Фредрік Бакман

Фредрік Бакман (швед. Fredrik Backman; нар. 2 червня 1981, Гельсінгборг, Швеція) — шведський письменник, блогер, колумніст.

Фредрік Бакман

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати з творів

З роману «Чоловік на ім'я Уве»

Щоранку, вже майже чотири десятиліття, упродовж яких вони жили в цьому будинку, Уве вмикав свій кавовий перколятор, завжди, в будь-який день, насипаючи однакову кількість кави, а потім вони з дружиною випивали по чашці. Одну міру для кожної чашки й додаткову ‒ для кавника перколятора. Не більше, не менше. Люди тепер уже не знають, як це ‒ зварити каву як слід. Так само, як мало хто сьогодні може писати ручкою. Бо зараз, бачте, всюди ці комп'ютери та еспресо-машини. То куди ж тоді котиться світ, якщо вже ніхто не вміє ні писати, ні каву варити?

А ще люди називали його «асоціальним». Наскільки Уве розумів, це означало, що він не дуже жалував людей. І тут він з ними повністю погоджувався. В основному він вважав, що всі люди ‒ несповна розуму.

Чоловіки є тими, ким вони є, завдяки своїм вчинкам, а не словам.

Хіба можна називати безнадійною людину, яка вірить у те, що мусять бути якісь межі? Уве так не думає.

Більшість чоловіків тікають від пекла. А такі чоловіки, як Уве, біжать просто в нього.

Люди можуть казати що завгодно про тебе, Уве. Але ти ‒ найдивніший супергерой, про якого я коли-небудь чула.

Вже давно йому ніхто не нагадував про різницю між тим, коли тобі доводиться бути злим, і тим, коли ти просто можеш таким бути.

Уве ніколи не розумів молодих людей, які все прагнули «знайти себе». Він чув, як тридцятирічні без кінця торочили про це на роботі. Усе, про що вони говорили, зводилося до того, як їм хочеться більше «вільного часу», наче головна мета роботи полягала в тому, щоб якомога скоріше настав момент, коли вже не треба буде її робити… Він завжди думав, що в усьому повинен бути порядок. Мають бути певні правила, з якими людина може почуватися в безпеці. Він не розумів, що в цьому поганого.

Люди мають виконувати якусь функцію, вважає він. А він завжди був функціональним, і ніхто в нього це не відбере.

Для Уве й Руне гідністю було рости, покладаючись на власні сили, щоб потім у дорослому віці ні від кого не залежати. Управляти власним життям ‒ у цьому була їхня гордість. У власній правоті. У тому, що ти або знаєш, яку дорогу обрати або як вкрутити гвинт, або не знаєш. Такі люди, як Уве й Руне, були з покоління, яке вважало, що ти ‒ це те, що ти робиш, а не те, що ти говориш.

З роману «Брітт-Марі була тут»

Кажуть, що, вирушаючи в подорож, люди міняються. Тому Брітт-Марі завжди ненавиділа подорожувати. Вона не хотіла змінюватися.

Ти ніколи не буваєш зовсім самотній, коли стоїш на балконі. Машини, будинки й люди на вулицях – це все твоє. Ти – і серед цього всього, і в той же час окремо. Ось що найкраще в балконах.

Футбол – дивна гра, бо вона не просить, щоб її любили. Вона вимагає.

Зими завжди були найгіршою порою як для балконних квітів, так і для Брітт-Марі. Найважче було вжитися з тишею, бо, поринувши в тишу, ти не знаєш, чи хтось пам’ятає, що ти тут. До того ж сама зима – це тиха пора року, бо холод роз’єднує людей. Робить світ беззвучним.

У всіх шлюбів є свої погані сторони, бо всім людям притаманні слабкості. Якщо ви живете з іншою людиною, то вчитеся якось уже миритися з цими слабкостями. Наприклад, можна уявити, що це якісь важкі меблі й, прибираючи, треба просто мити підлогу навколо них. Щоб підтримувати ілюзію.

Іноді легше жити далі, навіть не знаючи, хто ти, якщо ти хоча б точно знаєш, де ти. Цього вже достатньо.

Відчай Брітт-Марі посилюється. Люди по-різному переживають безсилля і горе, але для Брітт-Марі вони найсильніші тоді, коли вона не може вмовити когось поїсти.

Брітт-Марі здригається. Це той самий футбольний м’яч, яким поцілили Брітт-Марі в голову, і коли вона бачить, який він бруднющий, їй хочеться негайно зробити собі щеплення від правця.

Здається, для таких чоловіків, як Свен, цілком природно більше вірити в любов, ніж у пристрасть. Він – полісмен, який більше вірить у справедливість, ніж у закон. Йому це личить, думає вона. Але цього вона йому не каже.

Якщо міцно-міцно заплющити очі й трохи почекати, то можна згадати кожен твій вибір, зроблений на твою користь. І може виявитися, що цього не було ніколи.