Фоменко Сергій Миколайович

Сергі́й Микола́йович Фоме́нко (творче прізвисько «Фома»; *19 березня 1972) — український співак, гітарист, композитор і автор пісень. Фронтмен та лід-вокаліст українського фолк-рок-гурту «Мандри». Громадський діяч. Заслужений артист України (2007). Народний артист України (2018).

Сергій (Фома) Фоменко

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Більшість наших проблем через неусвідомлення і несві­домість наших громадян сто­совно того, як працює держа­ва, що таке Україна і українці, яке значення має мова і військо, яке значення мають українська культура та ідентичність. Усе це протягом 30 з лишком років на­шої незалежності було полем для маніпуляції проросійських сил в Україні. Чим раніше кож­на людина усвідомить помил­ковість такої позиції, тим краще для цієї людини. Завжди треба пам’ятати: перше, що знищує ворог, — це мову народу. Бо для ворога мова, культура та історія мають значення.

Для багатьох українців війна стала каталізатором чіткої проукраїн­ської позиції, мовної позиції, бо ми знаємо, що велика частина громадян України аж до повно­масштабного вторгнення так і не розуміла, що у нас йде війна. На це і сподівався путін, вірив, що «візьме Київ за три дні». За час незалежності у нас вирос­ло нове покоління українців, які не можуть і не хочуть жити у раб­стві, а у вільній країні. У квітучій Україні мріють жити, працювати, кохати… Ми змінилися.

Зараз музична части­на мого життя більше функціо­нальна — там, де я можу бути ко­рисним. Іноді ми з «Мандрами» робимо концерти, але не так часто, як до повномасштабно­го вторгнення, іноді я виступаю окремо. Бенд «Мандри» нікуди не дівся, маємо багато нових пі­сень, але у нас зараз трохи інші пріоритети.

Роботу над фільмом я вже закінчив, зараз відпрацьовуємо технічні моменти. Він назива­ється «Люди зі сталі». Це фільм, який я робив з урахуванням, що історію людей зі сталі тре­ба розповідати світові комплек­сно. Тобто це історія захисників Маріуполя, про те, що відбува­лося у тому місті, а також історії родичів захисників Маріуполя, які зараз борються за звільнен­ня рідних з російського полону.

Стан війни більш різко виокремлює тебе за ідентичністю. Найголовніша мета росіян — знищити українців і Україну — як державу фізично. І стерти нашу українську ідентич­ність, головним маркером якої є наша мова, культура та історія. Відповідно, люди, які продовжу­ють розмовляти мовою окупан­та, мовою ворога, бо російська — офіційна мова ворога, під­тримують цим агресора.

У фільмі також історія з перших вуст полонених «азовців» — ме­дика Алли Березницької та Іго­ря Бензерука, який перебував у в’язниці в Оленівці у тому бара­ці, що був підірваний, і в якому загинуло 53 і понад 130 україн­ських військових отримали по­ранення. Наш фільм почина­ється з Майдану, анексії Криму, початку війни на сході, а далі переходить на частину повно­масштабної війни. Ми цю істо­рію розповідаємо комплексно для того, щоб глядачі у світі, і українські у тому числі, не за­бували причин і наслідків війни росії проти України. Та найго­ловніше — привернути увагу сві­тової спільноти до азовців, які досі перебувають у російсько­му полоні. — Про фільм «Люди зі сталі»

Ще за­довго до повномасштабного вторгнення планував у столи­ці провести ювілейний концерт. Війна змінила мої грандіозні плани, але концерт все ж таки відбувся — не у великій концерт­ній залі, а у бункері — для моїх побратимів. Тоді я вперше взяв до рук гітару. Перед тим було не до музики і гітари, бо перед тим я займався евакуацією людей з Ірпеня, а у Бучі, Гостомелі та Бородянці виконував завдання, поставлені командиром. Я тоді не був співаком і композитором, а людиною, що виконує завдан­ня, які потрібно було виконувати насамперед.

Я над ним працював півтора року — зйом­ка, монтаж, редагування, збір ілюстративного документаль­ного матеріалу. Там є і частина кадрів з Оленівки, яку ми отри­мали від агентства «Ройтерс». У фільмі багато жорсткого кон­тенту — показуємо той жах, який творять російські агресори. — Про фільм «Люди зі сталі»

Якщо є люди призовного віку, здорові, які не є професійними військовими, але є представниками творчих професій, їм треба розуміти, яку саме роль вони відіграють у цій війні. Яку роботу вони вико­нують задля перемоги України у цій війні. Співати пісні — це до­бра справа, бо це підіймає дух. Але не лише співати.