплення аудиторії стало легким і безкоштовним.

Виробництво брехні обходиться дешево. Використовувати слова – дешево. Кричати на опонентів – дешево. Приниження демократичних цінностей коштує дешево, а технологічний прогрес сприяє застосуванню дедалі дешевших інструментів.