Українські січові стрільці

українське національне військове формування

Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си), Український добровольчий легіон — українське національне військове формування у складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом УБУ. УСС були першими українськими частинами Австро-Угорщини, відібраними за національною ознакою, вплинули на створення військового словництва, термінології, фольклору, пісні й музики (оркестру УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка).

Марка Укрпошти «Стрілець Легіону Українських січових стрільців» із серії «Збройні формації Української революції 1917—1921 років» (2021)

Цитати

ред.
  •  

В дні 7 червня 1918 р. відходила перша частина УСС на Україну. З тієї нагоди видав отаман Гриць Коссак наказ, в якому пригадав Стрільцям обов’язки, що мають їх сповнити в межах української держави, закінчуючи його таким покликом: «Стрільці! Нехай через весь час в українській державі руководить вами любов України і її населення, тверда воля служити Україні кождим словом, ділом і помишленієм, непохитна воля сповнити вповні вояцький та громадянський обовязок Українського Січового Стрілецтва!»[1]... — «Великий зрив»

  Кость Левицький

Стріча з У.С.С

ред.
  •  

Вітовський був чоловік наскрізь ідейний, запальний. Вже з тону його бесіди можна було пізнати людину, яка про себе мало думає, лише підпорядковує свої думки, амбіції та особисті інтереси якійсь вищій ідеї. Наша балачка тривала до самого світанку. Вранці ми розпращалися.
Мої очі з приємністю проводили його гожу мужеську стать, що бадьорим, військовим кроком зникала в ранній імлі[2]. — Зі спогадів

  Мирон Тарнавський
  •  

З кінцем січня 1916 року мене приділили до Коша У. С. С. Немає сумніву, що це сталося завдяки старанням Галущинського в Боєвій Управі. Я спинився у Свистільниках Рогатинського повіту, де тоді стояв Кіш і Вишкіл У. С. С., що їх я згідно з наказом мав перебрати під свою команду. Після 4-5 місяців Вишкіл перенесли до Розвадова. Тут я пробув решту 1916 року до половини 1917-го. Факт перенесення мене невимовно врадував. Знайомі обличча, рідна мова, пісня, змога обмінятися гадками створювали атмосферу, до якої я давно вже тужив[3]. — Зі спогадів

  — Мирон Тарнавський
  •  

Ріжно міркувалося, маючи оттак перед очима український боєвий матеріял. Одного я лиш певний. Вмілий вишкіл, не стереотипний, засвоєний від чужих армій, але примінений до національних прикмет, гостра дисципліна були би в спромозі замінити його у вояцтво, що випередило б своєю боєздатністю навіть німців.
Та годі, недоставало до того часу, інтелігентних начальних сил, гроша, ну, і... державности. Годі ж бо думати про раціональний вишкіл вояка у тих умовинах, які створювала нам перед і під час визвольних змагань наша мачошина доля[4]. — Зі спогадів

  — Мирон Тарнавський
  •  

У. С. С. мали велику перевагу над іншими формаціями. Ту перевагу давала ідейність наших стрільців, а в зв’язку з тим амбіція. Приналежність до
У. С. С. сповнювала грудь кожного українця гордістю. Жовто-блакитна відзнака на боці шапки-мазепинки була Для нього знаком якоїсь вищости над тими, хто її не мав[5]. — Зі спогадів

  — Мирон Тарнавський
  •  

Думки про виріжнення у звіті частин У. С. С. були мрією і приємністю не лиш їх командантів і старшинства, але в рівній мірі хвилювали нездарного обозника і закопченого кашоваря. Щоби осягнути, напр., у вишколі чи на фронті у стрілецтва якусь трудну річ, вистарчило натякнути на їхню національність та добру славу Легіону, а хлопці землю з-під себе дерли, щоби не посоромитися перед іншими формаціями[5]. — Зі спогадів

  — Мирон Тарнавський

Кінець «тюрми народів»

ред.
  •  

Назагал по обох боках панувало переконання, що з розвалом Росії австрійські війська увійдуть в Україну і за допомогою У. С. С. Австрія захоче створити буферну Українську Державу або навіть зовсім незаможну, що з неї матиме всі можливі користи та сусідські догідности.
Ось тепер врешті Легіон У. С. С. сповнить місію, яку йому призначувала у своїх плануваннях Австрія, думалося мені[6]. — Зі спогадів

  — Мирон Тарнавський
  •  

Короткий час мого командування У. С. С. був тим цікавий, що часто доводилося стрічатися з Вітовським, тоді моєю правою рукою. Знаючи, що не побуду довго на свому теперішньому становищі, я старався підготовити його до самостійного ведення Легіону. Під час таких «лекцій» ми заводили довгі балачки, що вибігали далеко поза межі, дозволені нашими одностроями. Вітовський, вдача палка, ідейно фанатична, змальовував міцними словами міражі з недалекого прийдешнього, барвисто, переконливо, поетично. В його голосі бренів тоді шляхетний патос людини, що слово кожне нагріває дочервона в горнилі свого серця і оформлює його в майстерні глибокого знання. І якийсь час потім мене дійсно звільнили з обов’язків команданта У. С. С[6]. — Зі спогадів

  — Мирон Тарнавський

Примітки

ред.

Джерела

ред.