Інґеборґ Бахман

Інґебо́рґ Ба́хман (нім. Ingeborg Bachmann, нар. 25 червня 1926, Клагенфурт — † 17 жовтня 1973, Рим) — австрійська письменниця, лібретистка та журналістка.

Інґеборґ Бахман

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Я існую лише тоді, коли пишу, я ніщо, коли не пишу, я сама собі здаюся чужинкою, відступницею, якщо не пишу. Але коли я пишу, Ви не побачите мене.

Я прагнула за допомогою сприйняття спогадів, які неминуче повинні бути моїми, увійти в порожній світ для дітей-у-множині, анонімний світ – цей поклик нам усім знайомий. Це протилежність автобіографії, позаяк це знищення малої дитини зі спогадів. — З інтерв’ю

З роману «Мáліна» (1972)

• Історія навчає, але вона не має учнів.

Листи не цікавлять його, тільки невинний аркуш, на якому написано «Троє вбивць», — він повертає його на місце. Іван уникає питань, але сьогодні запитує, що значать ці клапті паперу, бо декілька аркушів я лишила на кріслі. Піднімає іще один і читає з глузливим посміхом: ВИДИ СМЕРТІ. А з іншої картонки вичитує: Єгипетська темрява. Чи це не твій почерк, хіба не ти це писала? Я мовчу, і тоді Іван каже: Мені все оце не подобається, я уявляв собі щось подібне, а всі ці книжки, що стоять тут у твоїй домовині, — вони ж не потрібні нікому, чому тут лишень такі книги, треба, щоб були й інші, потрібні такі, скажімо, як EXSULTATE JUBILATE*, щоб від радості можна було дійти до безтями, ти ж також часто доходиш від радості до безтями, чому ж ти тоді так сама не пишеш? Виносити всю цю біду на публіку та ще й примножувати її на світі, це ж бридко, усі ці книжки огидні. — * Радійте, тріумфуйте (лат).

У моїй голові вирують слова, потім з'являється сяйво, уже спалахують окремі склади, з усіх скриньок, де містяться речення, вилітають барвисті коми, а крапки, які були колись чорними, надуті, мов повітряні кульки, підносяться до кори мого мозку, бо в книзі, яка прекрасна, яку я вже починаю знаходити, усе буде так, мов EXSULTATE JUBILATE. Якщо та книга з'явиться, а одного дня вона має з'явитися, то, прочитавши з неї лише сторінку, люди кидатимуться на землю від захвату, перевертатимуться в повітрі, вона стане рятунком, читатимеш далі й кусатимеш руку, щоб не кричати від радості, це справді буде нестерпно, а коли сидітимеш на підвіконні й читатимеш далі, будеш кидати вниз на вулицю конфетті, щоб усі здивовано зупинялися й думали, ніби потрапили на карнавал, кидатимеш яблука та горіхи, фініки й фіги, як це буває на Миколая, без найменшого запаморочення перехилишся через вікно та гукатимеш: Послухайте, тільки послухайте! погляньте, лише погляньте! Я прочитала щось надзвичайне, можу й вам прочитати, підходьте всі ближче, це так прекрасно!

Чому немає ні Муру Щастя, ні Муру Радості?

Лише декілька фраз, лише декілька висловів знову і знову оживають в свідомості, крізь роки я чую їх голос: Білих крил у слави немає. Avec ma main brulée, j'écris sur la nature du feu.* In fuoco l'amor mi mise, in fuoco d'amor mi mise.** To the only begetter...*** — * Обгорілою моєю рукою я пишу про природу вогню (фр.); ** У вогонь любов мене кинула, у любові вогонь мене кинула (італ.); *** Єдиному натхненникові... (англ.)

Зраджу Вам страшну таємницю: мова — це кара. У неї мають увійти усі речі, у ній вони мають щезнути, відповідно до своєї вини та її обсягу.

Китай я лишила, дійшовши до місця: Ворожі війська рушили поспіхом у похід, одні — з південного сходу, інші — з півночі. Лінь Бяо негайно скликав військову нараду. Я та Іван: конверґентний світ. Я та Маліна, через те, що творимо єдність: диверґентний світ.

Я увійшла до дзеркала й у ньому зникла, заглянула в майбутнє, була в злагоді зі собою і ось знову з собою в незлагоді.

Про Інґеборґ Бахман

	Якщо коротко і словами самої Бахман, «я з Австрії, невеличкої країни, яка, кажучи перебільшено, вже вийшла з історії й має могутню страхітливу минувшину». А ще краще надати слово її протагоністці з «Маліни»: «Тут перед очима постає суцільний занепад усіх теперішніх і майбутніх імперій». — З есею «Інґеборґ Бахман»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	У оповіданні «Юність в австрійському місті» з дебютної збірки початку 1960-х «Тридцятий рік» описане рідне місто авторки – Клаґенфурт. До цього «неочевидного» прозового твору Бахман була поеткою, і то визнаною. Місто в «Юності» зветься К. (і переказує найщиріші вітання Кафці). В центрі міста К. височіє пам’ятник святому Георгію – переможцю Змія. Саме дракон, а не святий є символом міста. Георгій Змієборець у Бахман вирине не в одному творі, він буде в «Маліні», є він у «Трьох дорогах до озера» й збірці «Синхронно». Момент його появи в світі Бахман означає якраз ту небезпечну порожнечу, зупинку руху, яка призводить до біди. Ось як вона описує пам’ятник у ранньому оповіданні: «Святий Георгій стоїть на Новій площі, стоїть із великим списом у руці, стоїть і не вбиває дракона. Поряд із ним цісарева, теж непорушна». Стоїть і не вбиває свого дракона. А що буде, якщо вбити символ міста – знак, за яким себе ідентифікують городяни? Оповідання ж – це воєнна юність однієї дитини, від 1939-го, коли містом заборонили вільно переміщатися, до 1944-го. Коли більша частина доби проходила в повітряних тривогах. І діти граються, уявляючи, що літаки-винищувачі в небі – їхні повітряні змії. — З есею «Інґеборґ Бахман»
	— Ганна Улюра

	Нині про неї пишуть як про коханку-соратницю Пауля Целана, Макса Фріша, Генріха Белля, Ганса Генце, читають запійно її любовний епістолярій. У Бахман є одне дуже показове висловлювання, кожна спроба зробити з неї музу чоловіка-Генія мала б починатися з цієї цитати: «Фашизм посідає центральне місце у стосунках чоловіка і жінки». — З есею «Інґеборґ Бахман»
	— Ганна Улюра

Джерела

• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5