Яковенко Віра Вадимівна
Віра Вадимівна Яковенко (нар. 30 липня 1978, Львів, УРСР) — українська кінорежисерка, сценаристка.
| Віра Яковенко | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати ред.
В усіх, хто не виїхав на підконтрольну Україні територію, є свої причини. Фраза Альони, коли вона каже: «Хтось повинен доглядати за цим городом», пояснює одну з них. І мені важливо було розкрити ці причини, але при цьому не засуджувати героїв або якось підносити їх, а просто постаратися максимально безоціночно побачити ситуацію їхніми очима й зрозуміти, що мотивує людину діяти тим або іншим чином у тих самих умовах[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Для мене цікавий «людський фактор»: як змінюються переконання людини, як вона пристосовується до ситуації, як вчиться жити по-новому в зміненій дійсності й де при цьому залишається гуманістом, як поєднуються її особисті цінності й «скріпи», навіяні пропагандою, за якими критеріями сканується «свій-чужий», що думають, відчувають, як діють люди, котрі опинилися по різні боки лінії розмежування, коли зустрічаються один з одним віч-на-віч. Саме на цих процесах трансформації свідомості, вплетених у загальну структуру глобальних змін, акцентовано фільм[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Доречною була якась монохромність кольорів, півтони від чорного до білого. Ч/б дає можливість концентруватися не на кольорах, а на сюжеті, на героях, їхніх емоціях і підкреслює те, що фільм більше про внутрішній світ, ніж про декоративний. Так ми спільно знайшли образ, який відгукувався в ідеї фільму, хоча спочатку саме фінансові обмеження підштовхнули нас до такого чорно-білого рішення[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Картина навіть не про війну (війна виступає тлом, каталізатором дій героїв), а про те, із чим зустрічаються люди в нав’язаній їм новій реальності та на що вони перетворюються в пропонованих обставинах, а головне — як при цьому залишатися людьми[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Коли я прочитала сценарій, то зрозуміла, що не робитиму фільм виключно про матір і розставлю зовсім інші акценти: як змінився світогляд людей, які нові колізії з’явилися в суспільстві. На цьому витку історії ми всі виявилися вкрученими в якийсь дикий вир подій, у свого роду подвійний іммельманн[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Людина слабка. Внутрішня сила та гідність властиві не всім. Не всі здатні бути патріотами… І, на жаль, багато хто вибирає зраду, щоб вижити самому. Проходячи крізь випробування, «головне — повернутися в точку й залишитися людиною». Ці слова наприкінці фільму виголошує Галина, мати, яка шукала свого сина-льотчика, і в цій фразі — вся ідея картини. І Україна, і всі ми потрапили в історичну турбулентність. І в кожного свій іммельманн. Із цієї складної фігури вищого пілотажу можна «вийти в точку» двома способами — зберегти людські цінності та гідність або пожертвувати ними на догоду «м’якої посадки»[1]. — Про висновки зі стрічки «Подвійний іммельманн» |
Ми з Ірен працювали над сценарієм картини, щоб розповісти про те, що відбувається з людьми, не стільки словами героїв, ідеологічними прокламаціями, скільки їхніми діями, вчинками, які роблять люди, коли просто страшно, коли не знаєш, що буде завтра[1]… — Про сценарій до стрічки «Подвійний іммельманн» |
Міни закладені в наше життя. Війна розділила не тільки територію України, а й родини, долі… Вона триває. Гинуть люди. І водночас у суспільстві з’явилося багато «втомлених від війни», які не хочуть помічати та знати, що відбувається на сході України. І це дуже страшно. Заради чого все це було? В якій Україні і як нам жити далі? Це не можна списати, забути, закреслити[1]… — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Сценарій мене захопив. У ньому було якесь тепло й був відсутній конкретний осуд, хрестоматійність. Ірен сама родом зі сходу України, була очевидцем багатьох подій. У її сценарії багато світоглядних діалогів, монологів, набагато більше, ніж залишилося у фільмі. Бо через якийсь час ті події сприймаються вже інакше, більш осмислено[1]. — Про сценарій до стрічки «Подвійний іммельманн» |
У музичному супроводі — і стогін розбитого літака, і гул пораненої від важкої техніки землі, і надрив натягнутого нерва, і нав’язливий, ледь вловимий звук закамуфльованого зла, що викручує свідомість людей. Композиторові Івану Оглобліну вдалося захопити ідеєю фільму американську віолончелістку Сесіль Парнас, і вони записали оригінальний трек. При нашому більш ніж скромному бюджеті це стало неймовірною удачею[1]. — Про музику до стрічки «Подвійний іммельманн» |
Хотілося розібратися, хто ми є і що ми можемо дати іншим, з якої миті готові думати самостійно, брати на себе відповідальність. І це набагато тонше, ніж боротьба з наслідками російської пропаганди[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Я вдячна військовим консультантам, моїм колегам по цеху, тим, хто сам був на передовій, спілкувався з нашими захисниками, бачив ситуацію власними очима, і тим, хто переселився з окупованої території (актори Євген Тодоракін, Наталя Скрябіна-Смирнова), за розповіді, спілкування, дискусії, суперечки під час зйомок. Ці комунікації допомогли ще більше олюднити й осучаснити тему, прописану в сценарії Ірен Роздобудько[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Я намагалася максимально піти від гасел і спробувати передати справжні людські переживання. Герої картини — жителі окупованих територій, багато з них не дуже розбираються в причинах того, що відбувається, а сліпо вірять телевізору, російській пропаганді. І ось прийшов час зробити вибір, прийняти якусь точку зору. Вони вже не можуть залишатися на «нейтралці» просто спостерігачами. Вони повинні діяти. І тут кожен обирає свій шлях на порозі власної совісті — зрадити на догоду своєї вигоди чи ні[1]. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн» |
Примітки ред.
