Хам і Яфет

Хам і Яфет (повна назва: Хам і Яфет: з приводу десятих роковин 16/29 квітня 1918 р.) — політичний памфлет українського політичного діяча, публіциста В'ячеслава Липинського, що присвячений розгляду причин поразки української державності у революційних подіях 1917—1921 років. Написаний автором у 1928 році в еміграції в Австрії у місті Грац. Виданий цього ж року у Львові у видавництві «Поступ».

Обкладинка книги

Цитати

Держава — це перш за все: Влада, Територія, Громадянство. Без цих трьох складників нема держави. Значить, для будови держави необхідна організована сила, яка піддержує владу во ім’я добра цілої землі — території і цілого громадянства. Нація — це перш за все єдність духова, культурно-історична. Значить для народження нації необхідне довге співжиття даного громадянства на даній території в одній власній державі. Нація — єдність духова — родиться завжди від держави — єдности територіально-політичної, а не навпаки.

Хамство українське від початку нашого історичного життя ставало впоперек цьому природному процесові. Державі — початковому, цілому, батьківському — воно протиставляло завжди — кінцеве, окремішнє, синівське. Колись — уділ, потім — стан, далі — віру, ще далі і народ, і пролетаріат, а тепер — націю.

Влада державна — законна, маєстатична і загальна. Її право правити державою спирається на чимсь вищім, старшім і святішім, ніж вона сама. Вона не може випливати тільки з цього, що вона «хоче» правити і має «гін» до влади. Боже помазання, яке вона в покорі приймає, і закон батьків (традиція), який вона з любов'ю продовжує, — вище і старше — ось що лягло в тій чи іншій формі в основу народження всіх державних влад цілого світу..

Територія, Земля, Батьківщина, Держава родиться в хвилину, коли всі мешканці даної території стають як один в оборону під проводом посідаючої до цього законне право Влади, проти мешканців чужої Землі, чужої Батьківщини, чужої території. Територіальна, краєва свідомість, а не свідомість племінно-культурно-віроісповідно-національна лягла в основу всіх держав цілого світа.

Громадянство — це організація. Від слова: органічність, природність, те, що в природі єсть. Отже, Церква — Христом Богом установлена організація природньої потреби віри і моралі. Армія — організація природньої потреби оборони. Родина — організація природньої потреби продовжування роду. Клас — організація природньої потреби знання і краси (інтелігентський клас) і природньої потреби хліба (продукуючі класи). В основі організації, а тим самим в основі громадянства, лежить авторитет: церковний, воєнний, родинний, класовий. Тільки тоді, коли єсть загальнопризнані, громадські — церковні, воєнні, родинні і класові — авторитети, на яких може спертися Влада, народжується на території даного громадянства його власна, своя Держава. Бо тільки тоді можна викликати необхідні для здобуття Держави загальні підйоми громадянства, коли єсть ричаг, двигун — авторитетні і слухняні у відношенню до них організації, що ним можна громадянство, як один муж підняти.

Хамові українському основи державного думання споконвіку чужі, не зрозумілі. Як бугай на червону плахту, так реве він, коли йому про них заговорити. «Останній крик його моди» — думання націоналістичне.

Джерело моєї влади: я і нині. В життю рішає тільки сила. Тільки сила єсть владою. Не маєстатичність, не законність, не традиційність потрібні Україні, а патрони і стихія. Патронами оперезаємось до зубів. Розбурхаємо стихію. Тарарахнемо шапкою об землю на площі Св.Софії так, що в одну мить не стане ворогів. На вчора, на батьків, на любов до них, на покору перед чимось од мене — Хама — вищим — наплювать. Вище понад все — це нація. А нація — це я і такі, як я. Не якесь там старече теоретизування, а молода буйна національна стихія, що булькоче в нас і пре нас неудержимим гоном до отаманствя, до правдивої стопроцентової націоналістичної української влади.

Ніяких краєвостей і ніяких авторитетів нам не треба. Націю ми творимо на еротично-чуттєвих основах. З кого так само бухає злоба, як з нас — цей Українець, і він з нами. Будь він пан, адвокат, старшина, священик, селянин, чим більше одбився він від свого класу, чим менше не має він авторитету в свому класі, тим більше в ньому злоби проти своїх власних земляків, тим більше в ньому потрібної нам стихії української нації.

Хаме український, помимо все — Земляче таки Рідний! Зло, яке ти робиш Українській Землі тобі трудно зрозуміти. Ти не любиш, коли тобі про нього говорити. — Все це теорії, а я признаю лише життя; все це було, тепер буде инакше — кажеш ти. — Може захочеш принаймні зрозуміти зло, яке робиш самому собі: наслідки твого хамства для тебе-ж.