Фоменко Сергій Миколайович
Сергі́й Микола́йович Фоме́нко (творче прізвисько «Фома»; *19 березня 1972) — український співак, гітарист, композитор і автор пісень. Фронтмен та лід-вокаліст українського фолк-рок-гурту «Мандри». Громадський діяч. Заслужений артист України (2007). Народний артист України (2018).
Сергій (Фома) Фоменко | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.Більшість наших проблем через неусвідомлення і несвідомість наших громадян стосовно того, як працює держава, що таке Україна і українці, яке значення має мова і військо, яке значення мають українська культура та ідентичність. Усе це протягом 30 з лишком років нашої незалежності було полем для маніпуляції проросійських сил в Україні. Чим раніше кожна людина усвідомить помилковість такої позиції, тим краще для цієї людини. Завжди треба пам’ятати: перше, що знищує ворог, — це мову народу. Бо для ворога мова, культура та історія мають значення[1]. |
Для багатьох українців війна стала каталізатором чіткої проукраїнської позиції, мовної позиції, бо ми знаємо, що велика частина громадян України аж до повномасштабного вторгнення так і не розуміла, що у нас йде війна. На це і сподівався путін, вірив, що «візьме Київ за три дні». За час незалежності у нас виросло нове покоління українців, які не можуть і не хочуть жити у рабстві, а у вільній країні. У квітучій Україні мріють жити, працювати, кохати… Ми змінилися[1]. |
Зараз музична частина мого життя більше функціональна — там, де я можу бути корисним. Іноді ми з «Мандрами» робимо концерти, але не так часто, як до повномасштабного вторгнення, іноді я виступаю окремо. Бенд «Мандри» нікуди не дівся, маємо багато нових пісень, але у нас зараз трохи інші пріоритети[1]. |
Роботу над фільмом я вже закінчив, зараз відпрацьовуємо технічні моменти. Він називається «Люди зі сталі». Це фільм, який я робив з урахуванням, що історію людей зі сталі треба розповідати світові комплексно. Тобто це історія захисників Маріуполя, про те, що відбувалося у тому місті, а також історії родичів захисників Маріуполя, які зараз борються за звільнення рідних з російського полону[1]. |
Стан війни більш різко виокремлює тебе за ідентичністю. Найголовніша мета росіян — знищити українців і Україну — як державу фізично. І стерти нашу українську ідентичність, головним маркером якої є наша мова, культура та історія. Відповідно, люди, які продовжують розмовляти мовою окупанта, мовою ворога, бо російська — офіційна мова ворога, підтримують цим агресора[1]. |
У фільмі також історія з перших вуст полонених «азовців» — медика Алли Березницької та Ігоря Бензерука, який перебував у в’язниці в Оленівці у тому бараці, що був підірваний, і в якому загинуло 53 і понад 130 українських військових отримали поранення. Наш фільм починається з Майдану, анексії Криму, початку війни на сході, а далі переходить на частину повномасштабної війни. Ми цю історію розповідаємо комплексно для того, щоб глядачі у світі, і українські у тому числі, не забували причин і наслідків війни росії проти України. Та найголовніше — привернути увагу світової спільноти до азовців, які досі перебувають у російському полоні[1]. — Про фільм «Люди зі сталі» |
Ще задовго до повномасштабного вторгнення планував у столиці провести ювілейний концерт. Війна змінила мої грандіозні плани, але концерт все ж таки відбувся — не у великій концертній залі, а у бункері — для моїх побратимів. Тоді я вперше взяв до рук гітару. Перед тим було не до музики і гітари, бо перед тим я займався евакуацією людей з Ірпеня, а у Бучі, Гостомелі та Бородянці виконував завдання, поставлені командиром. Я тоді не був співаком і композитором, а людиною, що виконує завдання, які потрібно було виконувати насамперед[1]. |
Я над ним працював півтора року — зйомка, монтаж, редагування, збір ілюстративного документального матеріалу. Там є і частина кадрів з Оленівки, яку ми отримали від агентства «Ройтерс». У фільмі багато жорсткого контенту — показуємо той жах, який творять російські агресори[1]. — Про фільм «Люди зі сталі» |
Якщо є люди призовного віку, здорові, які не є професійними військовими, але є представниками творчих професій, їм треба розуміти, яку саме роль вони відіграють у цій війні. Яку роботу вони виконують задля перемоги України у цій війні. Співати пісні — це добра справа, бо це підіймає дух. Але не лише співати[1]. |
Примітки
ред.