Черкашина Оксана Леонідівна

українська акторка театру та кіно

Оксана Черкашина (7 травня, 1988, Харків, Україна) — українська акторка театру та кіно. Найкраща акторка 2020 року за версією премії Кіноколо. Як театральна акторка працює в київському театрі на Лівому березі Дніпра. Увійшла в список 50-ти найсміливіших жінок в Польщі, разом з Агнєшкою Голланд та Ольгою Токарчук, за версією видання „Wysokie obcasy“[1].

Оксана Черкашина
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

  •  

Акторство – це професія, яка дозволяє зрозуміти не тільки себе, але й може додавати власному життю ще один досвід. Коли я працюю на сцені або сама спостерігаю за фільмом чи виставою, то актор припускає можливість переживання того, що не доступно мені в реальному житті. Від цього я відчуваю себе ширшою, починаю розуміти людей, стаю більш емпатичною. Тому, в певному сенсі, це шлях до самого себе[2].

  •  

Бум незалежного театрального сектору почався після Революції Гідності. Людям, які вперше по-справжньому усвідомили себе громадянами, довелося заново відповідати собі на базові питання: хто я, чого хочу, як уявляю своє майбутнє й майбутнє країни? Суспільство потребує самовизначення, і незалежний критичний театр із його здатністю ставити болючі запитання допомагає процесові[3].

  •  

Важлива частина політичного театру — залучення глядачів у процес. Тому після вистави відбувається імпровізована дискусія: всіх присутніх запрошують поговорити на тему вистави, поділитися досвідом або поглядом. Таким чином, театр стає своєрідною громадянською платформою[3].

  •  

В Берліні театри працюють у сучасному контексті. Наприклад, постановка «Річард ІІІ» (реж. Томас Остермайер) — це не лише текст Шекспіра, але це ще й повідомлення, яке тісно пов'язане з сучасністю. Щодо форми — це може бути абсолютно різний театр[4].

  •  

В Україні наявний сентимент до ХІХ століття, коли вистава може бути просто про кохання. У берлінському театрі проста романтична історія все одно відбувається у такий час, що ми розуміємо, що, наприклад, влада хоче контролювати, хто, як і з ким повинен жити, хто кого повинен кохати. І це начебто просто історія про кохання, але насправді це сильне міцне політичне висловлювання. Німецькі режисери критично розглядають сучасність. Думаю, саме тому берлінські зали завжди переповнені глядачами[4].

  •  

Головна відмінність німецького незалежного театру від українського — це масштаб. У Берліні, як кажуть, куди не плюнь — потрапиш у людину мистецтва. Державні театри — само собою, але держава підтримує й незалежну сцену.

  •  

Для актора психіка це інструмент. Балерини віддають свої суглоби, а я віддаю свою психіку глядачеві. Саме тому я думаю про те, як можна відновлюватися акторам та будувати робочий процес з дбайливістю до акторського інструментарію, тому що коли ми поновлюємо ресурси, то і рівень майстерності одразу виростає[2].

  •  

Німеччина мене надихає. Зокрема, те, як їхній театр протягом ХХ століття трансформувався з розважальної інституції в політично-громадянський суб'єкт[4].

  •  

Політичний, або критичний театр безпосередньо пов'язаний із актуальними подіями, які відбуваються в країні. Актор і режисер беруть на себе відповідальність проговорювати табуйовані теми. Інколи про такі теми не говорять навіть медіа[3].

  •  

Помилково вважати політику призначенням виключно Верховної Ради. Я думаю, що кожна людина, котра публічно висловлює свої думки, бере участь у житті міста, вулиці, котра підписує петицію на важливу громадську тему, стає суб'єктом політичного життя. А коли окремі осередки активності консолідуються, виникає громадянське суспільство[3].

  •  

Я виросла в Харкові. Для поляків було неочікувано, що є українка, яка не переймається історією протистояння за Галичину й питанням: чий Львів? Яка переживала агресію та колонізацію, але з боку Росії. Це хід режисерки. Так мого персонажа було легше зіштовхнути зі стереотипами поляків щодо українців. Особливо в останні роки, коли багатовікову історію відносин між нашими народами праворадикальний уряд Польщі почав політизувати[1]. — Про роботу над спектаклем «Левів не віддамо»

Примітки ред.