Яковенко Віра Вадимівна

Віра Вадимівна Яковенко (нар. 30 липня 1978, Львів, УРСР) — українська кінорежисерка, сценаристка.

Віра Яковенко

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Війна — не казка зі щасливим кінцем. Я шукала якесь рішення, яке б, по-перше, показало, що описана історія не поодинока в умовах війни, а по-друге, розкрило б психологію матері, яка до останнього віритиме, що її дитина жива… — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

В усіх, хто не виїхав на підконтрольну Україні територію, є свої причини. Фраза Альони, коли вона каже: «Хтось повинен доглядати за цим городом», пояснює одну з них. І мені важливо було розкрити ці причини, але при цьому не засуджувати героїв або якось підносити їх, а просто постаратися максимально безоціночно побачити ситуацію їхніми очима й зрозуміти, що мотивує людину діяти тим або іншим чином у тих самих умовах. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Для мене цікавий «людський фактор»: як змінюються переконання людини, як вона пристосовується до ситуації, як вчиться жити по-новому в зміненій дійсності й де при цьому залишається гуманістом, як поєднуються її особисті цінності й «скріпи», навіяні пропагандою, за якими критеріями сканується «свій-чужий», що думають, відчувають, як діють люди, котрі опинилися по різні боки лінії розмежування, коли зустрічаються один з одним віч-на-віч. Саме на цих процесах трансформації свідомості, вплетених у загальну структуру глобальних змін, акцентовано фільм. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Доречною була якась монохромність кольорів, півтони від чорного до білого. Ч/б дає можливість концентруватися не на кольорах, а на сюжеті, на героях, їхніх емоціях і підкреслює те, що фільм більше про внутрішній світ, ніж про декоративний. Так ми спільно знайшли образ, який відгукувався в ідеї фільму, хоча спочатку саме фінансові обмеження підштовхнули нас до такого чорно-білого рішення. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Картина навіть не про війну (війна виступає тлом, каталізатором дій героїв), а про те, із чим зустрічаються люди в нав’язаній їм новій реальності та на що вони перетворюються в пропонованих обставинах, а головне — як при цьому залишатися людьми. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Коли я прочитала сценарій, то зрозуміла, що не робитиму фільм виключно про матір і розставлю зовсім інші акценти: як змінився світогляд людей, які нові колізії з’явилися в суспільстві. На цьому витку історії ми всі виявилися вкрученими в якийсь дикий вир подій, у свого роду подвійний іммельманн. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Людина слабка. Внутрішня сила та гідність властиві не всім. Не всі здатні бути патріотами… І, на жаль, багато хто вибирає зраду, щоб вижити самому. Проходячи крізь випробування, «головне — повернутися в точку й залишитися людиною». Ці слова наприкінці фільму виголошує Галина, мати, яка шукала свого сина-льотчика, і в цій фразі — вся ідея картини. І Україна, і всі ми потрапили в історичну турбулентність. І в кожного свій іммельманн. Із цієї складної фігури вищого пілотажу можна «вийти в точку» двома способами — зберегти людські цінності та гідність або пожертвувати ними на догоду «м’якої посадки». — Про висновки зі стрічки «Подвійний іммельманн»

Ми з Ірен працювали над сценарієм картини, щоб розповісти про те, що відбувається з людьми, не стільки словами героїв, ідеологічними прокламаціями, скільки їхніми діями, вчинками, які роблять люди, коли просто страшно, коли не знаєш, що буде завтра… — Про сценарій до стрічки «Подвійний іммельманн»

Міни закладені в наше життя. Війна розділила не тільки територію України, а й родини, долі… Вона триває. Гинуть люди. І водночас у суспільстві з’явилося багато «втомлених від війни», які не хочуть помічати та знати, що відбувається на сході України. І це дуже страшно. Заради чого все це було? В якій Україні і як нам жити далі? Це не можна списати, забути, закреслити… — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Сценарій мене захопив. У ньому було якесь тепло й був відсутній конкретний осуд, хрестоматійність. Ірен сама родом зі сходу України, була очевидцем багатьох подій. У її сценарії багато світоглядних діалогів, монологів, набагато більше, ніж залишилося у фільмі. Бо через якийсь час ті події сприймаються вже інакше, більш осмислено. — Про сценарій до стрічки «Подвійний іммельманн»

У музичному супроводі — і стогін розбитого літака, і гул пораненої від важкої техніки землі, і надрив натягнутого нерва, і нав’язливий, ледь вловимий звук закамуфльованого зла, що викручує свідомість людей. Композиторові Івану Оглобліну вдалося захопити ідеєю фільму американську віолончелістку Сесіль Парнас, і вони записали оригінальний трек. При нашому більш ніж скромному бюджеті це стало неймовірною удачею. — Про музику до стрічки «Подвійний іммельманн»

Хотілося розібратися, хто ми є і що ми можемо дати іншим, з якої миті готові думати самостійно, брати на себе відповідальність. І це набагато тонше, ніж боротьба з наслідками російської пропаганди. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Я вдячна військовим консультантам, моїм колегам по цеху, тим, хто сам був на передовій, спілкувався з нашими захисниками, бачив ситуацію власними очима, і тим, хто переселився з окупованої території (актори Євген Тодоракін, Наталя Скрябіна-Смирнова), за розповіді, спілкування, дискусії, суперечки під час зйомок. Ці комунікації допомогли ще більше олюднити й осучаснити тему, прописану в сценарії Ірен Роздобудько. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»

Я намагалася максимально піти від гасел і спробувати передати справжні людські переживання. Герої картини — жителі окупованих територій, багато з них не дуже розбираються в причинах того, що відбувається, а сліпо вірять телевізору, російській пропаганді. І ось прийшов час зробити вибір, прийняти якусь точку зору. Вони вже не можуть залишатися на «нейтралці» просто спостерігачами. Вони повинні діяти. І тут кожен обирає свій шлях на порозі власної совісті — зрадити на догоду своєї вигоди чи ні. — Про свій повнометражний дебют «Подвійний іммельманн»