1918 в Україні

Вікіпедія

1918 в Україні

Цитати

Січень-лютий

	Початок 1918 р. приніс українському народові велику історичну подію: визнання української держави міжнародним мировим договором у Бересті, дня 9 лютого 1918. р. Та цей договір заповів також визволення українських земель в австрійсько-угорській державі, по думці додаткового довірочного порозуміння в Бересті, поміж уповажненим Австро-Угорщини і уповажненим Української Народньої Республики. На підставі того порозуміння мала бути Східна Галичина злучена в один суцільний коронний край, себто ми, австрійські Українці, мали одержати національну територіяльну автономію на тих землях^[1]. — Вступні уваги, Львів, 5 січня 1931 р.//«Великий зрив»
	— Кость Левицький

	Зимою 1918 р. на Лівобережжі України тліли ще згарища большевицького відступу, а Правобережжа було обсаджене австро-німецькими військами. В тому часі довелось Українській Центральній Раді святкувати перші роковини свого icтнyвaння^[2]. — «Великий зрив»
	— Кость Левицький

	Українська молодь, яка дня 28 січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути, щоб там умирати, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою. Розуміється, вона боролась і вона падала під кулями ворога не тільки в ім'я оборони від большевизму. її ідеал був — своя державність, своє суверенне життя, своя духовність. Вона йшла в бій з піснею «Ще не вмерла», одначе у звуках цієї пісні звучав також один мотив, який став зрозумілим щонайпізніше. Мотив спротиву проти марксизму, мотив молодого, амбітного й гордого народу, який був і є глибоко переконаний, що тільки його суверенність на землях предків дасть повну і тривку запоруку, що большевизм, як такий, буде стертий з поверхні нашої планети^[3]. — «Крути» (стаття)//Часопис «Волинь», ч. 7 (35) від 25 січня 1942. Рівне
	— Улас Самчук

Березень

	Дня 20 березня 1918 р. відбулося святочне засідання Малої Ради, присвячене першим роковинам державности України. Голова Ради Михайло Грушевський у своїй святочній промові зясував пройдений шлях. Рік тому, казав він, зорганізувалася Центральна Рада з відпоручників усіх культурних і політичних організацій. В квітні 1917 р. перевибрано Центральну Раду. Опісля увійшли в її склад Рада селянських депутатів, Військовий Генеральний Комітет і Рада робітничих депутатів. В такому складі стала Центральна Рада сурогатом парляменту. Та зважаючи на свій тимчасовий характер, вона змагала до того, щоби передати свої уповноваження Всеукраїнським Установчим Зборам. Через большевицький наступ не могло це статися. Українська Центральна Рада в своїй діяльности мала на увазі тільки інтерес трудових мас. Без огляду на помилки і невдачі всі співробітники державного будівництва можуть з вдоволенням поглянути на пройдений шлях і сказати словами поета: «Ми не лукавили з тобою, Ми чесно йшли; у нас нема Зерна неправди за собою...^[2]» — «Великий зрив»
	— Кость Левицький

Червень

	В дні 2-го червня 1918 р. відбулося у Київі офіціальне визнання Гетьмана Павла Скоропадського Німеччиною і Австро-Угорщиною, та за цим стояла на черзі справа ратифікації Берестейського договору. Німеччина, Болгарія і Туреччина, що підписали цей договір, перевели послідовно ратифікацію того договору без перепон^[4]. — «Великий зрив»
	— Кость Левицький

Жовтень

	Дня 6 жовтня 1918 р. відбулося святочне відкриття Державного Українського Університету в Київі. Це відкриття було великим національним святом нашої України. На свято прибули представники українського правительства, дипльоматичні представники держав, професори високих шкіл, студентство, та маса громадянства. Свято розпочалось молебнем, відправленим о. В. Липківським. Після молебня прибув гетьман, котрого привитано національним гимном. Він заняв приготоване місце на окремому підвищенні і прочитав грамоту про відкриття університету, та передав її ректорові Т. Сушицькому^[5]. — «Великий зрив»
	— Кость Левицький

Листопад

	Вранці 1 листопада 1918 р. крісові вистріли дали знати, що наші занимають Львів, та по семій годині рано прийшов до мене нач. командант сотник Дмитро Вітовський і зголосив мені, як тодішному голові делегації Української Національної Ради у Львові, що наші війська заняли вже Львів і обсадили всі державні установи без проливу крови і взагалі без жертв. Намісника і австрійську військову команду інтерновано на їх місцях, а львівський магістрат обставлено військом; на ратушевій вежі над австрійським орлом замаяв жовто-блакитний стяг^[6]. — «Великий зрив»
	— Кость Левицький

	А день 1 листопада 1918 р. не прийшов нам з ласки сильних побідників, а прийшов з нашої постанови і організації. Цей день побіди українства ми підготовлювали десятками років, освідомлюючи і піднимаючи наш нарід та маємо право сказати: ми не лукавили з ніким, а просто йшли^[7]! — «Великий зрив»
	— Кость Левицький

Галерея

Бійці Гайдамацького Коша Слобідської України біля Михайлівського Золотоверхого собору. В центрі С.Петлюра, праворуч отаман куреня Чорних Гайдамак О.Савельєв. Березень 1918.
Семен Петлюра і Євген Коновалець приймають військовий парад (17 грудня 1918 року).
Відозва до населення м. Львова, 1 листопада 1918 р.
Полк «Січ» у Киві, 1918 р.